Корі-дрохва розвів вогонь. А в вогонь поклав довгі смужки заліза. Своїми великими крилами він роздмухував вогонь, доки залізо не розжарилося до червоного.
Потім він узяв ці залізні смужки і зробив ними відмітини на шкірі коня, а потім відвів його вбік: це був кінь буша, смугаста зебра. Так корі за допомогою вогню зробив смуги на її шкурі.
Потім він дав забарвлення антилопі канна – вона стала мишачого кольору. Він пішов до антилопи каама і зробив те саме з нею. Потім він зробив страусові його крила, і тепер у страуса є крила. Ось так корі створив усіх тварин.
Він взяв орікса та його дитинчат і зробив на їх мордах смужки. Він зробив це на всіх них. І дукерів, і всіх інших тварин – він всіх їх зробив. Всі були зроблені так.
Потім корі взяв шакала та буру гієну, він зробив їх племінником і дядьком одне одному. І бура гієна була дуже непривабливою, і шакал був дуже негарним. Обох їх він зробив нижчими істотами.
Одного разу бура гієна сказала:
– Я збираюся поставити пастку.
І вона поставила пастку. А коли прийшла перевірити її, то виявила, що туди потрапив кам’яний козел.
– Візьму-но я кам’яного козла і піду до корі. Я хочу, щоб він і мені дав гарні позначки, як іншим тваринам, – на знак того, що я вбила антилопу і я – мисливець! – мовила бура гієна.
А шакал почув це і сказав, що він випередить буру гієну і раніше неї відправиться до корі.
Коли він прийшов у стійбище, люди були зайняті там тим, що варили в горщику випорожнення. Вони поїли тсі і тепер варили свої випорожнення. Ви знаєте тсі, боби, які смажать люди, поки вони не тріскаються – кхві!? Боби тсі ростуть на відкритому місці, де немає дерев. Ну, й коли люди поїдять тсі, вони потім складають свої випорожнення до горщика й варять.
Коли прийшов шакал, люди сказали:
– Еге! Шакал з’явився!
І ось що вони з ним зробили. Ви ж бо знаєте, що шерсть на спині у шакала чорна? Так ось як це сталося. Люди розмазали ці гарячі випорожнення по його спині, а потім вивалили на шакала все, що залишалося в горщику. Вариво було гарячим, як вогонь, і спина шакала обгоріла дочорна. Йому було страшенно боляче! І тут він завив.
А люди сказали шакалу:
– Забирайся!
Адже люди не люблять цих тварин і лають їх. Вони не захотіли зробити йому гарні позначки і замість цього ось так з ним обійшлися.
І він став кататися по землі і підстрибувати, а потім побіг плачучи до стійбища бурої гієни – свого дядька. Він дістався туди і ліг.
Бура гієна пов’язувала свою поклажу – кам’яного козла, готуючись вирушити до стійбища корі. Вона встала, взяла кам’яного козла і перекинула його через плече.
Вона вже зібралася йти, коли шакал сказав:
–- Бура гієно, куди ти йдеш? Я побував у стійбищі корі, і люди спалили мені спину. Це погане місце – не ходи туди!
Але бура гієна не захотіла його слухати.
– Ну, зі мною такого не станеться саме тому, що це сталося з тобою, – сказала вона.– Люди могли спалити спину тобі, але вони не стануть палити і мою спину. Я збираюся піти туди, щоб отримати гарні позначки.
І ось вона прийшла до стійбища корі.
Тут діти закричали:
– Батьку, батьку, подивися на цю мерзенну тварюку, що з’явилася сюди, на цю буру гієну, яка наважилася прийти сюди!
Бура гієна злякалась і зупинилася на місці.
Але корі сказав:
– Не слухай цих божевільних хлопчаків! Звичайно, ти повинна була прийти до мене; дозволь, я зроблю тобі красиві позначки!
І корі сів і став роздмухувати вогонь своїми крилами, доки залізо не розжарилося, те саме залізо, яким він робив позначки іншим тваринам.
Люди сказали бурій гієні:
– Ну, лягай!
Бура гієна спочатку поклала свого кам’яного козла, а потім і сама розтягнулася на землі. А люди почали працювати над її шкурою, переробляючи її! Потім вони поранили їй ногу, так що вона досі ходить з цією раною. Корі приніс розпечену кочергу і тикнув нею в верхню частину ноги бурої гієни.
– М-м! – завила бура гієна.
Але люди не дозволили їй кричати, сказавши:
– Це не годиться: не скаржся! Лежи спокійно.
Що й казати, вони з нею жорстоко обійшлися! Вогонь палив і палив буру гієну.
Потім люди сказали:
– Давайте-но ще тицьнемо кочергою в її нижню повіку!
І вони взяли кочергу і тицьнули нею під оком бурої гієни – притиснули кочергу прямо до нижньої повіки! Вогонь так жахливо палив її, що вона завила. Потім вона нагадила на людей і втекла.
А люди взяли мішок з кістками і кинули їй услід.
– Геть звідси! Забирайся і гризи ці кістки! Відтепер ти будеш бродити довкола і гризти кістки! – крикнули вони.
Бура гієна взяла мішок з кістками, перекинула його через плече і зашкутильгала геть.
Відтоді кістки стали її єдиною їжею. І ось коли люди підуть із стійбища, вона приходить туди і бродить, обгризаючи старі кістки.
Ось і вся історія.