І
На початку, коли Бог сотворив небо і землю,
А земля була видима й невпорядкована, і пітьма лежала на морі, і дух Божий сидів на водах,
Тоді сказав Бог: «Нехай буде світло!». І сталося світло.
І бачив Бог, що світло було добре. Тоді Бог розлучив світло від пітьми.
І Бог назвав світло днем, а пітьму назвав ніччю. І зробився вечір і ранок — перший день.
Бог мовив: «Нехай буде твердь між водами і нехай розлучить води одні від одних». І так сталося.
Так зробив Бог твердь і розлучив воду під твердю від води над твердю.
І Бог назвав твердь небом. Так зробився вечір і ранок — другий день.
Бог мовив: «Нехай збереться вода під небом на однім місці, щоб було видно сушу. І так сталося.
І Бог назвав сушу землею, а зборище води назвав морем. І бачив Бог, що се добре.
Бог мовив: «Нехай випустить земля зелень, зілля, що родить насіння, і овочеві дерева, що приносять плоди на землі в своїм роді, з якого є їх насіння». І так сталося.
Земля випустила зелень: зілля, що родить насіння в своїм роді, і дерева, що приносять овочі у своїм роді, в якім є їх насіння. І бачив Бог, що се добре.
Так зробився вечір і ранок — третій день.
Бог мовив: «Нехай будуть світила на тверді небесній, аби розлучали день і ніч, вони мають виявляти знаки і часи, дні й роки;
І мають бути світилами на тверді небесній, щоб світили на землю». І так сталося.
Так зробив Бог оба великі світила; більше світило, щоб володіло над днем, і менше світило, щоб володіло над ніччю, і звізди.
І Бог поклав їх на тверді небесній, аби світили на землю,
Аби володіли над днем і ніччю, і аби розділяли світло від пітьми. І бачив Бог, що се добре.
Так зробився вечір і ранок — четвертий день.
Бог мовив: «Нехай заграє вода юрбами живих істот і нехай полине птаство понад землею перед твердю небесною».
Так сотворив Бог великі морські дракони і всі живучі істоти, якими кишить вода, і всяку крилату птицю в своїм роді. І бачив Бог, що се добре.
І Бог благословив їх і мовив: «Будьте плодючі, і множіться, і наповняйте воду в морі, а птаство нехай множиться на землі».
Так зробився вечір і ранок — п’ятий день.
Бог мовив: «Нехай земля виведе живі істоти по їх роду: скотину, хробацтво і польову дичину по їх роду». І так сталося.
Бог зробив польову дичину по її роду, і скотину по її роду, і всяке хробачня на землі по його роду. І бачив Бог, що се добре.
Бог мовив: «Зробімо людей на наш образ і подобу, нехай вони володіють над рибами морськими, і над птахами небесними, і над скотиною, і над усею польовою дичиною і всім хробацтвом, що повзає по землі».
Так сотворив Бог чоловіка на свій образ; на образ Божий сотворив його; як чоловіка й жінку сотворив їх.
І Бог благословив їх і мовив до них: «Будьте плодючі, і множіться, і наповняйте землю, і робіть її підвладною собі, і пануйте над рибами морськими, і над птахами небесними, і над усяким звіром, що рухається по землі».
І Бог мовив: «Даю вам тепер усе зілля, що плодить сім’я на всій землі, і всі дерева, що приносять овочі, в яких міститься сім’я: се має бути ваша пожива.
І всій польовій дичині, і всьому небесному птаству, і всьому, що повзає по землі і має в собі живий дух, даю зелень, зілля на поживу». І так сталося.
І Бог оглянув усе, що зробив, і ади, все було дуже добре. Так зробився вечір і ранок — шостий день.
II
Так були довершені небо й земля з усім їх військом.
І Бог докінчив сьомого дня свою роботу, яку зробив; і спочив сьомого дня від усієї роботи, яку зробив.
Тоді благословив Бог сьомий день і освятив його, бо в ньому він спочив від усієї роботи, яку робив і довершив Бог.
