Було це так чи ні, але розповідали, що в далекі часи пливли по Чорному морю греки з Констянтинополя, щоб знайти для себе нові родючі землі. Довго пливли, і начебто повинні вже були побачити берег.

Але його все не було і не було видко. Недарма в давнину називали Чорне море Понтос Аксінос – Негостинне море. Море вирувало, кидаючи кораблі по хвилях. Люди вибились із сил, борючись зі стихією, і чекали загибелі.

Нарешті буря вщухла, але легше не стало. Опустився густий туман і закрив обрій та небо.

Куди плисти? В яку частину світу несе кораблі?

Довго блукали по морю люди. Закінчилась на кораблях прісна вода та їжа, знову мореплавці чекали на загибель від спраги і голоду.

Багато днів навкруги стояв мертвий туман. Відчай охопив мандрівників, що втратили надію коли-небудь зустрітися з землею.

Але одного ранку з зорею піднявся вітерець, біла імла стала розсіюватися, визирнуло сонце, і зовсім неподалік греки побачили зелений берег та гори.

– Ялос! Ялос! Берег! Берег! – закричав дозорець, і всі на кораблі радісно вітали землю. –  Ялос! Ялос!

То була прекрасна Таврида…

З новими силами запрацювали веслярі, і незабаром пристали до берега. Повернулися життя і радість до втомлених переселенців.

На благодатній землі греки, в сусідстві з місцевими жителями, заснували поселення і назвали його найдорожчим для себе словом “Ялос” – берег.

Так виникла Ялта.