VIII
ЧИ Ж ПРЕМУДРІСТЬ НЕ ПОКЛИКУЄ,
Чи розум не знімав свій голос?
Вона стає на високих місцях,
При дорозі та на роздоріжжі,
Вона кличе коло воріт при ввіході в місто,
Коло ввіходу в самі двері:
«Люди, се до вас я покликую,
До синів чоловічих мій голос!
Навчайтесь, нерозумні, мудрості,
І ви, глупі,— розуму!
Слухайте, бо я про важне говорити буду,
Й сама се правда, що уста мої виповідають.
Бо саму правду говорить язик мій,
А все, що безбожне,— гидота устам моїм.
Всі слова уст моїх справедливі;
Нема в них облуди ані омани.
Всі вони ясні тому, хто має розум,
І справедливі для тих, що знання набули.
Прийміть мою науку над срібло радніше,
Знання моє цінуйте ви над золото щире;
Мудрість-бо над перли дорожча,
І ніщо, що можна бажати, з нею не зрівняється.
Я, премудрість, пробуваю з розумом
І шукаю розважливого знання.
Страх Господень — значить ненавидіти зло;
Гордощі, високомірність, зла путь і двоязичні уста
Мені ненависні.
В мене рада й правда,
Я — розум, у мене сила.
Мною й царі царюють,
І праводавці встановлюють справедливість;
Мною правлять князі й вельможні,
Та всі судді землі.
Люблю я тих, що мене люблять,
І хто мене шукає, той знайде мене.
І багатство, і слава в мене,
Всі блага неминущі й справедливість.
Плоди мої луччі золота — золота найчистішого,
А ХІСНА 3 МЕНЕ БІЛЬШЕ, ЯК 3 НАЙДОБІРНІШОГО СРІБЛА.
Я ХОДЖУ ШЛЯХАМИ ПРАВДИ,
Правосуду стежками,
Щоб подати тим, хто мене любить,
Справдешнє добро, й скарбівні їх я наповнюю.
Господь мав мене перед розпочатком путей своїх,
Перш ніж сотворив з правіків;
Од вічності мене Він помазав,
Від почину, перед настанням землі.
Я родилась, як ще не було безодень,
Як ще ніде джерела водою не дзюрчали.
Родилась, як ще з землі
Не воздвиглись гори,
Перше, ніж горби постали;
Як іще Він не сотворив ні землі, ні степу,
Ні грудок тих, що з них зліпивсь круг земний.
Як розпростирав Він небо, була я там.
Як Він закруглював кружало безодні,
Як хмари вгорі згущав,
Як замикав джерела безодні надземної,
Як давав морю приказ,
Щоб води не переступали границь його,
Як Він підвалини землі закладав,—
Тоді була я при ньому строїтелькою,
І була його радістю день за днем,
Веселячись перед ним увесь час,
Веселячись на земному крузі його,
Радість же моя була — діти людські.
Проте ж, діти, слухайте мене;
І благословенні ті,
Хто стежок моїх пильнує.
Слухайте науки й будьте мудрі,
Та й не одступайте від неї.
Блажен, хто слухає мене
І невсипуще перебуває
День у день у воріт моїх,
Та стоїть на сторожі під дверима в мене!
Бо хто знайшов мене, знайшов життя,
І одержить ласку від Господа.
Хто ж грішить проти мене,
Душі своїй той шкодить:
ВСІ, ЩО ЦУРАЮТЬСЯ МЕНЕ, ЛЮБЛЯТЬ СМЕРТЬ».
IX
ПРЕМУДРІСТЬ ЗБУДУВАЛА БУДИНОК СОБІ,
Витесала сім стовпів до нього,
Заколола жертви, налила вина
Й приготовила стіл у себе,
Розіслала служебки свої,
Щоб покликали з городських висот:
«Хто невчений простак,
Звертай сюди!».
А тим, що на розум убогі, сказала:
«Прибувайте та їжте мій хліб
І вино моє пийте;
Покидайте дурноту, й жийте,
Та ходіте стежками,
Що вам розум укаже!».
Хто хоче кепкуна навчати,
Наживе собі неславу,
А хто докоряє безбожникові,
Сказу собі чинить.
Не картай кепкуна, бо зненавидить тебе;
Картай мудрого, а будеш йому любий.
