Таблиця А
[§ 1.] [Як]що жінка — [чи то] дружина чоловіка, [чи] то дочка чоловіка,— вступивши в дім бога, [із] дому бога що-небудь [належне свят]ині вкраде і [воно] буде схоплене [в її руках, і її] викриють клятвеним показанням або доведуть [проти неї, то треба порушити] обвинувачення і [спи]тати бога; що він повелить [зробити з жінкою], те слід з нею зробити.
[§ 2.] Якщо жінка — чи то дружина чоловіка, чи то дочка чоловіка — скаже мерзоту або впаде в хулу, то ця жінка повинна нести свою вину; до її чоловіка, її синів і її дочок не можна ставити вимог.
[§ 3.] Якщо чоловік захворіє або вмре, а його дружина вкраде що-небудь в його домі або віддасть [якому-небудь] чоловікові, або жінці, або кому-небудь іншому, то дружину чоловіка і тих, що прийняли від неї, слід убити.
А якщо дружина чоловіка, чий муж здоровий, вкраде в домі свого мужа або віддасть [якому-небудь] чоловікові, або жінці, або кому-небудь іншому, то чоловік повинен клятвеним показанням викрити свою дружину і накласти на неї покарання; а той, що прийняв з рук дружини чоловіка, повинен віддати вкрадене, а також слід накласти на нього покарання, яке чоловік накладе на свою дружину.
[§ 4.] Якщо раб чи рабиня приймуть що-небудь з рук дружини чоловіка, то слід відрізати ніс і вуха рабу і рабині, відшкодувати вкрадене. Чоловік може відрізати вуха своїй дружині.
А якщо дружині своїй він відпустить гріх і не відріже їй вуха, то не слід відрізувати рабу і рабині (і) відшкодовувати вкрадене.
[§ 5.] Якщо дружина чоловіка в домі іншого чоловіка вкраде що-небудь, що перевищує [вартістю] 5 мін олова, то власник вкраденого повинен поклястися: «[Хай буду я проклятий,] коли дозволив їй взяти! В моєму домі сталася крадіжка!» Якщо її чоловік згодиться, він може віддати вкрадене і викупити її, відрізавши їй [при цьому] вуха. Якщо чоловік її не згодиться викупити її, то власник вкраденого може взяти її [собі], а також відрізати їй носа.
[§ 6.] Якщо дружина чоловіка заставить що-небудь на стороні, то той, хто прийняв, відповідає як за крадене.
[§ 24.] Якщо дружина чоловіка віддалилась від свого мужа, чи то в тому місті, чи то в околишніх селищах, де він їй вказав дім, увійде в дім ассірійця, поселиться у господині дому, переночує три-чотири рази, а господар дому не знатиме, що в його домі живе дружина чоловіка, [але] нарешті ця жінка буде схоплена, то господар дому, чия дружина від нього віддалилась, дружину свого, {відріз]авши [їй (що-небудь)], може взяти; дружині чоловіка, у якої жила його дружина, слід відрізати вуха; якщо захоче, її чоловік може віддати її ціну — 3 таланти 30 мін олова; а якщо захоче, його дружину можуть взяти [у нього].
А коли господар дому знав, що у його дружини живе дружина чоловіка, то він повинен віддати втроє.
А коли він заперечуватиме, кажучи: «Я дійсно не знав», то вони повинні піти до Ріки. І коли чоловік, в домі якого жила дружина, і чоловік, від якого віддалилась дружина, повернеться з Ріки, то він вільний, він виконав усе, що стосувалося Ріки.
А якщо чоловік, від якого втекла дружина, (вуха) своїй дружині не відріже і візьме назад свою дружину, то не повинно бути ніякого покарання.
[§ 25.] Якщо жінка живе ще (?) в домі свого батька, а чоловік її вмер і брати її чоловіка «нерозділені», а дітей у неї нема, то всі прикраси, які поклав на неї її чоловік і які не пропали, можуть взяти «нерозділені» брати її чоловіка; відносно іншого вони повинні, не згадуючи (імені) богів, викрити [і тоді] можуть взяти.
До бога Ріки і до клятви їх не треба брати.
[§ 26.] Якщо жінка живе ще(?) в домі свого батька, а чоловік її вмер, то всі подарунки, які робив їй її чоловік, коли є діти її чоловіка, вони можуть взяти, а коли нема дітей її чоловіка, вона сама може взяти.
[§ 27]. Якщо жінка живе ще (?) в домі свого батька, а чоловік її весь час ходив до неї, то всяке «нудунну» (виділене майно), яке дав їй її чоловік, він сам може взяти, [але] на те, що належить дому батька її, він не має прав.