Отеє родовід неба і землі, як вони були сотворені. В часі, коли Ягве (Бог) сотворив землю і небо,
Коли ще не було корчів на землі і не повиростало ніяке зілля, бо Ягве (Бог) не спускав дощу на землю, і не було людей, щоб обробляли землю,
Але злива вибухла з землі і напоїла всю площу поля,
Тоді утворив Ягве (Бог) чоловіка з пороху землі і вдунув йому дух життя в ніздрі; так стався чоловік живою істотою.
І насадив Ягве (Бог) сад в Едемі на сході, і там осадив чоловіка, якого він утворив.
Тоді велів Ягве (Бог) вирости з землі всякому древу пишному на вид і приємному до Іди, і дереву життя посередині саду, і дереву пізнання добра і зла.
І ріка починається в Едемі, що напоює сад; вона ділиться потім на чотири відноги;
Перша називається Пішон; се та, що обливає край Хавілу, де знаходиться золото;
А золото того краю коштовне; там трапляються також «бедоляг» (пахуча живиця) і камінь шогам.
Друга ріка називається Гігон; се та, що обливає всю країну Куш.
Третя ріка називається Гідеккель (Тігр); се та, що пливе на схід від Ашшура. Четверта ріка се Перат (Євфрат).
Тоді взяв Ягве (Бог) чоловіка і посадив його до саду Едема, щоб управляв і беріг його.
Тоді дав Ягве (Бог) чоловікові наказ: «Із усіх дерев саду можеш їсти скільки хочеш;
Але з дерева пізнання добра і зла, з того не можеш їсти; бо в той день, коли з’їси з нього, мусиш умерти насмерть».
Потім мовив Ягве (Бог): «Недобре, щоб чоловік був сам-один; добуду йому істоту, щоб допомагала йому і була відповідна до нього».
Так утворив Ягве (Бог) далі з землі всяку звірину польову і всіх птахів небесних, і привів їх до чоловіка, щоб побачити, що він скаже на се; і що чоловік скаже до них, саме так мали вони називатися.
Так сказав чоловік назви всім скотам і птахам небесним, всій польовій звірині. Але для чоловіка не знайшов між ними істоти, що могла б допомагати йому і бути відповідна до нього.
Тоді напустив Ягве (Бог) дивовижний сон на чоловіка, так що він заснув; тоді взяв із нього одно з його ребер і заповнив прогалину м’ясом.
А з ребра, що вийняв із чоловіка, збудував Ягве (Бог) жінку і привів її тоді до чоловіка.
І промовив чоловік: «Отеє нарешті кість із моєї кості і тіло з мого тіла; ся зватиметься женою, бо вона взята з мужа».
Тому покидає чоловік батька й матір і пристає до жінки, так що обоє робляться одним тілом.
А обоє, чоловік і жінка, були голі й не стидалися.
III
Змій же був хитріший над усякого польового звіра, що Господь Бог создав. І каже він жінці: «Чи справді Бог сказав: «Не мусите їсти ні з якого дерева райського?».
І каже жінка змієві: «З усякого дерева райського їстимемо,
З плоду ж дерева, що серед раю, рече Бог: «Не їжте з нього, ані доторкатиметесь до нього, а то помрете».
І каже змій жінці: «Ні-бо, не помрете.
А се Бог знає, що скоро попоїсте з нього, відкриються вам очі, і будете як боги, знающі добре й лукаве».
І вбачала жінка, що добре дерево на їду, і принадне очима дивитись, і надило тим, щоб усе знати; і взяла плоду з нього та й скуштувала, і дала чоловікові своєму з собою, і скуштували.
І відкрились їм обом очі, і схаменулись вони, що були нагі; і позшивали листя смоковне, та й поробили пояси.
І почули глас Господа Бога, ходячого в раї по прохолоді, і поховались чоловік і жінка його від лиця Господа Бога посеред райського дерева.
І покликне Господь Бог до чоловіка, і рече йому: «Де єси?».
І каже він: «Голос почув я твій у саду та й злякавсь, тим, що наг, та й сховавсь».