Дай науку мудрому,— зробиться ще премудрішим,
Умудряй праводушного,
А він своє знання примножить.
Почин премудрості — страх Господень,
А пізнання святого — се розум;
Бо тільки через мене продовжиться вік твій
І причиниться тобі років життя.
Коли ти мудрий, то мудрий єси собі на користь;
Коли ж пустун ти, тобі від сього шкода.
Женщина нерозсудлива,
Щебетлива й глупа невіжа,
Сідає на стільці вона в своєму будинку,
На підвищених місцях у місті,
Щоб кликати тих, що йдуть дорогою,
Що правими дорогами своїми ходять:
«Хто неук, завертай сюди!».
А недоумкові каже:
«Вода украдена солодша,
І вкритий хліб смачніший».
А він і не знає, що там самі мерці,
А ТІ, КОГО ВОНА ЗАКЛИЧЕ,— В ПРЕІСПОДНІЙ.
x
РОЗУМНИЙ СИН СВОЄМУ ОТЦЕВІ ВТІХА,
А син безумний — материне горе.
Не дають користі добра, неправдою набуті,
Правда ж рятує од смерті.
Не дасть Господь голодувати правим,
Здобутки ж безбожних він їм вирве.
Бідніє, хто лінивий на роботу.
Трудяща ж рука дає багатство.
Хто літом жне — се чоловік розумний;
Хто ж спить у жнива — той чоловік безпутний.
Благословення над головою праведника,
Уста ж безбожника його насильство заціпить.
Пам’ять про праведника остане благословенна,
Ім’я же безбожних огидне.
Мудрий приймає серцем заповіді,
А безумний устами спотикається.
Хто ходить у правоті,
Ходить у безпеці;
Хто ж скривлює стежки,
Заслужить кару,
Хто моргає очима, розбуджує досаду,
А глупий устами спотикнеться.
Уста праведного — се джерело жизні,
Уста ж безбожних неправедність ховають.
Ненависть сварні роздуває,
Любов же всі гріхи покриває.
В устах розумного мудрість пробуває,
На тіло ж безумного ціпок спадає.
Що мудрий знає, те він ховає,
Уста ж дурного —се близька погибель.
Багатство — се утверджене місто багатиреві,
А злидні — се страх убогому.
Праця праведного — для життя,
Надбання безбожника — на гріх.
Хто хоронить науку, той на дорозі до жизні,
Хто ж відкидає докір, по бездоріжжю блудить.
Хто таїть ненависть, у того уста обманливі,
А хто розсіває обмову, той дурний.
Многомовність не встережеться гріха,
ХТО Ж ЗДЕРЖУЄ ЯЗИКА — РОЗУМЕН.
ОЧИЩЕНЕ СРІБЛО — ЯЗИК ПРАВЕДНИКА.
Серце ж безбожних — се покидь.
Праведного уста навчають-пасуть многих,
А дурні й мруть, не набравшись розуму.
Господня благодать — вона багатим робить,
І горя з собою не приносить.
Чинити зло — безумному забава,
Розумний же її у мудрості знаходить.
За що безбожного страх обіймає,
Те його не мине, а праведних бажання сповниться.
Як буря пронесеться,
Так безбожного немов на світі й не було,
А праведний — мовби на вічних підвалинах.
Що оцет зубам, а дим очам,
Те лінивий тим, що послугуються ним.
Господень страх днів причиняє,
Безбожного ж літа скоротяться.
Дожидання праведних — радість,
А надія безбожних погибне.
Безвинному дорога Господня — твердиня,
А страх беззаконникам.
Праведний повік не схитнеться,
Безбожники ж не пожиють на землі.
Праведного уста родять мудрість,
Язик же злющий буде витятий.
Праведного уста знають, що добре й гарне,
Уста ж безбожних добро на зло перевертають.
XI
Невірна вага — се гидота у Господа;
Вірна вгодна йому.
За гордощами приходить сором;
Де покора, там мудрість.
Щирим буде провідницею їх безвинність,
А зрадливих погубить їх лукавість.
Багатство не поможе в день гніву,
ТІЛЬКИ ПРАВДА СПАСЕ ВІД СМЕРТІ.
ПРАВДИВІСТЬ РІВНЯЄ ПРАВЕДНОМУ СТЕЖКИ ЙОГО,
Безбожний же через свою безбожність гине.
