Я просто йшов вулицею — без мети, без маршруту.
Одеса сама веде тих, хто вміє дивитися.
І раптом — на старому фасаді висить картина, а на тротуарі намальовані сліди з написом Art.
Наче хтось залишив мені підказку: «Йди сюди — тут живе мистецтво».
Я пішов за слідами й опинився у типовому одеському дворику — ті самі облуплені стіни, вікна з фіранками, і раптом навколо — картини, скульптури, кольори, сміх.
Посеред двору стояли художники. Вони пили коньяк, сперечались, щось малювали просто на колінах.
Запропонували мені приєднатися — я чемно відмовився, але залишився. Замість келиха — камера.
