Перейти до вмісту

Степан Чарнецький | Хом’як

    Мов велетень грізний з горбів синявих краю
    Обідраним хребтом над зелень виринає,
    Здаєсь: щоглим чолом блакитів досягає,
    На ньому зломи скель в промінні сонця сяють.
    Між зламами верхів буйні вітри гуляють,
    На склі корчик сів і цвітом розцвітає,
    Сльозою джуркало у стіп її спливає
    І котиться долів, і губиться у гаю.
    В той край летить душа, там серце відпочине,
    Буятимуть думки в небеснії простори,
    І око переб’є голубе, ясне море…
    О світ красиі У стіп його скрізь карли-гори,
    Над ним лиш небо перлозоре, ясне, синє,
    І херувимів спів з його просторів лине.