Правдивого рятує з біди правда його,
А беззаконників спіймає їх беззаконність.
Умре безбожний, мре з ним і надія його,
Чого ждуть беззаконні, те з ними погибне.
Праведник спасеться з біди,
А намість нього попадає в неї безбожник.
Устами губить зрадник ближнього свого,
Та праведники рятуються своєю прозорністю.
Як праведним щастить, радується місто,
А як безбожникам погибель, бувають веселощі.
Словами добрими праведників росте угору город,
А устами безбожників занепадає.
Недоумок виказує погорду ближньому свому,
А розумний чоловік мовчить.
Хто перенощиком живе, той таємницю виявлює,
А вірний чоловік таїть справу.
Де нема управи, там занепадає народ,
Де ж радців досить, там йому діється добре.
Біди собі напитує, хто за другого дає поруку;
Хто ж ненавидить поруку, той безпечен.
Жона обичайка славу здобуває,
А трудящі приходять до багатства.
Милосердний чоловік чинить добро душі своїй,
А жорстокий замучує тіло своє.
Безбожний робить роботу безнадійно непевну;
Хто ж сіє правду, тому певна нагорода.
Праведність веде до життя,
А хто простує до злого, простує до смерті.
Гидота Господу перевороти серцем,
Але любі Йому, хто в невинності ходить.
Можна заручити, що ледачий не уйде кари,
А рід праведного буде захований.
Що в рилі у свині золоте кільце,
Те краса в женщини безумної.
Бажання праведних — одно лиш добро,
Дожидання безбожних — гнів.
Той сипле щедро, й йому ще прибуває,
А ДРУГИЙ НА МІРУ СКУПИЙ, ТА Й ВСЕ БІДНІШАЄ.
ДОБРОДІЙНА ДУША БУДЕ НАСИЧЕНА;
Хто щедро наділяє, й сам наділен буде.
Хто приховує врожай, того кленуть люди,
А на голову продаючого — благословення.
Хто дбає про добро, той знаходить ласкавість,
А хто шукає зла, до того воно й приходить.
Хто лиш на статки вповає, той упадає,
А праведні, як лист, зазеленіють.
Хто розстроює домівку свою, одержить в насліддя вітер;
І дурний буде рабом мудрого.
Доробок праведного — дерево жизні,
І мудрий пригортає серця.
Така відплата праведникові на землі,
А тим більше безбожному й грішникові.
XII
Хто любить науку, той любить знання,
Хто ж гнівен за докір, той безрозумен.
Добрящий знайде в Господа ласку,
А чоловіка підступного Він осудить.
Не скріпить себе чоловік безбожеством,
А корінь праведних не схитнеться.
Жона честивая — вінець чоловікові,
Ледача ж —мов та гниль у костях його.
Думки у праведних — про те, що правда,
А задуми безбожних — зрада.
Безбожних слова — укладання засідок, щоб кров пролити,
Уста ж праведних — щоб рятувати їх.
Доторкнись, нещастя, безбожних — а вже й нема їх,
А дім праведних стоїть.
Оскільки розумний чоловік, хвалять його,
А переворотний серцем буде в погорді.
Лучче бути собі простим і заробляти на себе,
Ніж величати себе знатним, а не мати хліба.
Праведний журиться й про життя скотини своєї,
Серце ж безбожних жорстоке.
Хто поле своє порає, той має достаток хліба,
Хто ж гає марно час, той розуму не має.
Безбожний надиться на зло, немов полює,
Та корінь праведних держиться твердо.
Безбожний замотується в слова уст своїх;
Та праведник вийде з біди.
Із плодів уст своїх насичується чоловік добром,
І ПО ВЧИНКАХ РУК ЙОГО — НАГОРОДА ЙОМУ.
ДУРНОМУ ШЛЯХ ЙОГО ЗДАЄТЬСЯ ПРОСТИМ,
Розумен же той, хто слухає поради.
Дурний досадує й зараз признається,
Розумний же мовчки скриває зневагу.
Хто говорить те, що знає, той говорить правду,
У свідка же лживого — омана.
Інший пустослов ранить язиком, мов мечем,
Язик же мудрий — загоює.
Уста правдомовні вовіки пробувають,
А язик ложний — на хвилину.
Омана — в серці в тих, що лихо замишляють;
А радість у тих, хто мир радить.