[§ 28.] [Як]що вдова увійшла в дім чоловіка і принесла з собою свого сина-немовля і він виріс в домі того, хто взяв її, але таблички про усиновлення його не було написано, то він не одержує наділу в домі свого вихователя, не відповідає за борги і одержує наділ відповідно до своєї частки в домі свого батька.
[§ 29.] Якщо жінка увійде в дім свого чоловіка, то її посаг і все, що вона принесе з дому батька свого або що їй дав її свекор, коли вона прийшла, — вільне і безспірне майно для її дітей; діти її свекра не повинні пред’являти прав.
Але якщо чоловік одержить (це) від неї (після її смерті), то може віддати, що хоче, своїм дітям.
[§ 30.] Якщо батько приніс, доставив «біблу» (калим) в дім тестя свого сина, а жінка його синові (ще) не буде дана, а інший його син, дружина якого живе в домі свого батька, вмер, то дружину свого померлого сина він може дати як «ахузіту» своєму іншому синові, в дім тестя якого він вніс («біблу»). Якщо власник дочки, що прийняв «зубуллу» (калим), не погодиться віддати свою дочку, то батько, який приніс «зубуллу», якщо хоче, може взяти свою невістку і віддати своєму синові, а якщо хоче, може взяти [назад] все, що він приніс — олово, срібло, золото,— тільки основну суму, крім їстівного; на їстівне він не має прав.
[§ 31.] Якщо чоловік приніс в дім свого тестя «зубуллу», а дружина його вмерла, а в його тестя є [ще] дочки, то коли хоче тесть, він може взяти дочку свого тестя замість своєї померлої дружини, або коли він хоче, то він може взяти срібло (в розумінні «гроші»), яке він віддав; ячменю або овець або чого-небудь їстівного йому не слід давати, він повинен одержати тільки срібло.
[§ 34.] Якщо чоловік візьме собі вдову і не складе договору і вона проживе в його домі 2 роки, то вона дружина і піти не може.
[§ 35.] Якщо вдова увійде в дім чоловіка, то все, що вона принесе, [належить] її чоловікові.
А якщо чоловік прийде до жінки, то все, що він принесе, [належить] жінці.
[§ 36.] Якщо жінка живе ще(?) в домі свого батька, або якщо її чоловік оселив її окремо і її чоловік вирушить в поле(?) і не залишить їй ні олії, ні вовни, ні одежі, ні корму, ні взагалі чого б там не було і не пришле їй нічого з поля, то ця жінка повинна бути 5 років вірною своєму чоловікові і не повинна оселятися у [іншого] чоловіка; коли в неї є діти, то вони повинні найматися і [з того] жити, а жінка повинна чекати свого чоловіка і не повинна оселятися у [іншого] чоловіка. Коли у неї нема дітей, то 5 років вона повинна чекати свого чоловіка, а як настане 6-й рік, вона може оселитися у якого хоче чоловіка. Коли прийде її чоловік, він не матиме на неї прав, вона вільна для її наступного (тобто другого) чоловіка.
Якщо він затримався більше 5 років, але був відсутній не з своєї вини — або ворог міста (?) схопив його, (і) він пропав, або він був схоплений за неправди[вим (доносом)] і затримався, то після приходу він повинен дати клятвене показання і дати жінку замість своєї дружини і може взяти свою дружину.
А якщо цар пошле його в чужу країну і він затримається довше 5 років, то дружина його повинна його чекати і не повинна оселятися у [іншого] чоловіка.
А якщо до закінчення 5 років вона оселиться у [іншого] чоловіка і родить [йому], то чоловік її по поверненні може взяти її і її потомство, тому що вона не виждала [строку] договору і дала себе взяти [за жінку].
[§ 37.] Якщо чоловік залишить свою дружину, то, коли визнає за потрібне, може дати їй що-небудь, коли не визнає за потрібне, може їй нічого не давати: вона повинна піти з порожніми руками.
[§ 38.] Якщо жінка живе ще(?) в домі свого батька, а чоловік її покине її, то подарунки (прикраси), які він сам їй робив (буквально: на неї поклав), він може взяти, [але] на «терхету» (шлюбний дар), що його він приніс, він не має прав, воно вільне для жінки.
[§ 39.] Якщо чоловік віддасть мужеві не свою дочку і якщо раніш її батько заборгував і вона була оселена [в домі кредитора] як застава, [і якщо] попередній кредитор прийде до продавця жінки, то його слід задовольнити відносно її ціни; якщо у продавця нічого буде дати, то чоловік (той) може взяти продавця.
А якщо вона жила бідуючи, то вона вільна для свого оживителя.
А якщо чоловікові, який взяв жінку, дали написати табличку (тобто взяти на себе зобов’язання), або іншим способом дали прийняти на себе [відповідальність перед] тим, хто закладає позов, то він повинен [заплатити] ціну жінки, а продавець [вільний].
