Гцонцемдіма жила разом зі своєю матір’ю і чоловіком. Вони відкочували, пожили там, а потім знову відкочували в інше місце і влаштували нове стійбище.
Тещу дратував її зять, а його маленька дитина розповіла батькові, як теща образила його. Тоді зять пішов і убив стару.
В цей час Гцонцемдіми не було вдома, вона пішла збирати бульби і рослини.
Повернувшись до стійбища і побачивши, що сталося, Гцонцемдіма вбила свого чоловіка. Потім вона взяла його сандалі і закинула їх у небо. Сандалії полетіли і перетворилися на грифів. Вони стали грифами, які махають своїми крилами вгору-вниз, вгору-вниз.
Ну, а молодший брат чоловіка кочував слідом за ними. Він йшов по їхніх слідах і нарешті наздогнав їх.
– Хто це там махає крилами і відлітає геть – чи не грифи часом? Піду-но подивлюся!
Він дивувався:
– Що їм там потрібно?!
І ось він підійшов до грифів – і раптом побачив там труп свого брата! А потім він побачив і труп його тещі!
Він питав себе: “Як це могло статися ?!”. Знову і знову молодший брат і його родина задавали собі це питання.
А Гцонцемдіма тим часом забрала дитину і пішла звідти.
Хлопчик відмовлявся залишити батька і бабусю, але вона все ж відвела його з собою.
Гцонцемдіма кинула свою стару матір, і та залишилася лежати там мертвою, а сама Гцонцемдіма втекла до своїх діда і бабці. Вона з сином стала жити разом з ними.
Одного разу прийшов провідати їх молодший брат її чоловіка.
Він сказав, що хоче взяти Гцонцемдіму за дружину, але це була хитрість – таким чином він обдурив її, щоб відвести від діда і бабки.
Потім він убив Гцонцемдіму, щоб помститися за смерть свого брата. Але Гцонцемдіма перед відходом сказала своїй бабці:
– Поглянь, ось моє серце! Слухай – мої слова так само вірні, як і те, що зараз ми стоїмо тут. Як тільки сонце перейде за полудень, ти побачиш, як щось летить до тебе мов стріла – це буде моє серце. І ти схопи його і не кажи нікому ні слова!
Бабця зробила так, як вона веліла, взяла серце Гцонцемдіми і поклала його до мішка. Вона поклала його до мішка, і воно лежало там і підростало. Коли воно виросло, то знову стало людиною – красивою молодою дівчиною. Це була Гцонцемдіма, і вона знову жила у стійбищі своєї бабусі, як і раніше.
Наступним, хто посватався до неї, був слон – він сказав, що хотів би взяти за дружину цю красиву дівчину, коли вона досягне шлюбного віку. І одного разу він прийшов і забрав її.
Якось слон знайшов воду, але тримав це в таємниці. Він один пив воду і нічого не говорив Гцонцемдімі та її сім’ї. Але Гцонцемдіма дізналася і розповіла про все своїм братам. А її братами були гхашехмсі – маленькі пташки, які кричать “Шаба! Шаба!” перед дощем і “Шау!” – після дощу.
І ось Гцонцемдіма, оточена натовпом своїх братів, звинуватила слона в жадібності. Слон кинувся, вихопив її з натовпу і сказав, що вб’є її. Але її брати кинулися їй на допомогу і вбили слона. Знову і знову вони пронизували його списами і кололи ножами, а ті, хто дивився на цю битву, кричали: “Га! Списи! Списи! Списи!”.
Потім вони схопили цю громадину і повалили його на землю, мертвого.
Ось так помер слон.
Ну, а Гцонцемдіма перетворилася на антилопу – кам’яного козла. Її серце стало антилопою, цю антилопу люди вбили і віднесли додому, щоб засмажити її та з’їсти.
Кам’яний козел був колись серцем людини, серцем Гцонцемдіми.
Ось що сталося в давні часи. Нам розповідали про це люди похилого віку, а ми слухали і говорили між собою: “А! Ось які історії траплялися колись із людьми стародавнього народу!”.
