Перейти до вмісту

З Книги Даниїла | Переклав Іван Нечуй-Левицький

    V

    Цар Валтасар справляв раз великий бенкет задля тисячі вель-
    мож своїх і перед очима тисячі пив вино.

    Напившись вина, Валтасар звелів принести золотий та срібний
    посуд, що Навуходоносор, його батько, виніс був з єрусалимсько-
    го храму, щоб пили з нього самий цар, його вельможі, його жінки
    і його наложниці.

    І поприношено золотий посуд, що був забраний з святині, з до-
    му Божого в Єрусалимі; і пили з нього цар, його вельможі, його
    жінки і його наложниці,—

    Пили вино й славили богів золотих і срібних, мідяних, заліз-
    них, дерев’яних і кам’яних.

    Саме в ту годину показались пальці наче людської руки й пи-
    сали навпроти свічника на вапні стіни царської палати, й бачив
    цар частину руки, що писала.
    Тоді змінився цар на виду своєму; його думки затривожили
    його, його крижі ослабли, а коліна його почали вдаряти одно об
    друге.

    І кликнув цар голосно, щоб привели мудреців, халдеїв та ві-
    щунів, і став цар говорити, й сказав мудрецям вавілонським:
    «Хто прочитає се написане й виложить мені, що воно значить,
    того вберуть у пурпур, і золотий ланцюг буде на шиї в нього, і бу-
    де третім князем у царстві».

    І ввійшли всі цареві мудреці, але не могли прочитати напи-
    саного та й виложити цареві значення того.
    Цар Валтасар злякався ще гірше, й вигляд лиця його змінився
    в нього, та й вельможі його потривожились.

    Цариця ж мати з причини того, що лучилось цареві й вель-
    можам його, ввійшла в горницю бенкету; і почала говорити цари-
    ця, та й сказала: «Царю! Живи повіки! Нехай не лякають тебе
    твої думки, й нехай не зміняється вигляд лиця твого.

    Є в твоєму царстві муж, що в ньому дух святого Бога; за часів
    панотця твого знайдено в ньому світло, розум і мудрість, схожу
    на мудрість богів, і цар Навуходоносор, твій панотець, поставив
    його головою над віщунами, халдеями та ворожбитами — сам
    панотець твій, цар.

    Бо в ньому, в Даниїлі, котрому цар змінив ім’я на Валтасара,
    знайдено високий дух, знання й розум, спосібний викладати сни,
    відгадувати загадкове й розв’язувати замотане. Так нехай покли-
    чуть Даниїла, він скаже, що се значить».

    Тоді введено Даниїла перед царя, і цар почав говорити й сказав
    до Даниїла: «Чи ти Даниїл, один із полонених синів юдейських,
    що їх панотець мій, цар, привіз із Юдеї?

    Я чув про тебе, що дух божий в тобі, й світло, й розум, і велику
    мудрість знайдено в тобі.

    От приведено до мене мудреців і чарівників, щоб прочитати
    оце написане й сказати, що воно значить; але вони не вміли ви-
    толкуватн мені сього.

    А про тебе я чув, що ти можеш сказати значення й розв’язати
    замотане; тож коли можеш прочитати оце написане й сказати
    мені значення того, то будеш убраний в пурпур, і золотий ланцюг
    буде на твоїй шиї, і станеш третім князем у царстві».

    Тоді відповів Даниїл, і сказав до царя: «Подарунки твої нехай
    зостануться в тебе, й почесті віддай кому іншому; а написане я
    цареві прочитаю, та й, що воно значить, я йому витолкую.
    Царю! Всевишній Бог дав твоєму панотцеві Навуходоносорові
    царство, величність, честь і славу.

    Перед величністю, яку він дав йому, всі народи, племена й язи-
    ки дрожали й боялись його: кого хотів, він убивав, а кого хотів,
    зоставляв живим; кого хотів, підвищував, а кого хотів, пони-
    жував.

    Але як його серце згорділо, і дух його скам’янів у буті своїй,
    став він стручений з свого царського престолу і втратив свою
    славу.

    І вилучено його з-між синів людських, серце його стало схоже
    на звіряче, і він жив з дикими ослами; він годувався травою, ніби
    віл, і на його тіло спадала роса з неба, аж доки він спізнав, що над
    людським царством царює найвищий Бог, і настановляє над ним
    кого хоче.
    І ти, сину його, Валтасаре, не смирив твого серця, хоч знав
    про се все,

    Але підняв себе проти Господа небес, і се принесено посуд дому
    його перед тебе, а ти й дуки твої, жінки твої й наложниці твої пили
    з них вино, та й хвалив єси богів срібних і золотих, мідяних, за-
    лізних, дерев’яних і кам’яних, що ні бачать, ні чують, ні розумі-
    ють, а Бога, що в його руці твоє дихання і в нього всі стежки твої,
    ти не пошанував.

    За се й послана ним ся частина руки, що оце й написала.
    І от що написано: «мене», «текел», «ферес».

    А от і значення слів: «Мене» — облічив Бог царство твоє і по-
    становив йому кінець;
    «Текел» — тебе зважено на вазі й знайдено дуже легким;
    «Ферес» — розділено царство твоє й віддано мідянам та пер-
    сам».

