Вавилонське царство після смерті Хаммурапі стало поступово занепадати. Наступники Хаммурапі намагаються на перших порах продовжувати його діяльність. Так, Самсуїлуна (1749—1712 рр. до н. е.) — син Хаммурапі — наказує викопати два нові канали і приносить щедрі дари храмам.
Проте незабаром нові хмари збираються на політичному горизонті. Рімсін, скориставшись ослабленням Вавилону, вторгається в Месопотамію і захоплює частину Шумеру. Цей рік прибрав назву — «рік, коли в храмі Опіса богиня Нінмах поставила царя Рімсіна царювати над усією країною». Проте вавилонський цар ще досить сильний.
Самсуїлуна перемагає Рімсіна, який гине під час пожежі свого палацу. Він руйнує мури Ура і Урука і знову підкоряє своїй владі Шумер. Але в цей час нові вороги виступають проти Вавилону. Ілумаїлу, цар Ісіна, засновує нове незалежне царство на крайньому півдні Шумеру і веде запеклу боротьбу з Вавилонською державою, поклавши початок новій приморській династії. Із сходу на Вавилонію виступає гірське плем’я касситів.
Кассити, які жили в горах на схід від Тігру, ще й раніше проникали в Месопотамію як поселенці, орендарі і найманці. Близько 1750 р. війська касситів на чолі з своїм вождем Гандашем вторгаються в Месопотамію і утворюють тут свою Касситську державу. Наступники Хаммурапі, царі I вавилонської династії, протягом 155 років ведуть боротьбу з касситами за владу над Месопотамією, яка розпадається на ряд невеличких князівств. Країна, що була ослаблена вторгненням касситів і поділена на окремі частини, привертає до себе увагу іноземних завойовників. Під час царювання останнього царя І вавилонської династії Самсудітани (1625—1595 рр. до н. е.) у Вавилон вторгаються хетти. Проте перемогу здобувають кінець кінцем кассити. Їм вдається захопити Вавилон і після запеклої боротьби, яка відбувалася з перемінним успіхом, підкорити собі навіть Приморську країну, перемігши царів приморської династії. Касситський цар Агум II (1593— 1574 рр. до н. е.) називає себе царем касситів і Аккаду і навіть «царем чотирьох країн світу». Кассити, які стояли в культурному відношенні значно нижче вавилонян, перейняли вавилонську культуру, і їх царі навіть роблять спробу відновити завойовницьку політику вавилонських царів.
Касситські царі цілком підкоряють весь Шумер і кладуть край пануванню приморської династії. Хоч кассити і не змогли навіть в деякій мірі повернути могутність Вавилонського царства, все ж при касситському царі Агумі II Вавилон трохи посилився. Так, Агум II здійснює походи в країни Верхнього Євфрату і підкоряє частину месопотамського степу. У своєму написі він гордо говорить про те, що він привіз з країни Хана статуї Мардука і Сарпаніт, надів на них золоте убрання, дорогоцінності і розкішні корони і поставив їх знову в храмі Е-сагіла у Вавилоні. Агум II називає себе «царем Кашшу і Аккаду, царем великої країни Вавилону, (царем), який поселив багато людей в Ашнуннаку, царем Падана і Алмана, царем країни Гуті», а це говорить про те, що влада касситського царя поширювалась також і на області, які лежали на схід від Тігру.
Картина суспільного ладу Вавилонії в касситський період може бути до деякої міри відтворена завдяки збереженим діловим документам і особливо написам на «кудурру», тобто на межових каменях, на яких вирізьблено текст царського указу про дарування земельної ділянки певній особі. Судячи з цих написів, в той час ще міцно трималася сільська община і общинне землеволодіння. На чолі общини, яка мала назву «Літу», стояв начальник общини — «бел біті», при якому були радник, наглядач і жрець-заклинатель. Члени цих сільських общин, що називалися «сусіди», а також чужинці-переселенці, які входили до складу общин, зобов’язані були виконувані різні повинності на користь царя і службових осіб общини. Проте в цю епоху спостерігається поступовий розклад стародавнього общинного землеволодіння, яке починає витіснятися приватним, головним чином аристократичним, землеволодінням. Так, царі касситської династії дарують численні землі своїм чиновникам, вельможам і близьким особам, причому ці земельні ділянки здебільшого виділяються з колективного володіння сільських общин, як це видно з текстів царських указів, вирізьблених на межових каменях «кудурру». Звичайно в цих царських указах говориться про те, що ця земельна ділянка передається в цілковиту власність даній особі, причому начальникові і членам сільської общини, як сучасним, так і майбутнім, забороняється вчиняти позови про право володіння даною ділянкою і вимагати виконання тих чи інших повинностей на користь общини від власників цієї ділянки. Царський указ погрожує прокляттями і суворими карами богів порушникові «кудурру». Більше того, касситські царі, захопивши численні землі сільських общин і роздавши їх своїм вельможам, чиновникам і військовим командирам, вживають ряд заходів для того, щоб посилити і зміцнити це аристократичне землеволодіння. В написах «кудурру» іноді вказується на те, що земельна ділянка, дарована царем, звільняється від усіх повинностей, натуральних податей і примусових робіт на користь царя. Так виникають особливі привілеї, що їх дістають згідно з царськими указами нові землевласники. Так само звільнялися від царських податей і повинностей і храмові землі, наприклад, землі храму Мардука, як це видно з одного документа часів Агума II. Посиленню аристократії сприяє і дальший розвиток рабовласництва. Збереглися документи, які фіксують продаж рабів і рабинь, причому раби, зокрема еламіти, оцінювалися в 10 шекелів золотом, а рабині — в 7 шекелів. В одному документі згадується навіть продаж «дитини з країни Кардуніаш» (касситська назва Вавилону), що вказує на поширення рабства навіть серед самих касситів.
Кассити, які правили у Вавилоні понад 500 років, великою мірою перейняли стародавню шумеро-вавилонську культуру, релігію, писемність і навіть мову підкореного народу. Так, касситські царі називають себе «улюбленцями Мардука», вживають ряд заходів до посилення вавилонського і шумерійського жрецтва, зміцнюючи культ бога Мардука — «володаря країн» — і доручаючи Ніппурському храмові збирати податі зерном, олією, фініками, борошном і худобою. Пізніше касситські царі все більше й більше підпадають під вплив вавилонської культури. Так, цар Караїндаш ще називає себе «могутній цар, цар Вавилону, цар Шумеру і Аккаду, цар Кашшу (касситів), цар Кардуніаш (Вавилонського царства)». Але його наступники у своїх титулах уже пропускають назву «Кашшу», цілком підпавши під вплив стародавньої культури Вавилону.
Панування касситів ознаменоване не тільки політичним, але й культурним занепадом Вавилону. Особливо відбився цей занепад у мистецтві, де панують наслідування стародавніх зразків і мертвий схематизм. Небагатьма культурними досягненнями є використання, головним чином у військовій справі, коня і новий зручніший спосіб датування, який полягав у встановленні літочислення за роками царювання правлячого царя. Цей занепад Вавилону тривав до VII ст. до н. е., коли утворилося могутнє Ново-Вавилонське царство.
Стародавній Схід