Праведному біди ніякої не буде,
А в беззаконників нещастя буде повно.
Гидота в Господа уста, що лож сплітають,
Хто ж правду говорить, Йому благоугоден.
Розсудливий чоловік ховає мовчки знання,
Дурного ж серце виголошує дурноту.
Трудящого рука доробиться панування,
А лінива буде підданою.
Туга в серці придавлює людину,
Та слово приязне її розвеселяє.
Праведний показує ближньому своєму дорогу,
А дорога безбожних веде його на манівці.
Лінивому свого влову не жарити,
А добро людини роботящої має велику ціну.
На дорозі правди — життя,
І нема на її стежці смерті.
XIII
Син мудрий слухає батькової науки,
А безпутний не слухає докору.
Із плодів уст своїх насичується чоловік добром,
Душа же проступників — зло.
Хто стереже уста, той душу вберігає;
Хто ж рот свій широко отвирає, тому біда.
Душа в лінивого жадає, та дарма.
А ДУША ТРУДЯЩИХ НАСИТИТЬСЯ.
ПРАВЕДНИЙ НЕНАВИДИТЬ ЛОЖНЕ СЛОВО,
А безбожник соромить і безчестить.
Безвинного в путях пильнує правда,
А грішника губить безбожество.
Той за багатого скрізь себе виставляє,
А справді він нічого не має;
Інший видає себе за бідного,
А він пребагатий.
Багатством викуплює чоловік життя своє,
А вбогий і грізьби не чує.
Світло праведних весело горить,
У безбожних же свічник потухає.
Між гордими — одні тільки сварки,
А хто чинить усе за порадою — у тих мудрість.
Багатство легко нажите пропадає,
Хто ж трудом доробляється, намножує його.
Надія, коли довго триває, мучить серце,
А справджене бажання — се дерево жизні.
Хто словом нехтує, той шкодить собі,
А хто боїться заповіді, той має заплату.
Наука мудрого — се жизняна криниця;
Вона відвертає від сітей смерті.
Добрий розум приносить приємність,
Дорога ж беззаконних пагубна.
Розумний з розглядом діло робить,
А дурний виносить напоказ дурноту.
Безбожний посланець у біду попадає,
А вірний посланець — рятунок.
Злидні й стид тому, хто нехтує науку,
Хто ж підклоняється під докір, той буде в шанобі.
Як спевниться бажання, то любо се душі;
Та дурним не любо відхилятися від злого.
Хто братається з мудрими, буде й сам мудрий,
Хто ж заходить у дружбу з дурними,— зледачіє.
За грішниками гонить нещастя,
А праведним добро в нагороду.
Добрий і внукам зоставляє достатки,
А багатства грішника передержуються для праведного.
Много хліба родиться й на загонах убогих,
Та з них не один погибає через непорядок.
Хто жалує лозинки, ненавидить він сина,
А ХТО ЛЮБИТЬ СИНА, ТОЙ ЗМАЛКУ НАКАЗУЄ ЙОГО.
ПРАВЕДНИЙ ЇСТЬ ДОСХОЧУ,
А черево безбожних терпить недостачу.
XIV
Жона розумна дім свій будує,
Безумна ж розвалить його своїми руками.
Хто ходить правою дорогою, той Господа боїться,
Чиї ж дороги криві, той про Нього не дбає.
В безумного в устах — бич гордині;
Мудрих же уста оберігають їх.
Де воликів нема, порожні там і ясла;
А хороший врожай від сили волів.
Правдивий свідок неправди не говорить,
А ложний свідок наговорить багато неправди.
Шукає мудрості безпутний, та й не знаходить,
А мудрому знання легке.
Іди геть від того, хто розуму не має,
В кого не видні тобі уста розумні.
Мудрість розумного — свою дорогу знати,
Дурнота ж безумних — збиватись із дороги.
Недоумки з гріха сміються,
А між праведними — ласкавість.
Журбу душі своєї всяке серце знає,
І в радощі його чужому не мішатись.
Будинок беззаконних розпадеться,
А доброго намет знай процвітати буде;
Доволі є шляхів, що нам здаються праві,
Та кінець їх — се дорога до смерті.
І при сміху болить не раз серце,
Та й кінцем радощів буває смуток.
Чоловік із ледачим серцем насититься
З проступків своїх,
А добрий — зі своїх.
