Листопадове небо України не падає — воно нависає, як мовчазна обіцянка. Воно низьке, важке, ніби хтось забув прибрати старі думки після довгої розмови. У цьому небі немає яскравих барв, зате є терпіння: сіре з домішкою свинцю, інколи — з тонкою смугою світла, що виглядає, наче надія, яку соромляться назвати вголос.