    Тоді звелів Валтасар, щоб убрали Даниїла в пурпур, і вложили
    золотий ланцюг на його шию, й оповістили його третім князем
    в царстві.

    Тієї ж таки ночі Валтасара, царя халдейського, вбито.
    А Дарій мідяний обняв царство, коли йому було шістдесят два
    роки.

    VI

    Дарій задумав настановити над царством сто двадцять сат-
    рапів, щоб були по всьому царству.

    А над ними трьох князів, між котрими був і Даниїл,— щоб
    сатрапи здавали їм обліч, та й щоб цар не був надто обтяжений.
    Даниїл перевищував усіх других князів і сатрапів, бо в ньому
    був високий дух, і цар мав уже на думці настановити його над
    усім царством.

    Тоді князі й сатрапи почали шукати приключки, щоб Даниїла
    в управі царством обвинуватити, але не могли знайти ніякої при-
    чини ані промаху, бо він був вірний, і не знаходилось на ньому
    ніякої провини або промаху.

    І сказали сі люди: « Не знайти нам приключки на Даниїла, коли
    не знайдемо її проти нього в законі Бога його».

    Тоді прийшли сі князі та сатрапи перед царя і сказали так до
    нього: «Царю Дарію, живи нам навіки!

    Усі князі з царства, намісники, сатрапи, радники й отамани
    врадили між собою, щоб вийшла така царська постанова й опові-
    щено приказ, щоб того, хто в тридцятьох днях засилатиме будь-
    яку просьбу до котрого бога або до чоловіка, окрім тебе, царю,
    вкинути в яму поміж левів.

    Так стверди ж, царю, сю постанову й підпиши приказ, щоб
    він був незмінний, як закон у Мідії та в Персії, та й щоб ніхто його
    не порушував».

    Цар Дарій підписав ту постанову й той приказ.
    Даниїл же,— хоч довідався, що підписаний такий приказ, пі-
    шов до свого дому. А тут він, відчинивши в горниці вікна навпроти
    Єрусалиму, припадав тричі на день навколішки, й молився своєму
    Богові, й славив його, як се він робив і наперед сього.
    Тоді сі люди підгляділи й знайшли Даниїла, що молився й про-
    сив милості в свого Бога.

    І прийшли вони до царя, та й почали говорити про царський
    приказ: «Чи ж ти не підписав приказ, щоб кожну людину, котра
    в тридцятьох днях проситиме будь-якого бога або чоловіка, окрім
    тебе, царю, вкинути в яму між леви?». Цар відповів і сказав: «Се
    слово незмінне, як закон у Мідії й Персії, його не можна порушу-
    вати».

    Тоді відповіли й сказали вони цареві: «Даниїл, що з полонених
    синів юдейських, не вважає ні на тебе, царю, ні на приказ, тобою
    підписаний, але тричі на день молиться своїми молитвами».

    Цар, почувши се, засмутився дуже й задумав у серці свому
    спасти Даниїла, й аж до заходу сонця намагався його визволити.

    Але ті люди прийшли до царя й сказали йому: «Знай, царю,
    що по закону мідійському та перському ніякий закон і приказ,
    стверджений царем, не може бути змінений».

    Тоді звелів цар привести Даниїла та й вкинути в яму між ле-
    вів, та при тім сказав цар Даниїлові: «Бог твій, що ти йому вірно
    служиш, він тебе вибавить».

    І принесено плиту, та й покладено на отвір ями, й запечатав
    її цар своїм перснем та перснями своїх дуків, щоб нічого не зміне-
    но в приказі про Даниїла.

    Потім пішов цар у свій двір, ліг спати, не вечерявши, ба й не
    велів приносити собі страви, та й сон не брався його.
    А вранці встав цар, як розвиднювалось, і пішов сквапно до
    левиної ями,

    І, як лиш наблизився до ями, кликнув жалісним голосом до
    Даниїла, і промовив цар до Даниїла: «Даниїле, слуго Бога живо-
    го! Чи зміг Бог твій, що ти йому так вірно служиш, спасти тебе від
    левів?».

    Тоді відказав Даниїл цареві: «Царю, живи навіки!
    Бог мій послав ангела свого й затулив він пащеки левам, і вони
    не пошкодили мені, бо він знайшов мене безвинним перед собою;
    та й перед тобою, царю, я ні в чому не проступився».
    Тоді зрадів цар тим незвичайно і приказав витягти Даниїла
    з ями; і витягли Даниїла з ями, й не знайшли жодної ушкоди на
    ньому, він-бо вірував в Бога свого.

    І приведено на приказ царя тих людей, що обвинуватили Да-
    ниїла, і вкинено їх у левину яму,— так їх самих, як і дітей їх, і жі-
    нок їх; та ледве вони долетіли до дна ями, а вже леви похапали їх
    і потрощили їм усі кості.