Безумний віри йме всякому слову,
А розумний вважає на дороги свої.
Тямущий злого знай опасливо боїться,
Безумний же буйний і надієн сам на себе.
Чоловік-гарячка, буває, що й дурницю зробить,
Хто ж нарочно чинить зло — ненависний.
Невіжі унаслідують дурноту,
Розумні же вквітчаються знанням.
Ледачі добрим, уклоняться низенько,
А Й БЕЗБОЖНІ — В ВОРОТАХ ПРАВЕДНИКА.
БІДНОГО НЕ ЛЮБИТЬ НАВІТЬ РІДНЯ ЙОГО,
А в багатого повно приятелів.
Грішить, хто ближнім гордує,
А благословен той, хто до вбогого милосердний.
Ті помиляються, що задумують зло,
Любов і віра тим, хто думає про добре.
З усякої праці є користь,
А з пустого балакання хіба тільки шкода.
Вінець мудрих — їх багатство.
А дурощі дурних — дурощами й зостануть.
Свідок правдомовний рятує душі,
А лживий тільки багато лжі насплітає.
В Господнім страсі кріпка надія;
Всім синам своїм Він — утечище.
Господень страх — се джерело жизні;
Він відвертає від западень смерті.
Величен цар тоді, як люд великий лічбою,
Як же обмаль людей — біда князеві.
Терпеливий чоловік показує великий розум,
А хто на гнів палкий, виявляє дурноту.
Лагідне серце — життя для тіла,
А зависть зжирає й кості.
Хто вбогого тіснить —
Творця Його зневажає,
Хто ж Бога чтить, бідного спомагає.
Безбожний за зло своє буде відкинен,
А праведний і при смерті має надію.
У серці в мудрого мудрість спочиває,
Та й між неуками дає про себе знати.
Праведність підносить угору народ,
А безбожність — сором народів.
Ласкавість у царя — до слуги розумного,
А гнів його на такого, що стид йому робить.
XV
Відказ лагідний гнів палкий гасить,
А зневажливе слово розбуджує лютість.
Язик мудрих подає добрі відомості,
А уста безумних мелють лиш дурниці.
Господні очі скрізь по світу позирають,
І доброго, й лихого вони вбачають.
Лагідний язик — се дерево жизні,
А НЕОБУЗДАНИЙ — ПРИГНОБЛЮЄ ДУХА.
ДУРНИЙ НЕХТУЄ ОТЕЦЬКУ НАУКУ,
Хто ж вважає на докір — добрий розум має.
В дому в праведного — достаток добра,
А в доходах безбожного — самий хіба розстрій.
Уста мудрих ширять знання,
Та не так серце безумних.
Жертва безбожних — гидота Господові,
Молитва ж праведних угодна Йому.
Противна Господу безбожного дорога;
Хто ж ходить дорогою правди — сей Йому любий.
Страшенна кара тим, хто праву путь покине;
І хто ненавидить докір — погибне.
І преісподня, й ад явні Господеві,
А надто — серця синів людських.
Не любить ледар тих, хто його картає,
Та до мудрих він також не піде.
Веселе серце чинить і лице веселим,
А як туга в серці, то і душа ниє.
Розумне серце шукає знання,
Уста ж безумних дурницями живуть.
В нещасного всі дні сумні,
У кого ж серце веселе, тому щодня гостина.
У страсі Божому й мале далеко лучче,
Аніж скарби великі в тривозі.
Смачніша мисочка капусти, та з любові,
Аніж з приправою ненависті теля товсте.
Палкий чоловік доводить до сварки,
А лагідний втихомирює незгоду.
Лінивого дорога — мов терням встелена,
Дорога ж праведних — гладка.
Розумний син отця свого возвеселяє,
Дурний же чоловік і матір’ю помітає.
Дурниці — радощі безумному,
А чоловік розумний ступає правою дорогою.
Без поради розпочате діло розбивається,
Як же порадників доволі, воно остоїться.
Радість чоловікові — відказ із уст його;
Слово, в час сказане,— яке воно любе!
Путь життя мудрого веде вгору,
ЩОБ ВІДБУТИСЬ ЙОМУ ВІД ПРОПАСТІ ВНИЗУ.
ДІМ НАДУТИХ РОЗВАЛИТЬ ГОСПОДЬ,
А межу вдовину утвердить.
