У невеличкій кімнаті лежить на ліжку слабий хлопчик. Лежить він, не спить, дивиться, широко розкривши оченята, на вікно, заслонене хустиною: хустина не зовсім заслонила вікно, збоку трохи видко шибку й видко, як падає смужка блакитного світла аж додолу…

купив
чорненький
гробівець
поставив
вдома
замість
ліжка
потрібно
звикати
до постійного
місця
проживання

Практика Василь

І бачив я страшний, несвітський сон,
аж самописка випадає з рук:
немовби через води та вогонь
іде на мене Карманьйола Саможук.

Кілька днів уже він — міленіум,
а лице схоже на — лінолеум,
а далі — не римується …

Анонмім

Звуки – рани повітря.
Звуки – щити черлені.
Одягнений в ніч безсонну
Чюрльоніс.
Звуки – повітря черви.
Звуки – чернетка слова.
За командою ‘вільно’
черга послабила ногу.

Я у душі, мов Іов серед гною,
сиджу паршивий, у коростах весь.
На себе сам збираюся війною –
і правда це, хоча й брехав я десь.

Червоний край неба догорає, а вже зі сходу летять на землю темні сумерки.

Великий, як море, став почорнів, затушувалися довгі тіні дерев, стихли в природі голоси, кожна рослина завмирає…

І шо такоє, я в розгублености —
життя моє забите глупостями.
Чи дівчину нахабно покохат’?
Або ж —
баладу про зворотну транскриптазу написат’?..

хома чорний киянин

Знову ніч, знову день є прогрес у коханні
Ти доводиш мені закони небесні,
Ти будуєш конструкції мовно-словесні,
Й переваги духовні над реальним.
Ти багато говориш розказуєш двічі,
Робиш вигляд тебе усе це цікавить,
Ти достукатись хочеш до мене вічно,
Але скажу поправді мене це все харить!

Олег Б.

пуп’янок воронячої бурі кружляє в ополонці
неба грущик кука з’являється знизу виростає

В Твому звичайному імені –
всі незвичайні зворушення:
радощі, примхою стримані,
примха – музика придушена.
Дивно – якою це тайною
в Тобі слова перетоплені.
Бачу тебе скрізь звичайною
у незвичайнім захопленні.

Михайло Рудницький

Закінчаться й наші життєві каденції…
Я часто міркую про сенс екзистенції.

Дмитро Губенко