У давні часи оса-муляр була людиною. Якось, узявши з собою лук і сагайдак зі стрілами, чоловік-оса рушив разом зі своєю дружиною. Він йшов попереду, а дружина – позаду.
Дружина попрохала:
– Мій чоловіче! Убий для мене цього зайця!
Чоловік поклав свій сагайдак на землю і запитав:
– Де ж заєць?
Дружина показала:
– Он там він лежить.
І чоловік вийняв стрілу і, пригнувшись, рушив уперед – так, як зазвичай роблять люди, щоб не злякати зайця, коли той лежить, зачаївшись.
А дружина сказала:
– Скинь свого плаща! Чому ти його не знімаєш?
І чоловік, продовжуючи просуватися вперед, послабив зав’язки свого плаща та скинув його на землю.
Тоді його дружина стала сміятися над ним, над його тонкою талією:
– Як це ти таким вродився? Так ось чому ти не хотів зняти плаща!
Тут чоловік повернувся, прицілився з лука в свою дружину і вистрілив, так що наконечник стріли встромився їй прямо в груди. Його дружина впала замертво.
Тоді він заплакав:
– І-і, і-і, і-і! О моя дружина, і-і!
Він так плакав, як ніби це не він же сам її й підстрелив. Він плакав, бо змушений був так вчинити і вбити свою дружину, і ось вона померла.