І рече він: «Хто з’ясував тобі, що наг єси? Хіба скуштував з того дерева, що заповідав я тобі з одного сього не їсти?».
І каже чоловік: «Жінка, що дав єси бути зо мною, вона дала мені з дерева, я й попоїв».
І рече Господь Бог жінці: «Що ти вкоїла?». І каже жінка: «Змій спокусив мене, я й скуштувала».
І рече Господь Бог змієві: «За те, що вдіяв таке, проклят єси між усіма скотами, і між усім звіром польовим. Лазитимеш поповза, човгатимеш на грудях твоїх, і на череві ходитимеш, і їстимеш землю по всі дні життя твого.
І положу ворогування між тобою й жінкою, і між насінням твоїм і насінням В, воно розчавлюватиме тобі голову, ти ж упиватимешся йому в п’яту».
А жінці рече: «Наготую тобі муки в вагоніннях твоїх; мучившись, роджатимеш діти, а до мужа твого пориватиме тебе, він же пануватиме над тобою».
І чоловікові рече: «Що послухав єси гласу жени твоєї та попоїв з того дерева, що заповідав я сього єдиного не їсти, проклята земля задля тебе; в печалі і тузі харчуватимешся з неї по всі дні живота твого.
Тернину та осет родитиме вона тобі, і їстимеш польове зело.
У поту лиця твого їстимеш хліб твій, аж покіль вернешся в землю, що з неї й узято тебе, земля-бо єси і землею візьмешся».
І дав чоловік жінці своїй ім’я Єва: бо вона мати всіх живих.
І поробив Господь Бог чоловікові й жінці його одежу із шкір та й зодяг їх.
І рече Господь Бог: «Оце і чоловік став як один із-між нас, зрозумівши добре й лукаве, і тепер коли б не простяг руку свою, та не взяв із древа животового, та не попоїв, і не став жити вовік.
І вислав його Господь Бог із саду Едема порати землю, що з неї й узятий.
І вигнав чоловіка, і поставив на востоці за садом Едемом херувимів з полум’яними голими мечами обертасами стерегти дорогу до животового древа.
IV
І взнав чоловік Єву, жінку свою, і, завагонівши, вона вродила Каїна і промовила: «Придбала я людину з Божої ласки».
Потім уродила брата його, Авеля. І був Авель вівчар. Каїн же пахар.
І сталось по якомусь часі, що Каїн приносив Господеві жертву з польового врожаю.
Авель же приносив принос од перваків овечих ситеньких.
І споглянув Господь на Авеля і на дар його;
На Каїна ж і на жертву його не споглянув. І взлився Каїн, і змарнів.
І рече Господь Каїнові: «Чого ти злишся, і чого змарнів?
Коли чиниш добре, так і лице весело позирає; коли ж чиниш недобре, так на тебе гріх чигає в порозі, щоб одоліти; ти ж мусиш панувати над ним».
Озветься ж Каїн до Авеля, брата свого: «Ходімо в поле». І як були вони в полі, напав Каїн на брата свого Авеля та й убив його.
І рече Господь Каїнові: «Де твій брат?». А він каже: «Не знаю. Хіба я сторож брата мого?».
І рече: «Що вкоїв єси? Слухай, се голосить кров брата твого до мене з землі.
Оце ж проклят єси прогоном із землі, що роззявила уста свої пити кров брата твого з руки твоєї.
Як поратимеш землю, не даватиме вже з сього часу вона тобі ніякої користі. Волоцюгою й утікачем будеш на землі».
І відказав Каїн Господеві: «Не перебути мені того, що наробив провиною моєю:
Женеш оце мене з землі, і від лиця твого ховатимусь, і буду волоцюгою й утікачем на землі, і, хто зустріне мене, той і вб’є мене».
І рече йому Бог: «Тим же то, хто б убив Каїна, на того впаде помста всемеро».
І положив Господь знак на Каїна, щоб не вбивав його, хто зустріне його. І зійшов Каїн од обличчя Господнього, і пробував у Нод-землі, на востоці од Едема.
