IV
ОСЬ, ВИХОДИТЬ ЛЕВ ІЗ ЛЕГОВИЩА СВОГО,
Виступає губитель народів;
Він рушав з свого місця,
Щоб твою землю зробити пусткою;
Міста твої будуть розбурені й обезлюджені.
Оце ж підперезуйте веретище, плачте й голосіте,
Бо ніщо не одверне од нас ярості Господньої.
«І станеться того часу,— говорить Господь,—
Що зомліє серце в царя і в князів,
І вжахнуться священики, і стуманіють пророки.
І промовив я: «Ой Господи Боже!
Хіба ж ти лиш обманював народ сей і Єрусалим,
Говорячи: «Мир буде в вас»;
А се ось меч доходить до душі?».
Того часу казатимуть про сі люди й про Єрусалим:
«Палкий вітер повіяв з висот у пустині
На дорогу дочки народу мого,
Та не про те, щоб повівати,
І не про те, щоб очищати.
Прийде звідти до мене ще більший вітер,
І я виречу суд над ними».
Гляньте, він здіймається, наче хмара,
А колісниці його — мов вихор,
Коні ж його швидші над орли;
Горе нам! Ми пропащі.
Позмивай же ледарство з серця твого, Єрусалиме,
Щоб тобі врятуватись:
ДОКІЛЬ ІЩЕ ГНІЗДИТИМУТЬСЯ В ТОБІ ЛЕДАЧІ ДУМКИ?
ОСЬ-БО ВЖЕ ДОХОДИТЬ ГОЛОС ВІД ДАНА
І пагубна вість
Із гори Єфраїмової.
«Дайте знати народам, звістіть Єрусалимові,
Що наступають з далекого краю його облягати
І здіймають крик проти міст юдейських.
Як польова чата, обступають вони його навкруги,
Бо він зворохобився проти мене,— говорить Господь.—
Твої то путі й учинки твої наробили тобі оце;
Се врожай з ледарства твого такий гіркий,
Що аж до серця тобі доходить».
Ой утробо ж моя, утробо!
Смуток в глибині серця мого,
Тривожиться в мені серце моє;
Не вмовчу ніяк, ти-бо чуєш, душе моя,
Трубний гук, бойовий галас.
Нещастя за нещастям: усю країну пустошать;
Несподівано звойовано хати мої,
В одну хвилину — намети мої.
Ой чи довго ж я ще буду бачити стяги,
Зачувати гук труби?
«Се з того, що народ мій безглуздий — не знає мене:
Ой, нерозумні вони діти, нема в них глузду;
Мудрі вони на лихе, добре ж не вміють чинити».
Подивлюсь на землю — і ось вона порожня й пуста,
На небо — а нема на ньому світла.
Гляну на гори, а вони дрижать,
Та й усі горби хитаються.
Озираюсь — і ось, ні людини,
Ба й всі птахи піднебесні порозлітались.
Дивлюсь, та-бо й Кармель — пустиня,
І всі міста порозвалювані від лиця Господнього,
Від гніву й досади його.
Так-бо сказав Господь:
«Візьметься пусткою вся країна,
Та я не вигублю їх дощаду.
Тим же то засумує земля й потемніє небо вгорі,
Через те, що я так сказав, призначив,
Та й не пожалую того й не попущу в тому».
Від галасу комонника та лучників
Порозбігаються всі городи.
Ховатимуться по нетрях і вилазитимуть на скелі,
Всі міста спустошіють,
І НЕ БУДЕ В НИХ НІ ОДНОГО ОСАДНИКА.
IX
О, ХТО ДАВ БИ ОЧАМ МОЇМ ДЖЕРЕЛО СЛІЗ!
Я плакав би день і ніч
Над занапащенням дочки народу мого.
Ой, коли б же мені дано в пустині
Притулок подорожніх!
Я покинув би людей моїх та й пішов од них:
Всі-бо вони перелюбники, купа зрадників.
«Натягують язика свого, мов лука, на лож,
І потужніють на землі кривдою;
Бо від одного ледарства переходять вони до другого,
Мене ж не знають»,— говорить Господь.
«Остерігайсь один одного, і не звіряйся брат братові;
Кожен-бо брат зоставляє підступи,
Кожен побратим обносить клеветами.
Один обманює другого, правди не говорять;
Зучили язики свої говорити неправду,
Лукавлять аж до утоми.
Ти живеш серед підступу;
Через підступ не хочуть вони й мене знати»,—
Говорить Господь.
Тим-то й говорить Господь Саваоф:
«Ось, я розплавлю і навідаю їх;
Що ж бо мені чинити з такою дочкою народу мого?
Язик їх — смертоносна стріла:
Говорять підступно,
Устами своїми говорять до свого ближнього прихильно,
А в серці своєму наставляють сіті.
Як же б я та не скарав їх за таке?» —
Говорить Господь.
«Як не має помститись душа моя
НА ТАКОМУ НАРОДОВІ, ЯК СЕЙ?
ЗАДЛЯ ГІР ЗДІЙМУ ПЛАЧ І РИДАННЯ,
Над луговими пасовищами заголошу,
Бо їх випалять так, що не буде нікому ходу через них,
І не чути буде череднього рику;
І птаство небесне, і звірі —
Все розсіється, повтікає.
І оберну Єрусалим в купу каміння, в пробуток шакалів,
А Юдині міста пообертаю в пустки безлюдні».
Хто такий мудрий, щоб се зрозумів,
І хто, чуючи се з уст Господніх, з’ясував би,
Через що погибла країна й випалена, як пустиня,
Так що через неї нема нікому ходу?
Господь же говорить так:
«За те, що вони покинули закон мій, який я дав їм,
І не слухали голосу мого та й не ходили по ньому,
А ходили за упрямим серцем своїм,
Та слідом за Ваалом, як їх отці їх навчили,—
Тим же то так говорить Господь Саваоф, Бог Ізраїля:
Нагодую люд сей полином
І напою водою з жовчю;
І порозсіваю між народами,
Що їх ні вони, ні отці їх не знали,
І пошлю слідом за ними меча, аж їх повигублюю».
Так говорить Господь сил небесних:
«Розважте се, та покличте голосільниць, нехай прийдуть,
І пошліте за тямущими в сьому ділі, нехай прийдуть.
Нехай хутко прийдуть і заголосять по нас,
Щоб і наші очі слізьми виливались,
І наші повіки взялись водою!».
XXII
Горе тому, хто будує будинок свій несправедливістю,
А світлиці свої — беззаконством,
Хто зневолює ближнього свого працювати даремно,
І плату його задержує,
Хто говорить: «Збудую собі просторий будинок
І широкі світлиці»;
Хто собі прорубує вікна великі,
ВИЛОЖУЄ КЕДРИНОЮ Й МАЛЮЄ ЧЕРВОНО!
ЧИ ТО Ж ГАДАЄШ БУТИ ЧЕРЕЗ ТЕ ЦАРЕМ,
Що обложив себе кедриною?
Батько твій їв і пив так само,
Та творив суд і справедливість,
От і було йому добре.
Він розсуджував справу бідного й убогого,
От і було йому добре.
Хіба се не значить знати мене? —
Говорить Господь.
— Твої ж очі й твоє серце тільки й дбають,
Що про наживу та пролив безвинної крові,
А ДО ТОГО ПРО УТИСК І НАСИЛЬСТВО!