Чи варто нам відмовлятися від спроб жити вічно як від дурної фантазії, яка ніколи не здійсниться і яка в будь-якому разі була б небажаною? Дебати Генрі Марша, Анни Кент і Андерса Сендберга.
Від алхімії Ісаака Ньютона до кріогеніки Уолта Діснея, еліксиру життя Чингісхана до лабораторії омолодження Джеффа Безоса, історія людства всіяна пошуками безсмертя. А зараз ринок антивікових засобів оцінюється в приголомшливі 60 мільярдів доларів. Але хоча ми продовжуємо прагнути до довголіття, дослідження показують, що люди, які живуть найдовше, помирають найменш задоволені.
Чи варто нам відмовлятися від спроб жити вічно як від дурної фантазії, яка ніколи не здійсниться і яка в будь-якому разі була б небажаною? Без смерті ми підірвали б творчість і, як це не парадоксально, втратили б бажання жити? Або заяви про можливість подолання старіння є не лише достовірними, але й головною надією для всіх нині живих і майбутнього людства?