Гидота Господу задуми ледачих,
Слова ж невинних любі Йому.
Зруйнує дім свій, хто любить підкупство,
А житиме, хто ненавидить гостинці.
Обдумує відказ праведного серце,
Уста ж безбожників вимітують зло.
Далекий Господь од безбожних,
Молитву ж праведних він слухає.
Ясний погляд веселить серце;
Приємна новина тучить навіть кості.
Ухо, уважне до науки жизні,
Пробуває між мудрими.
Хто відкидає упомин — не дбає про свою душу;
Хто ж уважний на докір — набуває розуму.
Страх Господень навчає мудрості,
І славу випереджує покора.
XVI
Чоловік укладає в своєму серці,
Від Господа ж залежна відповідь язиком.
Всі путі чоловіка чисті в очах його,
Господь же на вазі важить душі.
На Господа в твоїх ділах і справах здайся,
То й задуми твої спевняться несхибно.
Все сотворив Бог про себе,
Ба й безбожника — на день його горя.
Всякий гордий серцем — гидота в Господа,
Можна заручити, що без кари не обійдеться.
Милосердям і правдою обмивається гріх,
І страх Господень одводить од зла.
Як чоловікові путі приємні Богу,
Так мирить він із ним і ворогів його.
Ліпше немноге з правдою,
Аніж з кривдою добутки превеликі.
Обдумує свій путь людське серце,
ТА ГОСПОДЬ ПРАВИТЬ ХОДОМ ЙОГО.
В ЦАРСЬКИХ УСТАХ — СЛОВО ПРОРОЧЕ;
Уста його не мають помилятись в суді.
Вірна вага й мисочки вагові у Господа,
В Нього й усі камінці вагові в саквах.
Ненавидне царям людей безбожних діло:
Бо правдою стоїть престол твердо.
Правдиві уста цареві до вподоби,
І говорючого правду він любить.
Царська досада — се вістун смерті,
Та мудрий чоловік улагодить його.
В ясному погляді царському — життя,
Й ласкавість його —
Мов довго дожиданий дощ.
Придбати собі мудрість — се лучче над золото,
Й набути розум — се дорожче над добірне срібло.
Путь праведних одвертається від зла;
Той береже душу свою, хто береже путь свій.
Попереду погибелі йде гординя,
А попереду упадку — надуте серце.
Лучче з тихими духом смирятись,
Ніж з гордими здобич паювати.
Хто веде діло розумно, той знаходить щастя;
Блажен, хто в Господі надію має.
Розсудливим назвуть того, в кого мудре серце,
Та красномовність додасть ваги ученості.
Криниця жизняна — розум у розумних,
А ученість безумних — дурощі.
Серце в мудрого чинить язик його мудрим;
Воно й губам його в промові помагає.
Приємна мова — се текучий мед із соту;
Солодкий він душі, і мов лік для костей.
Бувають путі, що здаються прості,
Та кінець їх — дорога до смерті.
Працюючий працює для себе,
Бо примушує рот його до того.
Лукавий чоловік задумує лихо,
І в устах його — мов огонь жерущий.
Зрадливий чоловік сіє незгоду,
А донощик і приятелів розводить.
Чоловік підступний ближнього з путі звертає,
І ВЕДЕ ЙОГО НА ЛИХУ ДОРОГУ.
ВІН ЖМУРИТЬ ОЧІ, ПРИДУМУЄ ЗРАДУ;
Закусює губи — ось готове ледарство.
Вінок величний — волосся біле,
Коли знайдеться на праведній дорозі.
Довготерпеливий дужчий від силача;
Себе гамувати — се більше, ніж місто звоювати.
У полу кидається жереб,
Та випад його — від Господа.
XVII
Шматочок сухаря та мир до нього далеко луччі,
Ніж хата, повна порізаного скоту, з сварнею.
Слуга розумний старшує над безумним сином,
І між братами він спадок розділить.
У горні й в огні очищається золото й срібло,
Господь же випробовує серця.
На злющу мову лиш падлюка вважає;
Лукавий слухає зрадливого навчання.
Хто вбогого поругає, той Творця його зневажає;
Кого нещастя звеселяє, той не зостанеться безкарен.
Вінець людей старих — сини синів, онуки,
А слава дітей — родичі їх.
