Вводите тему – маєте вірш.
Вона мене покинула, як вітер з казки,
Лишивши за собою пустелю під серцем.
Кохання, що було, як хмарка легка,
Розвіялось, як дим, на вітрі безслідно.
Наприклад:
Тема: Вітер гне тополю
Вітер гнівається на тополю,
ЇЇ листя несамовито шелестить і тріпотить.
Дерево хилиться і гнеться під силою,
Оскільки вітер стає сильнішим і сильнішим.
Гілки колишуться й танцюють у бурі,
Як тополя намагається захистити своє дорогоцінне листя.
Але вітер продовжує лютувати і вити,
Його невблаганна лють проноситься по землі.
Стоїть тополя, глибоко вкопавши коріння,
Кинувши виклик гніву шаленого шторму.
Бо хоч би вітер намагався її знести,
Тополя все витерпить і здолає.
І врешті-решт, коли гроза минула,
Тополя стоятиме високо та гордо,
Її листя сяє в ясному ясному небі,
Як свідчення її сили та стійкості.
Ще варіант:
Вітер гне тополю в полі,
І дерево тремтить, як сторінка книги.
Краєм ока сльоза впала,
Бо так боляче тіло мовчить.
Та вітер міцно тополю леліє,
З любов’ю гладить гілочки тонкі.
І дерево відкриває,
То їх дрібні бульбашки волі кращі.
Вітер гне тополю встрічає
І здобувається її повністю.
Та дерево палко не опростає,
Мріє про моря та про сині вити.
Одного дня вітер повертається,
І знову тополю підморгує.
Та дерево вже не тремтить,
Бо знайшлося в собі мир, та прощення людських забуттів.
Тема : Вона мене покинула
Вона мене покинула,
Мов більний серця розлучившись зі мною,
І відлетіла далеко, далеко,
не залишивши жодного сліду.
Я забути не можу про неї,
Про те, як я дихав для неї,
Як мої руки її обіймали,
І як я кохав її натхнення.
Тепер у моїй життєвій суєті
Немає щастя і радості,
Бо я втратив свою Любов,
І ніщо не може зігріти моє серце.
Однак я продовжую жити,
Не зважаючи на біль і розчарування,
Бо надія на повернення Мого кохання
Живе в моєму серці досі.
Ще варіант:
Вона мене покинула, як вітер з казки,
Лишивши за собою пустелю під серцем.
Кохання, що було, як хмарка легка,
Розвіялось, як дим, на вітрі безслідно.
Там, де колись бувало щастя та радість,
Залишилися тільки печаль та туга.
Як болить серце, як скрізь пронизує їх могутність,
Навіть рідна природа на жаль не врятує.
Отак воно буває, коли кохання зникає,
І залишається тільки згадка про минуле.
Як жаль, що не можна все почати знову з нуля,
Що втрачений час повернути не вдасться вже ніколи.
Тому треба бути міцним та не здаватися,
Навіть як тривога та безрадість зливаються в ціле.
Можливо, вже невдовзі зійде нове сонце розквіту,
Тому поки що треба нам душу тримати на плаву.