Михайло Олександрович Максимович (3 вересня/15 вересня 1804 року, хутір Тимкивщина, Полтавська губернія — 10 листопада/22 листопада 1873 року, хутір Михайлова Гора, Полтавська губернія) — український ботанік, етнограф, філолог, фолькльорист, історик і поет.
Походив із родини шляхтичів, що мала коріння в козацькій еліті. У 1819 році закінчив гімназію в Новгороді-Сіверському, після чого вступив на філологічний факультет Московського університету. Пізніше перевівся на фізико-математичний факультет, а в 1823 році отримав диплом кандидата ботаніки. З 1825 року викладав ботаніку та садівництво, а згодом історію в Університеті шляхетної молоді. У 1827 році здобув ступінь магістра історії та обіймав посаду ректора Київського університету з 1833 по 1844 рік.
Максимович написав безліч праць з історії Київської Русі, зокрема “Очерк Києва” (1847) та дослідження про гетьманів, таких як Сагайдачний і Хмельницький. Як один із провідних представників романтизму, він був під впливом філософій Гердера і Шеллінга. Збирав і видавав народні пісні; серед його відомих збірок — “Малоросійські пісні” (1827), “Українські народні пісні” (1834) та “Збірник українських пісень” (1849). Писав вірші російською та українською мовами, займався українською мовою та її літературною спадщиною, а також проводив дослідження в галузі ботаніки.