Дурному не личить поважна мова,
Тим менше значному — уста неправдиві.
Гостинець — се дорогий камінь у того,
Хто вміє ним владати;
Куди не обернеться, пощастить йому.
Хто провину покриває — любові шукає,
Хто ж про неї все згадує — друга відвертає.
Розумного докір більше діймає,
Ніж дурного сто ударів.
Хто збурює — у того тільки лихе на думці;
На нього посланий буде ангел без милосердя.
Лучче стріти ведмедицю, що їй дітей взято,
Ніж дурного з його дурнотою.
Хто за добро платить злом,
Від того домівки не відійде зло.
Почин до сварки — як прірва води;
ПОКИНЬ ЖЕ СВАРКУ, HIM ЩЕ РОЗГОРІЛАСЬ.
ХТО ГРІШНОГО ПРАВДИТЬ І ПРАВОГО ВИНУВАТИТЬ,—
Оба вони гидота Господові.
Пощо скарби в руках у дурня?
Щоб придбати собі мудрість — на те в нього нема ума.
Друг любить про всяк час,
І, як брат, з’явиться він, коли спаде нещастя.
Чоловік малоумний дає руку
І ручиться за ближнього свого.
Хто любить сварку, той любить і гріх;
А хто надто високо піднімає ворота свої, шукає упадку.
Підступне серце не знайде добра,
І язик лукавий впадає в біду.
Хто дурня зродив — то собі на горе;
Отець безумного не зазнає радощів.
Веселе серце — як лік, добродійне,
А дух сумовитий — висушує й кості.
Дарунки з пазухи бере безбожний,
Щоби скривити стежки правосуду.
В розумного мудрість — перед очима,
Дурного ж очі — на кінці землі її вбачають.
Безумний син — отцю своєму гірка досада,
Ще гірше горе він матері своїй.
Не гарно се, на правого вину спихати,
Як і бити словами старшину за суд справедливий.
Розумний — хто в словах здержливий,
І мудрий той, в кого кров холодна.
І дурень, як мовчить, здається бути мудрим,
А як уста стулить — навіть розважливим.
XVIII
Своєвольний всього забагає;
Він устає проти всього, що каже розум.
Дурний не любить знання,
Хіба тільки, щоб повеличатись дотепом.
З безбожником приходить і погорда,
А з безчесним — сором.
Слова в устах мужа — глибокії води;
З ДЖЕРЕЛА МУДРОСТІ — ШИРОКИЙ ПОТІК.
ВВАЖАТИ НА ОСОБУ БЕЗБОЖНОГО — СЕ ДІЛО ПОГАНЕ,
Тим паче, щоб праведного повалити на суді.
Безумного уста вдаються у сварку,
А його слова викликають бійку.
Безпутнього язик — погибель для нього,
А уста його — се сіть на душу його.
Нашептані слова — неначе лакітки,
А все ж вони до дна у череві доходять.
Недбалий в своїй роботі —
Се рідний брат розтратника.
Ім’я Господнє — се кріпка тверджа;
Втече праведник у неї, і він безпечен.
Багатому скарби здаються кріпким містом,
Він уважає їх за високі мури.
Перед упадком гордуватіє серце в чоловіка,
А перед славою — покора.
Хто, не вислухавши, відповідає,
Той дурень, і стид на нього спадає.
Дух в чоловікові підпирає немочі його.
А дух прибитий — хто може піддержати його?
Розумного серце здобуває знання,
Й мудрих ухо, знай, про знання тільки дбає.
Дарунок розширює чоловікові дорогу,
Ба й до панів великих його допускає.
Перший в своєму спорі — правий,
Та приходить його противник і перевіряє справу.
Жереб скінчить позиванку,
Він чинить розсуд і між панами.
Розгніваний брат — як утверджене місто,
А звага — як засуви в замку.
Плодом уст чоловіка наповнюється черево його;
Що його уста зродять, тим він насичується.
Смерть і життя — в руці язика,
І хто любить його, їстиме плоди його.
Хто знайшов добру жону — знайшов добро
І одержав ласку від Господа.
Убогий благаючи говорить;
Багатий промовляє згорда.
Хто хоче приятелів мати, мусить і сам приязним бути;
ДРУГ БУВАЄ ОД БРАТА ПРИХИЛЬНІШИЙ.