[§ 40.] …Рабині не повинні покриватися; хто побачить покриту рабиню, повинен схопити її і привести до брами (?) палацу. Їй слід відрізати вуха, той, хто схопив її, може взяти її одежу.
Якщо чоловік побачить покриту рабиню і відпустить, не схопить її і не приведе до брами (?) палацу і проти нього виступлять з свідченням, викриють його,— то йому слід дати 50 ударів палицею, проколоти йому вуха, просмикнути мотузок і зав’язати ззаду; [його доно]щик (?) може взяти його одежу. Один повний місяць він повинен виконувати царську роботу.
[§ 42.] Якщо чоловік в день свята зіллє олію на голову дочки чоловіка або на бенкеті принесе «хуруппате», то вороття бути не може (тобто заручини не можуть бути анульовані).
[§ 43.] Якщо чоловік або зіллє на голову олію, або принесе «хуруппате», а син, якому він призначав [цю] жінку, умре або пропаде, то він може віддати [її] якому хоче з своїх синів від старшого до молодшого, якому буде 10 років.
Якщо батько вмре і син, якому він призначав [цю] жінку, також умре, то син померлого сина, якому буде 10 років, може взяти її. А якщо сини сина молодші за 10 років, то батько дівчини, якщо хоче, може віддати свою дочку або, якщо хоче, може повернути [принесене] в рівній кількості.
Якщо сина не буде, то все, що він одержав з кольорового каміння, і всього, що не їстівне, він повинен повернути, а їстівного він не повинен повертати.
[§ 44.] Якщо ассірієць або ассіріянка, які живуть в домі чоловіка за свою ціну як застава, взяті за повну ціну, то він може його бити, тягати [за волосся], бити по вухах і проколювати [їх].
[§ 46.] Якщо жінка, чий чоловік помер, після смерті чоловіка не вийде з його дому і якщо її чоловік нічого не відписав їй, то вона може жити в домі своїх дітей, де хоче; діти її чоловіка повинні утримувати її; вони повинні укласти договір, [щоб давати їй] їжу і пиття, як невіст[ц]і, яку вони люблять.
Якщо вона наступна (тобто друга дружина) і не має своїх дітей, то вона може жити у одного (з пасинків), але вони повинні утримувати її спільно. Якщо у неї є діти, то діти першої [дружини] можуть не погоджуватися утримувати її, а вона може жити в домі своїх власних дітей, де хоче. Її власні діти повинні утримувати її, і їх роботу вона повинна виконувати.
А якщо [є] (хто-небудь) з дітей її чоловіка, хто візьме її, то тільки той, що [взяв] її, [повинен утримувати її, а її інші діти можуть н]е утримувати її.
[§ 47.] Якщо чоловік або жінка приготують чари і вони будуть схоплені в їх руках, проти них виступлять з свідченням і викриють їх, то того, хто приготував чари, слід убити.
Чоловік, який бачив готування чар [або] від того, хто бачив чари, чув, що він говорив йому: «Я сам бачив», [той, хто] чув, повинен прийти і сказати цареві. Якщо той, хто бачив, заперечить те, що той сказав цареві, то він повинен сказати перед Биком, сином Шамаша: «[Хай я буду проклятий], коли він не говорив»; він вільний; той, хто бачив, сказав і відмовився — цар як визнає за потрібне, повинен допитати його і вияснити його тайнощі (?). Заклинатель, коли його приведуть, повинен примусити говорити [того] чоловіка і сказати [йому] так: «Від клятви, якою ти заклятий для царя і його сина, вас (!) не звільнять, але, згідно з табличкою, якою ти заклятий для царя і його сина, ти будеш заклятий».
[§ 58.] В усіх покараннях — [чи то буде відривання], чи то відрізування [дружині чоловіка], також і жрець — «галлу» нехай узнає [і нехай] прийде, згідно з тим, [що написано на [цій] табличці (?)].
[§ 59.] Крім покарань [дружині чоловіка, написаних] на [цій] табличці, чоловік може свою дружину [бити], вищипувати [волосся], бити по ву[хах] і би[ти (?)], вини його [в тому] немає.
Місяця ша сарате, дня 2-го епоніма Ca-…-у.
Таблиця Б
[§ 1-І […І з необроблених земель (??) […і з (?)] неродючої землі старший брат 2 частини […як свою спадкову частину] повинен вибрати і взяти, і брати його один за одним повинні вибрати і взяти.
Всяке поле «шілухлі» і всі [плоди] трудів їх молодший син повинен поділити; старший син повинен вибрати і взяти 1 частину, а про другу частину його він повинен кидати жереб із своїми братами.
[§ 2.] Якщо чоловік з нерозділених братів погубить живу істоту, [то] його слід віддати хазяїнові живої істоти; якщо хоче, хазяїн живої істоти може вбити його, а якщо хоче — може помилувати [і] взяти його спадкову частину.
