У старих фото Кременця будівлі стояли так, ніби пам’ятали кожен крок людей, які ніколи не існували, а дерева на вулицях шепотіли легенди про кохання, війни та зниклі дитячі сміхи; замок на пагорбі час від часу відпускав тіні минулих століть у місто, і ті, хто дивився на фото, бачили не лише обличчя, а відчували життя, що продовжувалося у каменях, вітрі й світлі, якого вже ніхто не торкався.
InterNetri
Країна+