1. В 1497 р. король Мануїл Португальський послав чотири кораблі для відкриттів і розшукування прянощів. Командором цих кораблів був Васко да Гама.
У неділю 8 липня 1497 р. ми знялися з якоря в Растелло. Хай Бог дасть нашій експедиції, організованій в ім’я Його, добрий кінець…
27. …7 квітня підійшли ми до міста Момбаса, але не ввійшли в гавань, а залишилися на рейді… В гавані було небагато кораблів, усі в прапорцях і строкатих прикрасах; щоб не відстати від них, ми також прикрасилися прапорами ще більше, ніж вони; адже всього у нас було вдосталь, крім хіба людей, і то наша жменька була майже вся дуже хвора. Але поки що ми бадьоро і навіть весело стояли на рейді, бо ж думали ми зустріти тут християн, які жили в окремій частині міста, під владою окремого губернатора, сподівалися разом з ними на другий день піти до меси…
37. … У вівторок, 24 квітня, вирушили ми звідси до міста Калікут, про яке наш Король знав. Пливли ми на схід, напереріз тієї великої затоки, куди… вливається і Червоне море… Найближчої неділі знов показалась Полярна зоря, якої ми не бачили дуже давно, а в п’ятницю, 17 травня, після 23 днів безкрайого моря, ми побачили землю…, а потім підійшли і до міста Калікут… Послав наш командор одного чоловіка в місто, а там його привели до двох маврів з Тунісу, які говорили і по-кастільському, і по-генуезькому. І першим їх привітанням було: «Який дідько вас сюди заніс!». Але потім вони спитали, чого ми шукаємо в такій далечині. А він відповів: «Християн і прянощів».— «Дивна річ,— сказали ті,— чому ж король кастільський не послав сюди людей або король французький, або сіньйорія венеціанська?». А він відповів: «Тому що король португальський цього не стерпів би»,— і на це вони сказали: «Він не дуже-то й неправий». Потім вони його угостили пшеничними млинцями з медом, а тоді провели на корабель. Тільки-но один з цих маврів ступив на корабель, він покликнув: «Вітаю вас, вітаю вас! Багато рубінів, багато смарагдів… Дякуйте Богові на колінах, що він привів вас у країну таких великих багатств». Ми всі були дуже вражені, бо ніяк не припускали, що так далеко від Португалії могла бути людина, що знає нашу мову.
38. Згадане місто Калікут — християнське. Християни тутешні — коричневі; частина з них носить довге волосся і бороду, частина бриє голову, залишаючи чуба, на знак того, що вони християни…
42. … Цар прийняв командора, лежачи на розкішному ложі з багатьма чудовими подушками… Ліворуч біля нього стояла величезна масивна золота чаша місткістю в півміри, куди цар випльовував рештки корінців, що їх тут люди жують через спеку і що називаються у них «атамбор».
43. І спитав цар командора, чого йому треба. І відповів той, що його послав король португальський, государ багатьох країн, найбагатший з тамтешніх королів. І що король наш і його попередник ось уже 60 років підряд посилали кораблі щороку, щоб знайти в цих країнах тутешніх жителів, як їм відомо, християн,— а щодо золота, срібла, то їм цього не треба, бо цього добра у них і так є вдосталь,— але всі ці посланці поверталися через рік або два, вичерпавши всі запаси, в Португалію. І що теперішній король Мануїл збудував три кораблі і послав його, командора, суворо наказавши,— не повертатися, поки не знайде царя християн, а знайшовши, не передасть йому два листи і не запевнить у братерській дружбі. А листи ці він передасть завтра. На це цар відповів, що він вітає посла, теж вважає короля другом і братом і, з свого боку, готовий послати послів у Португалію… Була вже пізня ніч, і командор наш відкланявся…
44. У вівторок командор приготував подарунки для царя: 12 кусків смугастої тканини, 4 накидки скарлатного сукна, 6 шляп, 4 нитки коралів, ящик з 6 металічними котлами, ящик цукру, 2 бочонки з оливковою олією і 2 бочонки меду. Але домоуправитель царя, якому, за звичаєм, треба попереду показу вати все, що приносять царю, розсміявся з цих подарунків — мовляв, найбідніший купець з Мекки дав би більше і що царю потрібне золото, багато золота. Розсердився Гама і відповів, що золота він не брав з собою і що він не торгаш, а посол, що зараз, мовляв, дав він із своїх коштів, а не короля, і що король португальський, звичайно, пришле і кращі, і більш численні подарунки…
45. … А в середу рано-вранці прийшли знов маври, щоб вести командора у палац… Аж чотири години чекав він там, поки цар наказав привести його… І спитав, між іншим, цар, як же він говорить, що прибув з багатої країни, а сам нічого не привіз у подарунок. Командор відповів: царю, мовляв, він нічого не привіз, бо на цей раз його послали тільки, щоб дивитись і відкривати, а коли прийдуть ще інші кораблі, ось тоді і будуть по дарунки, та ще й які.
46. Цар перебив його: «Кого ж ти хотів відкривати — людей чи каміння? Коли людей, то не можна нічого не давати [в подарунок]»… Потім Гама передав листи, і цар був задоволений ними, спитав ще, які товари є в португальській країні. Командор відповів — багато хліба, сукна, заліза, міді та ін. Цар знову спитав, чи привіз він які-небудь товари з собою. Так, привіз усього потроху, як зразки, і що він просить дозволу їх вивантажити…
51. … Цар знову послав чоловік сім чи вісім купців, але вони й не думали купувати, а тільки грали на зниження цін.
