Перейти до вмісту

Українські думи | Двох братів-невольників пісня

    Там не сокіл хвилить-прохвиляє,
    Як син до отця, до матері з тяжкої неволі поклон посилає,

    Сокола ясного рідним братом називає:
    “Соколе мій ясненький,
    Братику мій рідненький!


    Ти ж далеко літаєш,
    Чом ти в мого отця, у матусі у гостях не буваєш?
    Соколе мій ясненький,
    Братику мій рідненький!
    Ти хоть у християнський край полети
    І в мого отця, в матусі коло воріт упади
    І жалібненько прохвили.
    Нехай отець і матуся добре знають,
    Нехай своє багатство збувають,
    Нехай скарби великії збирають
    І нехай своїх синів
    Із проклятої
    З бусурманської
    З турецької землі викупають”.
    А брат його, товариш його,
    Ції речі зачуває
    І до свого братика жалібненько промовляє:
    “Нащо ж, брате, наш батько буде багатство збувати
    І скарби великії собирати?
    То він не зна, куди нам посилати?
    Як стане Чорнеє море согравати,
    Стануть турки-яничари набігати
    І стануть нас у Царьград-город запродавати,
    Срібла й золота за нас багато щитати
    І сукна, не міряючи, дорогого брати”.
    Тоді вдалася бідним невольникам
    Турецькая бусурманськая земля
    Далася знати:
    Кайдани руки й ноги, тіло пооб’їдали,
    На бідних невольниках
    Од їх одежі
    І тіло попріло…
    Як вони вже, бідні невольники,
    Із неволі додому тікали.
    І турецьку землю бусурманську вони проклинали:
    “Будь же ти, турецька земля бусурманська, проклята,
    Як ти розлучила з отцем і матір’ю
    І зо мною рідного брата,
    І з цією війною
    І мужа з жоною,
    І брата з сестрою…
    Визволь нас, Господи,
    І в мир християнський,
    І в край веселий,
    І в мир хрещений,
    На тихії води,
    На яснії зорі,
    На місяць ясний
    І в світ прекрасний,
    До роду родини
    І до вірної дружини”.
    Дай Бог на здравіє
    Усьому миру хрещеному
    Слухащому
    На многії літа
    До кінця віку.