У травні 2021 року над містами України розливався аромат свіжої черешні та яблунь, що щойно розквітли, змішаний із солодкуватим запахом вологого ґрунту після весняного дощу. Було таке відчуття, що сама земля вирішила видихнути після довгої зими і подарувати нам мить легкості. Діти бігали вулицями, ловлячи сонячні проміні, а старі сиділи на лавках, розповідаючи історії так, ніби кожне слово було зернятком на майбутнє.
Люди говорили тихо, але впевнено: «Все буде Україна». І ці слова неслися повітрям, як дзвони, відлунюючи у серцях тих, хто слухав. У травні все здавалося можливим: навіть той вітер, що колихав молоді листочки на деревах, приносив із собою відчуття надії, ніби сама природа шепотіла: «Тримайся, тримай серце відкритим».
Травень 2021 року був як книга, яку писала сама Україна: сторінки пахли свіжою землею і квітами, перепліталися сміхом і сльозами, а на останній сторінці було одне слово, написане великими літерами: ЖИТТЯ.
Бо навіть у хаосі, навіть у тиші після бурі, навіть у проблисках надії, які здавалися крихкими, Україна жила. І коли ти йшов вулицею, бачив квітучі каштани і чуєш, як вітер гойдає гілки, розумів: нічого не вмирає остаточно. Все буде Україна — не як гасло, а як серце, яке б’ється в кожному камені, у кожній людині, у кожному подиху травневого вітру.