52. … Інакше ставились місцеві люди. Коли хто з команди сходив на берег, його охоче угощали, давали йому притулок та ін.; та й до нас вони приходили десятками, іноді всією сім’єю, з дітьми, і командор усіх їх наказав годувати. А все це робилося, щоб привернути їх до нас, щоб вони про нас не думали погано. Часто нам навіть ставало не під силу: надто вже їх багато і надто довго вони у нас засиджувались, аж поки стемніє. А все через те, що в країні народу сила-силенна, а припасів обмаль.
… І купували наші моряки багато що за безцінь: і гвоздику, і корицю, і прикраси… Спостерігаючи таку велику простоту народу, командор наш вирішив залишити тут для обміну фактора, писаря і кількох людей при коморах…
58. … І погодився, нарешті, цар відпустити нас додому, і прислав відповідь нашому королю, написану на пальмовому листі. В ній говорилося: «Прибув до нас Васко да Гама, дворянин вашої країни, і ми були дуже раді цьому. А в нашій країні багато кориці і гвоздики, і імбиру і перцю, і дорогоцінного каміння, а від вас хочу я золота і срібла, коралів і скарлатного сукна…».
60. В середу, 29 серпня, маючи на увазі, що все, що нам належить відкрити, ми відкрили, командор наш вирішив, що треба повертатися назад. Всі ми з великою радістю вітали це вирішення: адже нам вдалося зробити численні і великі відкриття…
61. [А саме] З країни Калікут, тобто Індії, ідуть всі прянощі, яких вживають і на Заході, і на Сході, і в Португалії, і в усіх країнах… А втім, не всі прянощі ростуть в самому Калікуті, крім імбиру, перцю, кориці. Та й кориця ця далеко не така високосортна, як кориця з острова Ціланьйо, який знаходиться від Калікута на відстані 8 днів їзди. Вся цілком кориця іде в Калікут, а також на острів, який зветься Мелека, звідки в той самий Калікут іде гвоздика. Тут в Калікуті кораблі з Мекки вантажать прянощі і привозять їх у місто після Мекки, що зветься Джідеа. І від Мелеки до Джідеа при попутному вітрі 50 днів їзди [лавірувати місцеві кораблі не можуть], а там вони вивантажують товари і сплачують мито великому султанові [єгипет ському]. В Джідеа прянощі перевантажуються на дрібніші судна, і які йдуть по Червоному морю аж до місця біля Св. Катерини на Сінаї, що зветься Тууц. Тут знов-таки сплачують мито. По тім товар перевантажують на верблюдів,— по чотири крусадив за наймання верблюда,— і везуть його в Каїр протягом 10 діб. Там знов сплачують мито. По дорозі трапляються часті напади, бо країна кишить розбійниками, бедуїнами та ін. В Каїрі прянощі знов вантажать на кораблі, які пливуть по річці, яка зветься Нілом і випливає з країни пресвітера Іоанна в Нижній Індії. По Нілу пливуть дві доби, поки не припливуть до міста Роксете, де знов-таки береться мито. Там знов перевантажують на верблюдів, і через добу товар прибуває до Александрії, міста морського. До Александрії ж приїздять венеціанці і генуезці на своїх галерах за прянощами. А дістає великий султан з прянощів, як вирахувано, не менше 600 тис. крусадів мита на рік…
68. І пробули ми в морі три місяці без трьох днів, через часті безвітря і вітри супротивні. Весь екіпаж наш захворів тяжко, ясна порозпухали так, що не видно було зубів, і ми не могли їсти; порозпухали також і ноги, а на тілі появились великі нариви, які так виснажували здоровенних чоловіків, що вони вмирали, хоч ніякої іншої хвороби у них і не було. Так померло за цей час тридцять чоловік (та стільки ж померло і раніше), і кінець кінцем на кожному кораблі залишалося тільки 7—8 чоловік, придатних для служби, але далеко не здорових. Дійсно, якби такі обставини тривали ще тижнів зо два, ми або померли б усі, або довелося б повертатися назад, в Індію. Адже ми дійшли де того, що зникла всяка дисципліна… Аж ось Бог, нарешті, послав нам попутний вітер, і на шостий, здається, день ми побачили землю і зраділи їй, наче Португалії, бо сподівалися всі там видужати. І це було 2 січня 1499 p. …Виявилось, що перед нами велике місто з багатоповерховими будинками, з великим палацом посередині і чотирма високими баштами. Жили там маври, і називалось воно Магадоксо…
69. А 9-го числа того ж місяця ми кинули якір в Мепінді, і місцевий цар зараз же послав нам великого човна з живими баранами та іншою їжею, привітав нас, обіцяючи мир і дружбу. Командор наш зараз же послав представника на берег, щоб закупити апельсинів, яких дуже потребували наші хворі і які їм дійсно принесли велику користь.
…Бачачи, що місцевий цар ставиться до нас з великими почестями і подає допомогу, наш командор послав до нього матроса, який говорив по-маврському, з проханням прислати йому ікло слона, щоб він міг привезти його королю, а також дозволити поставити стовп з гербом на знак дружби. І цар погодився, кажучи, що для короля португальського він зробить і це і багато чого іншого і що він готовий служити йому всіляко…
70. Тут ми залишалися 5 днів і відпочили від жахливих злигоднів останнього переїзду, який усім нам загрожував смертю. У п’ятницю 11-го ми вирушили далі, а ранком в суботу ми пройшли повз Момбасу; у неділю ж ми кинули якір біля «банки св. Рафаїла», де спалили корабель, що прибрав це ім’я, бо для всіх трьох кораблів у нас не вистачало екіпажу…