VI
Як почали ж люди намножуватись на землі та понароджувалось дочок у них,
Тоді сини Божі, бачивши, що в синів чоловічих дочки хороші, брали їх за жінок, хто котору вподобав.
І рече Господь: «Не буде мій дух переважувати в людині довіку, бо вона тіло; так нехай віку людського буде сто і двадцять год.
Були тоді на землі велетні, та й навпослі, як сини Божі горнулись до дочок чоловічих, а вони їм роджали. Се ті потужники, що з давніх-давен бували високо вславлені.
Як же побачив Бог, що ледарство людське було велике на землі, а люди дбають повсякчасно тільки про лихе,
Так жалкував Господь, що сотворив чоловіка на землі, та й журився тяжко.
І рече Бог: «Вигублю чоловіка, що із землі, як чоловіка, так і скотину, і лазюче, і летюче: бо взяла мене досада, що посоздавав їх».
Ной же здобувся на ласку в Господа.
Оце ж Ноєва й повість. Ной був праведний чолов’яга, без гріха між сучасниками своїми. Ной ходив з Богом.
І появив Ной три сини: Сима, Хама і Яфета.
Земля ж попсувалась перед Богом, і сповнилась насильством земля.
І споглянув Бог на землю, аж вона зіпсувалась: бо зіпсувало всяке тіло свою путь на землі.
І рече Бог Ноєві: «Кінець усякому тілу прийшов перед мене: бо землю сповнено насильством од них. Оце ж хочу їх викоренити з землі.
Зроби собі ковчег із соснового дерева; гнізда поробиш у ковчезі та й посмолиш його зсередини і знадвору смолою.
А зробиш ковчег тако: трьохсот ліктів завдовжки ковчег, і п’ятдесят ліктів завширшки, а тридцять ліктів заввишки.
Просвіт зробиш у ковчезі і зведеш його в лікоть угорі; двері ж у ковчезі зробиш ізбоку, а житла у два і у три поверхи робитимеш.
Я ж оце наведу потоп, воду на землю, щоб вигубити всяке тіло, що є в ньому живий дух попід небесами, і все, що є на землі, повиздихає.
І поставлю заповіт з тобою: ввійдеш у ковчег ти, і синове твої, і жена твоя, і жени синів твоїх з тобою.
І од усякого живого, і од усякого тіла по двоє од усіх уведеш у ковчег, щоб живими остались з тобою; самець і самиця будуть.
Од усього птаства по роду, і од усякої скотини по роду, і од усякого лазючого, що човгає по землі, по роду їх; двоє од усякого ввійдуть у ковчег до тебе, щоб зостались живими. Ти ж возьми всякої харчі собі, щоб мали ви що їсти».
І вчинив Ной усе, що заповідав йому Господь, і притьма так учинив.
VII
І рече Бог до Ноя: «Увійди сам і весь дім твій у ковчег; бо тебе вбачав я праведним передо мною в сьому роді.
Від усякої ж скотини чистої введи до себе по семеро, самця і самицю, від скотини ж нечистої по парі, самця і самицю.
І від птаства небесного по семеро, самця і самицю, щоб насіння живе переховати по всій землі.
Ще-бо сім день, і дощуватиму на землю сорок день і сорок ночей, та й вигублю з лиця землі всяке живе, що сотворив».
І вчинив Ной усе, що заповідав йому Господь Бог.
Ноєві ж було шістсот год, як стався потоп водний на землі.
І ввійшов Ной, і сини його, і жінка його, і жінки синів його з ними у ковчег задля води потопим.
І з чистої скотини, і з скотини нечистої, і з птаства, і з усього лазючого поповза по землі,
По парі ввійшло до Ноя в ковчег, самець і самиця, як заповідав Бог Ноєві.
І сталось по семи днях, що вода потопна пойняла землю.
В шестисотньому році Ноєвого віку, другого місяця, на сімнадцятий день місяця, того ж дня порозверзались усі джерела великої безодні, і хляби небесні повідчинялись.
І лило на землю сорок день і сорок ночей.