[§ 3.] Якщо чоловік з нерозділених братів скаже слово зради (?) або втече, (то) з його спадковою частиною цар (зробить), як бажає.
[§ 6.] [Якщо чоловік скаже чоловікові: «Я] візь[му] твій [дім і поле] за срібло», то перше ніж він [візьм]е поле і дім за срібло, протягом повного місяця глашатай тричі повинен викликати в селищі бога Ашшура і тричі він повинен викликати в селищі, де той бере поле і дім: «Поле і дім такого-то, сина такого-то, на оброблюваній землі такого-то селища я візьму за [срібло], у кого є [право] взяти або претензії, нехай вони пред’являть свої документи і покладуть їх перед «наглядачами», нехай закладуть позов, нехай звільнять [майно від сторонніх претензій] і нехай візьмуть». Хто протягом цього повного місяця, поки є строк не забути (старе право), пред’явить свої документи і покладе їх перед «наглядачами» — [цей] чоловік щодо поля свого повинен бути задоволений (?) і може взяти [його]. Коли глашатай викликає в місті бога Ашшура, повинні бути присутніми один із радників («суккаллу» ), що перед царем, писар міста, глашатай і царські «наглядачі». В селищі, де він бере поле і дім, повинні бути присутніми староста і троє «великих» селища. Вони повинні примусити глашатая викликнути, повинні написати свої документи і віддати [їх]: «Протягом цього, повного місяця, хто не приніс свого документа, не поклав перед «наглядачами», втратив свою частину в полі і домі; вони «вільні» [належать] тому, хто просив глашатая викликнути». З трьох документів про клич глашатая, які повинні написати судді, 1 [документ повинні взяти нагляда]чі…
[§ 8.] Якщо чоловік [навмисно] сплутає велику межу своїх товаришів, то його треба обвинуватити клятвеним показанням і довести проти нього; він повинен віддати 1 талант свинцю; поле, яке він [навмисно] сплутав [і взяв], він повинен віддати втроє; йому слід дати 50 ударів палицею, і 1 повний місяць він повинен виконувати царську роботу.
[§ 9.] Якщо чоловік порушить малу межу між жеребами, то проти нього слід виступити з свідченням і викрити його; він повинен віддати 1 талант свинцю; поле, яке він [навмисно] сплутав [і взяв], він повинен віддати втроє; йому слід дати 50 ударів палицею, і 1 повний місяць він повинен виконувати царську роботу.
[§ 10.] Якщо чоловік викопає колодязь або побудує укріплений двір не на своєму полі, то він втрачає свою частину в колодязі своєму і (укріпленому дворі) своєму, йому слід дати 3О ударів палицею, і 1 повний місяць він повинен [виконувати] царську роботу.
(Кінець параграфа настільки фрагментований, що не піддається перекладові).
[§ 12.] Якщо чоловік посадить сад або [викопає] колодязь і виростить дерева на полі [товариша свого], а хазяїн поля буде дивитися (з відома його) і не [заперечуватиме], то сад [“вільн]ий” (тобто належить) тому, хто посадив його, [але] він повинен [віддати] хазяїнові (поля, перетвореного в) сад, поле за поле.
[§ 13.] Якщо чоловік не на своїй необробленій землі посадить сад, викопає колодязь і виростить овочі або дерева, то проти нього слід виступити з свідченням і викрити його, і коли прийде хазяїн поля, то він може взяти і сад разом [з плодами] трудів.
[§ 14.] Якщо чоловік не на своїй необробленій землі обгородився (?) і буде формувати цеглу, то проти нього слід виступити з свідченням і викрити його; землю він повинен віддати втроє, і цеглу його візьмуть. Йому слід дати 50 ударів палицею, і [1 повний місяць] він повинен виконувати царську роботу.
[§ 17.] Якщо в колодязях (цистернах) є вода, яка для зрошування (і) [для обробітку (полів) [прихо]дить, то хазяїни полів повинні допомагати один одному; кожний повинен виконувати роботу для свого поля і зрошувати своє поле; а якщо серед них є незгодні, то той серед них, хто згоден, повинен спитати суддів, взяти документ від суддів і виконувати роботу; цю воду він може взяти собі і зрошувати своє поле; ніхто інший не повинен зрошувати.
[§ 18] Якщо є вода Адада (тобто дощова), яка для зрошування (і) для обробітку (полів) приходить, то хазяїни полів повинні допомагати один одному; кожний повинен виконувати роботу для свого поля і зрошувати своє поле. А якщо серед них є незгодні, то той серед них, хто згоден, може взяти документ від суддів проти незгодних. [Староста] і 5 «великих» [селища повинні бути присутніми……], йому слід дати… уд]арів [палицею, і 1 (?) повний місяць він повинен] виконувати [царську роботу].
Стародавній Схід
