Білівське городище — пам’ятка давньоруської археології національного значення в Україні, що розташована поблизу села Білів Рівненського району Рівненської області. Це укріплене поселення XI століття — важливий елемент історичного комплексу Міста Погориння, що дає уявлення про оборонні й житлові структури середньовічних поселенців у регіоні Погориння.
Географічне розташування
Городище розташоване за 2 км на північ від Пересопниці, на високому мисі правого берега річки Стубли, яка є притокою Горині, що, у свою чергу, належить до басейну Погориння — регіону, що простягається вздовж річки Горинь і її приток. Топографічно місце вибране вигідно: природні схили й високі береги забезпечували природний захист, доповнений штучними укріпленнями.
Історія городища
Археологічні дослідження свідчать, що укріплення було збудоване у другій половині чи наприкінці X століття і функціонувало переважно в XI столітті як місце проживання та оборони досить численного поселення. На межі XI — XII ст. городище занепало, а адміністративно‑політичний центр регіону перемістився до Пересопниці, де формується літописне княже місто.
Городище включало укріплений майданчик, житлові споруди та курганний могильник. Дослідження П. О. Раппопорта у 1960 р. та В. В. Ауліха у 1966 р. показали, що укріплення обнесене валом і ровом, а на його території знайдено зразки побутових споруд, знарядь праці й господарських ям — свідчення осілого способу життя X–XI ст.
Опис та структура
Городище має неправильну овальну форму (приблизно 45×80 м) і розташоване на мисі, що піднімається над заплавою Стубли на 25–26 м. Його укріплення складалися з валу, який із напільного боку досягає до 5 м заввишки, та рову завширшки до 25 м і завглибшки до 7 м з інших боків. Навколо знаходилися житлові та господарські зони стоянки.
Поблизу городища також збереглися два курганні насипи, що підтверджують давність і значущість місця для попередніх поколінь. Багато артефактів, знайдених під час розкопок — кераміка, металеві знаряддя, прикраси тощо — зберігаються в Національному музеї історії України в Києві.
Міста Погориння: контекст археології
Білівське городище є частиною ширшої історичної та археологічної мережі Міст Погориння — комплексу поселень і укріплень, що розташовані в долині річки Горині та на її притоках ще з давніх часів, і які слугували центрями господарського, оборонного та політичного життя у середньовіччі. Археологічні знахідки в цьому регіоні показують розвиток людського поселення від дохристиянських часів до формування середньовічних міст і князівських центрів, таких як Пересопниця та інші.
Дослідження та сучасний стан
Про пам’ятку було відомо ще наприкінці XIX століття, коли почали досліджувати курганні поховання у навколишніх селах. Під час археологічних розвідок ХХ ст. були виявлені значні культурні шари, що дозволили датувати основний період функціонування городища. Сучасні дослідження доводять, що укріплення мало важливе значення для контролю над місцевістю й шляхами Погориння в середньовіччі.
Нині Білівське городище — популярна туристична та краєзнавча пам’ятка: високі пагорби, що зберегли залишки валів і ровів, приваблюють любителів історії, природи та фотографії; місцеві жителі й мандрівники вже дали йому прізвисько «Рівненська Ісландія» за ефектний ландшафт і мальовничі краєвиди. Це робить об’єкт цікавим і для культурно‑історичного, і для природного туризму на Рівненщині.
Значення
Білівське городище є цінною пам’яткою історії та археології України, що дозволяє відтворити фрагменти середньовічного життя у волинському регіоні, розуміти процеси укріплення поселень, взаємодії між регіональними центрами та зміни у розселеннях із кінця X до початку XII ст. Крім того, як частина культурного ландшафту Міст Погориння, пам’ятка сприяє формуванню туристичних маршрутів та підвищенню інтересу до спадщини давніх часів.