Того дня ввійшов Ной, Сим, Хам і Яфет, сини Ноєві, і жінка Ноєва, і троє жінок синів його з ним у ковчег;
Вони і всяка животина по своєму роду, і всяка скотина по кодлу, і всяке лазюче поповза, що човгає по землі по кодлу своєму, і всяке птаство пернате.
Поввіходили до Ноя у ковчег по парі усякого тіла, що в ньому є живий дух.
І входячі були самець і самиця од усякого тіла, як заповідав йому Бог. І зачинив Господь Бог ковчег ізнадвору.
І затоплювало землю сорок день, і прибувало води, і підіймало ковчег угору над землею.
І впотужнювалась вода; і прибувала велике на землі, і носився ковчег по воді.
І впотужнювалась вода на землі несказанно, і пойняла всі високі гори попід небесами.
Прибула понад ними вода на п’ятнадцять ліктів, і пойняла всі високі гори.
І повиздихало всяке тіло, що двигалось по землі, і з птаства, і з скотини, і з звіра, і з усякого лазючого поповза по землі, і всяка людина.
Усе, в чого було дихання, і все, що було на суші, повиздихало.
І згинуло все живе, що було на земному лиці, погинула і людина, і скотина, і лазюче поповза, і птаство небесне, і вигублено все те на землі, і зоставсь Ной один, та те, що було з ним у ковчезі.
І впотужнювалась вода на землі сто і п’ятдесят день.
VIII
І спогадав Бог Ноя і все живе, і всяку скотину з ним у ковчезі, і навів Бог вітра на землю, і перестало дощувати.
І позамикались джерела в безодні і хляби небесні, і зупинився дощ із неба.
І вертались води з землі безперестану, і, як уплило сто і п’ятдесят день, стала вода посякати.
І зупинився ковчег у сьомому місяці, на сімнадцятий день місяця, на горі Араратській.
І вбувало води більше та більше до десятого місяця, а в десятому місяці на перший день місяця стало видко верхи по горах.
І сталось по сорока днях, що відчинив Ной вікно в ковчезі, що був зробив.
І випустив крука, і літав той сюди й сюди, закіль посякла вода на землі.
Опісля випустив голубицю від себе, щоб довідатись, чи вода спала з земного виду.
Та не знайшла голубиця відпочинку нозі своїй, та й вернулась до нього в ковчег: бо вода пойняла вид усієї землі. І простиг він руку та й узяв її до себе в ковчег.
І пождав ще других сім день, та ізнов послав голубицю з ковчега.
І прилетіла голубка надвечір до нього, коли ж се — оливний листок у неї в дзьобочку. І дізнавсь Ной, що вода уступила з виду земного.
І зождав іще других сім день, та й послав знов голубицю, і не вернулась уже до нього тоді.
І сталось у шістсот першому році на перший день першого місяця, що посякла вода на землі. І зняв тоді Ной кришу в ковчезі, і споглянув, аж се — вид земний, уже сухий.
А в другому місяці на двадцять сьомий день місяця земля стужавіла.
І рече Господь Бог Ноєві, глаголючи:
«Вийди з ковчега сам, і жена твоя, і сини твої, і жени синів твоїх з тобою.
І всяку животину, що з тобою, і всяке тіло від птаства, і від скотини, і з усякого лазючого поповза по землі повиводь із собою; і плодітесь, і намножуйтесь на землі».
І вийшов Ной, і сини його, і жінка його, і синів його жінки з ним.
Усяка животина, всяке лазюче поповза по кодлах своїх повиходило з ковчега.
І спорудив Ной жертівника Господові, і взяв з усякої чистої животини і з усякої чистої птиці, та й приніс у всепалення на жертівник.
І понюхав Господь любих пахощів, і рече: «Не проклинатиму вже більше землі за чоловіка; бо надих людського серця злющий з молодощів його; і не вигублюватиму вже більш усього живого, як учинив.
Покіль земля землею, сівба й жнива, холоднеча й спека, літо й весна, день і ніч не перестануть».