Перейти до вмісту

Степан Руданський | Чи далеко до неба

    Що п’ять верстов — то й коршомка,
    Нічого й лічити,
    Бо п’ять верстов як проїдеш,
    Треба й відпочити.

    Ото їдуть із ярмарку
    Двоє господарів,
    У каждого віз порядний,
    Воликів по парі.

    Їдуть собі помаленьку,
    Грошенята мають,
    Полягали на соломі —
    Та й думу гадають.

    Далі їден пробудився
    З глибокої думи,
    Повернувся на соломі:
    «Чи спиш,— каже,— куме?».

    «Що говориш?» — другий каже.
    «Чи спиш, я питаю».
    «Та не сплю ще,— каже,— куме,
    Тілько що дрімаю!».

    «Не дрімай же на годину
    Та глянь против неба,
    Скілько б верстов так до неба
    Проїхати треба?».

    «Та Бог його святий знає
    І добрії люди…
    Я думаю, що не більше,
    Як п’ять верстов, буде».

    «Гуттю, куме!.. Та се баба
    Тобі набрехала…
    Та якби п’ять верстов було,
    Там коршма б стояла!».