Всеволод Миколайович Максимович (1894, Полтава — 3 травня 1914, Москва) — український живописець, один із найяскравіших представників українського модерну та символізму початку ХХ століття. Попри надзвичайно коротке життя, він залишив самобутню мистецьку спадщину, що поєднала естетику європейської сецесії, символізму, античної міфології та української декоративної традиції. Його творчість була майже забута після смерті, однак на початку XXI століття здобула міжнародне визнання й стала важливою складовою історії українського модернізму.

Всеволод Максимович народився 1894 року в Полтаві у дворянській родині. З раннього віку виявив здібності до малювання. Перші художні навички здобув у Полтаві, навчаючись у художниці Олександри Рощиної та живописця Івана М’ясоєдова, сина відомого художника Григорія М’ясоєдова. Він також входив до мистецько-філософського об’єднання «Сад богів», яке гуртувало молодих митців, захоплених античною культурою, естетизмом і символізмом.

Близько 1912 року переїхав до Москви, де навчався у студії архітектора та педагога Івана Рерберга. Саме в московський період остаточно сформувався його мистецький світогляд. Він зблизився з представниками російського авангарду та футуризму, познайомився з Михайлом Ларіоновим, Велимиром Хлєбниковим, Василем Каменським, Борисом Пастернаком, сестрами Синяковими та іншими діячами мистецтва.

Формування творчої манери

На художню мову Максимовича найбільше вплинули творчість Михайла Врубеля, графіка Обрі Бердслі, символізм, мистецтво модерну та антична культура. Він також звертався до мотивів ассирійського, єгипетського й давньогрецького мистецтва, поєднуючи їх з українською народною орнаментикою, насамперед полтавською.

Його картини вирізняються декоративністю, складними орнаментальними композиціями, великою кількістю символічних деталей, яскравими кольорами та майже повною відсутністю побутового реалізму. Художник прагнув створювати не реалістичні сцени, а своєрідні алегоричні світи, наповнені міфологічними персонажами, театральністю та культом краси.

Особливості творчості

Максимович працював переважно у жанрах символічної композиції, портрета, фантастичного пейзажу та декоративного панно. Значна частина його творів присвячена античній міфології, біблійним сюжетам, карнавалам, святам і язичницьким культам родючості.

Основні риси його мистецтва:

• декоративність композиції;
• використання площинного трактування простору;
• насичений рослинний орнамент;
• поєднання античних і українських мотивів;
• символізм образів;
• культ тілесної краси;
• театральність і фантастичність сюжетів;
• стилізація під мистецтво модерну (ар-нуво).

Його творчість значно відрізнялася від нових художніх напрямів початку ХХ століття — кубізму та футуризму. У той час як більшість митців зверталася до експериментів із формою, Максимович залишався прихильником символічної образності, декоративності й естетики декадансу. Саме ця особливість зробила його творчість унікальною.

Участь у мистецькому житті

Із початку 1910-х років Максимович брав участь у художніх виставках. У 1914 році в Москві відбулася його єдина персональна виставка. Того ж року він зіграв головну роль в одному з перших авангардних фільмів — «Драма в кабаре футуристів», створеному в середовищі російських футуристів. Сам фільм не зберігся.

Основні твори

До найвідоміших творів Всеволода Максимовича належать:

• «Чоловік» (1912);
• «Автопортрет» (1913);
• «Поцілунок» (1913);
• «Бенкет» (1913);
• «Карнавал» (1913–1914);
• «Аргонавти» (1914);
• «Нудизм» (1914).

Більшість його картин мають великі формати та відзначаються надзвичайною деталізацією декоративних елементів.

Трагічна смерть

Навесні 1914 року після відкриття персональної виставки художник покінчив життя самогубством у Москві у двадцятирічному віці. Точні причини його смерті невідомі. Дослідники найчастіше називають кілька можливих чинників: невдалий прийом виставки, матеріальні труднощі, психологічну кризу або нещасливе кохання до поетеси-футуристки Надії Ніколаєвої. Жодна з цих версій не має остаточного документального підтвердження.

Забуття та повернення імені

Після смерті художника його творчість майже на століття опинилася в забутті. Лише окремі роботи зберігалися в музейних фондах, насамперед у Національному художньому музеї України.

Нове відкриття творчості Максимовича відбулося у XXI столітті. Важливим етапом стала міжнародна виставка «Перехрестя. Модернізм в Україні, 1910–1930», що відкрилася 2007 року в Нью-Йорку. Відтоді його творчість дедалі активніше досліджують українські та зарубіжні мистецтвознавці як один із найоригінальніших феноменів українського модернізму.

Художня спадщина

До нашого часу збереглася порівняно невелика кількість творів митця. Найбільша колекція його живопису перебуває в Національному художньому музеї України. Окремі роботи знаходяться також у приватних колекціях та експонуються на виставках, присвячених українському модернізму.

Значення в історії українського мистецтва

Всеволод Максимович належить до покоління українських художників, які сформували модерністське мистецтво початку ХХ століття. Його творчість стала унікальним поєднанням символізму, сецесії, античної міфології та української декоративної традиції. Попри ранню смерть і невелику кількість збережених творів, він вважається одним із найсамобутніших українських митців доби модерну. Сучасні дослідники називають його одним із найяскравіших представників українського символізму та одним із художників, які сформували особливе обличчя українського модернізму на початку ХХ століття.