    Після того написав цар Дарій до всіх народів, племен та язи-
    ків, що жили по всій землі його: « Мир вам нехай множиться!
    Оце дається від мене наказ, щоб у кожній області мого царства
    боялись і шанували Бога Даниїлового, він-бо — Бог живий і віч-
    ний, і царство його неминаюче, а власті його нема границь.
    Він визволяє й спасає, і творить чуда та знамення на небі й на
    землі; він спас Даниїла від сили левів».

    І добре діялось Даниїлові так за царювання Дарія, як і за царя
    Кіра перського.

    VII

    Іще першого року Валтасарового, царя вавілонського, мав
    Даниїл сон і пророчі видива голови своєї на ліжку своєму. Тоді
    він записав той сон і виложив суть речі.

    Почавши річ, сказав Даниїл: «Бачив я в нічному видиві моєму,
    аж ось, чотири вітри під небом змагались один проти одного
    на великому морі,

    І чотири здорові звірі вийшли з моря, несхожі один на одного.
    Перший — ніби лев, але в нього крила орлячі; я дивився, доки
    в нього не вирвано крила, й підведено його з землі, і став він на
    ноги, як людина, і дано йому людське серце.

    А ось, ще звір, другий, схожий на ведмедя, стояв по один бік,
    а три кусні в роті в нього, між його зубами; йому так сказано:
    «Встань, їж м’яса багато!».

    Потім бачив я: от іще звір, ніби пард; на плечах у нього четве-
    ро птичих крил, і чотири голови було в сього звіра, і дана йому
    власть.

    Після сього бачив я в тих нічних видивах, аж ось — звір чет-
    вертий, препоганий і страшний, а вельми дужий; у нього — здо-
    рові залізні зуби; він пожирає і трощить, а останки топче ногами;
    він не був похожий на всі передніші звірі й мав десять рогів.

    Я дивився на сі роги, аж ось — виступив між ними ще невели-
    кий ріг, і три передніші роги були з коренем вирвані перед ним,
    та й ось, у сього рога були очі, ніби людські очі, й уста, що гово-
    рили згорда.

    А після всього бачив я, що поставлено престоли, і засів Ста-
    родавній; убрання на ньому було біле, неначе сніг, а волосся на
    голові в нього — як чиста вовна; престол його — як полум’я огня-
    не, колеса ж престолу — як палаючий огонь.

    Огняна ріка виходила й проходила попри нього; тисячі тисяч
    служили йому, і силенна безліч стояла перед ним; судді засіли
    й розгорнули книги.

    І бачив я, що за висказані гордовиті слова, які говорив ріг, звір
    був убитий перед моїми очима, а тіло його посічено і вкинено на
    спалення ув огонь.

    Та й у других звірів віднято їх власть, і призначено час і річе-
    нець, доки мав тривати їх вік.

    І бачив я в нічних видивах, аж се з небесними хмарами йшов
    ніби Син чоловічий, дійшов до Стародавнього, і приведено його
    до нього.

    І дано йому власть, славу й царства, щоб усі народи, племена
    і язики йому служили; власть його — власть віковічна, що ніколи
    не минеться, і царство його не повалиться.

    Задрожав дух мій у мені, Даниїлові, в моєму тілі, і видива го-
    лови моєї перелякали мене.

    Я приступив до одного з-поміж тих, що стояли, і спитав його
    про справдешнє значення того всього, а він почав говорити зо
    мною і сказав мені, що воно значиться:
    «Сі здорові звірі, що їх чотири,— се чотири царі, що настануть
    на землі.

    Потім обіймуть царство святі Всевишнього і володітимуть
    царством повік і по віки вічні».

    Тоді забажав я докладної відомості про четвертого звіра, що
    був інакший, ніж усі другі, та дуже страшний, з залізними
    зубами й мідяними пазурами, що пожирав і трощив, а останки
    топтав ногами,

    Та про десять рогів, що були в нього на голові, і про другого,
    що був виріс, а перед котрим випали тоті три,— про той самий
    ріг, що в нього були очі й уста, говоривші гордовито, і що видавав-
    ся більшим від інших.

    Я бачив, як той ріг змагався зі святими й подужував їх,
    Доки не прийшов Стародавній, та не передано суду святим
    Всевишнього і не настав час, щоб царство перейняли святі.
    Про се сказав він: «Звір четвертий — се настане четверте
    царство на землі, відмінне від усіх царств; воно буде пожирати
    всю землю і трощити її та топтати.

    А десять рогів значать, що з сього царства повстане десять
    царів, а після них повстане інший, дужчий за передніших, і пони-
    зить трьох царів,

    І буде дорікати Всевишньому й гнобити святих Всевишнього;
    йому буде навіть видітись, що зможе знести в них час і закон,
    і будуть віддані вони в його руки до часу, до часів і половини часу.
    Потім засядуть судді і віднімуть у нього власть занапащувати
    та вигублювати до нащаду,

    А царство, й власть, і величність царська по всьому піднебессі
    дана буде народові святих Всевишнього, що його царство — цар-
    ство вічне, й усі володарі будуть служити й коритись йому».
    Тут кінець словам. Мене, Даниїла, дуже порушили оті гадки
    мої, і змінилось на мені лице моє, та слово й усе схоронив я в серці
    моєму».