(184—205 pp. н. е.)
(Фан Юй, Історія другої династії Хань, цз. 7.)

«…в будовах знатних людей з’єднані докупи кілька сот домів. Їх родючі поля займають всю землю, рабів і рабинь тисячі юрб, а рабів із злочинців у них лічать на десятки тисяч. Їх човни, вози і торгаші роз’їжджають кругом на всі чотири сторони, мають збитки і наживаються, нагромаджують і ховають, повно їх у столиці і в містах.

Коштовних подарунків і дорогих товарів не можуть вмістити величезні будови, на коней, корів, овець, свиней не стає гір і долин. Чарівними юнаками і красивими жінками переповнені розкішні зали. Співачки і музикантші стоять рядами у далеких покоях. Гості чекають прийому і не сміють увійти. Коляски і вершники стикаються один з одним і не сміють в’їхати. М’ясо корів, овець, свиней не встигають з’їсти, і воно протухає. Вино чисте й густе не встигають випивати, і воно псується. Він тільки-но погляне, а люди вже слідкують за його поглядом; зрадіє чи розгнівається, а людей уже турбує його настрій. В усьому цьому — безмежна насолода знатних, в усьому цьому — розкішне багатство начальників. І той, хто спритно обдурить, — доб’ється свого. А коли доб’ється, це не вважається злочином…»