Вернись, вернись, благаю
Вернись, вернись, не ради мене, тату
Вернись, вернись, до мами
Вернись, вернись, вона вмирає без тебе

Що на Чорному морю,
На тому білому каменю,
У потреби царській,

Ти часто умовляв мене зібрати листи, написані дещо ретельніше, і опублікувати їх. Я зібрав, не дотримуючись хронологічного порядку (я ж не писав історію), а як вони потрапляли під руку. Тільки б ти не розкаявся в своїй пораді, а я в своїй поступливості. Тепер я пошукаю ті, що закинув, і не буду ховати, якщо ще що напишу. Бувай здоров.

Ну як Комо, наша з тобою радість? і чарівна приміська вілла? портик, в якому завжди весна? алея платанів з її густою зеленню? канал з водою, що відсвічує зеленню? Ставок внизу? він до наших послуг?

Як тиха ніч пов`є долину
І місяць посріблить ручай,
Тоді на крилах туги злину
У задумчивий гай-розмай

Я чув, як серце жалісно кричить,
Щоб ворога лежачого не бить.
А розум говорив мені спокійно:
Затям, що завжди гадина лежить.

Дмитро Павличко