Часи гіксосів
(Манефон. Єгипетська історія, фр. 42. – Йосиф Флавій. Проти Апіона, 1, 14.)
А Манефон був родом муж-єгиптянин, причетний до еллінського виховання, що цілком ясно; бо він написав, користуючись еллінською мовою, вітчизняну історію, переклавши її, як він говорить сам, із священних письмен, і багато що закидає Геродотові, який помиляється в своїй «Єгипетській історії» через незнання.
Сам же Манефон, таким чином, у другій книзі «Єгипетської історії» пише про нас ось що (подаю слова його, наче самого його беручи за свідка):
«Був цар у нас на ім’я Тімай; при ньому, не знаю чому, бог розгнівався, і раптом люди невідомого походження, з частин, що лежать на схід, розхоробрившись, вторглися в країну, і легко, без бою, захопили всю її силою. І підкоривши її правителів, вони до того ж геть чисто попалили міста і зруйнували святилища богів; а з усіма тубільцями вони поводились як найлютіші вороги, убиваючи одних, а в інших і дітей і жінок забираючи в рабство.
Нарешті й царем зробили одного із своїх, на ім’я Салатіс. І він перебував у Мемфісі, збираючи данину і з верхньої, і з нижньої країни і залишивши охорону в найбільш важливих місцях. А найбільше він укріпив частини, які лежать на схід, передбачаючи, що в ассірійців, тоді сильніших, ніж інші, буде бажання вторгнутися в це царство. Знайшовши в Сетроїтському номі місто, найбільш підходяще для цього, на схід від річки Бубастіта, назване за стародавньою релігійною традицією Аварісом, заселив його і укріпив з допомогою стін, поселивши в ньому і велику кількість, до 240 000, важко озброєних мужів для охорони. Туди він приходив влітку, почасти для видачі хліба і платні, почасти – щоб старанно готувати озброєних на випадок небезпеки ззовні. Процарювавши дев’ятнадцять років, він скінчив життя. А після нього другий царював сорок чотири роки, його звали Бнон. Після того – Апахнас, тридцять шість років і сім місяців. Потім – Апофіс, шістдесят один рік, і Іаннас – п’ятдесят років і шість місяців. А після всіх – Ассес, сорок дев’ять років і два місяці. Ці шестеро серед них були першими правителями, вони раз у раз воювали і найбільше хотіли винищити коріння Єгипту.
«Називався весь народ їх «гіксоси», тобто царі-пастухи; бо «гік» священною мовою означає цар, «сос» – «пастухи» на загальному діалекті, отже, разом виходить «гіксоси». А дехто говорить, що вони араби. В іншому списку не царі означуються через прізвисько «гік», а навпаки, воно означає полонених – пастухів; бо «гік» – знов-таки, єгипетською мовою, «гік» з густим придихом – означає саме полонених. І це мені здається більш переконливим і відповідним стародавній історії».
Ці ж вищепойменовані царі так званих пастухів та їх нащадки панували над Єгиптом, говорить Манефон, п’ятсот одинадцять років. А після того, говорить він, було повстання царів з Фіваїди і всього Єгипту проти пастухів, і розгорілася війна з ними, велика і довга. А за царя, якому ім’я Місфрагмутосіс, пастухи, говорить він, переможені ним, були вигнані з усього Єгипту і поселені в місці, що мало периметр в десять тисяч арур.
Аваріє – ім’я місцю його, говорить Манефон, великою і міцною стіною цілком обвели пастухи, щоб мати все майно в укріпленому місці, а також свою здобич. А син Місфрагмутосіса Тутмосіс начебто зробив спробу здобути їх з допомогою облоги силою, оточивши стіни з чотирмастами вісімдесятьма тисячами; коли ж він розчарувався в облозі, то уклав угоду, щоб вони, покинувши Єгипет, всі відійшли без ніякої шкоди для себе, куди хочуть.
А вони на основі договорів рушили з усіма родинами і з майном, бувши числом не менш як двісті сорок тисяч, з Єгипту через пустелю в Сірію. Побоюючись могутньості ассірійців, які панували тоді над Азією, і заснувавши в країні, що нині називається Іудеєю, місто, достатнє для стількох десятків тисяч людей, назвали його Єрусалимом.
Війна фараона Камоса з гіксосами
Рік З… Цар Верхнього і Нижнього Єгипту Уадж-Хепер, [син Ра], Камос, якому дано життя навіки як чудовому царю. Зробив його Ра справжнім царем і подарував йому перемогу воістину.
І от сказав його величність у своєму палаці раді вельмож, які були при ньому: «[Коли б] я знав, навіщо моя могутність, коли один володар в Аварісі, а другий в Куші. Я сиджу разом з азіатом і нубійцем, і кожен (з них) держить свою частину в Єгипті, ділячи землю зі мною… Дивіться, він володіє Гермополем, не лишається ні одної (задоволеної) людини, бо люди пригнічені працею на азіатів. Я зітнуся з ним [ворогом] і розпорю йому живіт. Моє бажання визволити Єгипет і завдати поразки азіатам».
ВІДПОВІДЬ ВЕЛЬМОЖІ
«Дивись, азіати вдержують Кус і тримають народи в однаковому становищі, але ми забезпечені владою над Єгиптом. Елефантіна сильна, і середина країни належить нам [дослівно – з нами] аж до Кус. Виорюються для нас кращі їхні поля, бики наші в Дельті, полба доставляється для наших свиней. Не відбирають биків наших… Він володіє країною азіатів, а ми Єгиптом. Якщо прийдуть і нападуть на нас, то ми будемо діяти [тоді] проти нього».
І от вони [поради] були не до вподоби його величності.
ДРУГА ПРОМОВА КАМОСА
«Щодо вашої думки, [то вона противна мені, і я буду битися] з азіатами. Вся країна [проголосить мене переможним правителем] у Фівах: «Камосом, який захистив Єгипет».
ОПОВІДАННЯ ПРО ВОЄННІ ДІЇ
Вирушив я переможно вниз рікою, щоб розбити азіатів згідно з наказом Амона, помисли якого справедливі. Хоробре моє військо рухалося передо мною подібно до палаючого вогню. Допоміжні загони маджаїв були нашим авангардом (?), щоб вишукувати азіатів і знищувати місця їх перебування. Схід і Захід приносили жир, і військо було забезпечене продовольством повсюди. Послав я сильний загін маджаїв (вперед)…, а сам проводив час, облягаючи (?) Теті, сина Піопі, в Ноферусі. Я не дав утекти йому і відбив азіатів… Провів я ніч на кораблі своєму, і радісне було серце моє. На світанку був я над ним наче сокіл. Коли настав час «запаху рота» (?), я погнав його, і зруйнував стіну його, і перебив людей його, я примусив його жінку спуститися до берега ріки. Солдати мої були наче леви із своєю здобиччю, із своїми рабами, стадами, жиром і медом, і ділили свої речі, причому раділи серця їхні.
(Далі йде кілька зіпсованих і незв’язних фраз, які не піддаються перекладу, потім текст уривається).
Стародавнє колесо. Одеський археологічний музей. IV тисячоліття до н. е.
https://www.youtube.com/embed/R733k8pJF6Y
Гіксоси при вторгенні до Єгипту використовували коней, яких було вперше одомашнено, як зараз розповсюджена думка, в українських степах. Очевидно, що разом з кіньми використовувалися вози – на відео залишки колеса з колекцій Одеського археологічного музею.
Стародавній Єгипет
