Дмитро Вітовський — український військовий, державний і громадський діяч, один із найяскравіших лідерів національно-визвольного руху на початку XX століття. Він відомий передусім як організатор і керівник Листопадового чину 1918 року, перший командувач Української Галицької Армії (УГА) та Державний секретар військових справ Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР).
Ранні роки і освіта
Дмитро Вітовський народився 8 листопада 1887 року в селі Медуха на Станиславівщині (нині Івано-Франківська область). Він походив із родини української шляхти.
Навчався у Станиславській гімназії, де долучився до національно-просвітницького руху серед молоді. Пізніше вступив на юридичний факультет Львівського університету. Уже тоді Вітовський активно виступав за права українців, зокрема за викладання рідною мовою, що призводило до конфліктів з владою та навіть короткого ув’язнення.
Діяльність до Першої світової війни
У молодості Вітовський вступив до Української радикальної партії і працював у студентських національних гуртках. Він також створював українські спортивно-виховні та скаутські групи (пізніше ці групи стали частиною українського стрілецького руху).
Військова діяльність під час Першої світової війни
З початком Першої світової війни у 1914 році Вітовський добровільно вступив до Легіону Українських Січових Стрільців (УСС) — національного українського формування в армії Австро-Угорщини. Він служив у званні сотника, командував сотнею, а згодом — куренем, брав участь у важких боях у Карпатах та під Стрипою, де відзначився особистою мужністю.
УСС — це перша українська військова структура ХХ століття, яка поєднувала військову службу з національною ідеєю.
Листопадовий чин і ЗУНР
Наприкінці 1918 року, коли Австро-Угорська імперія розпадалася, Вітовський став головою Центрального військового комітету у Львові. Саме він організував і очолив Листопадовий чин 1 листопада 1918 року, під час якого українські сили захопили владу у Львові і оголосили створення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР).
Після проголошення ЗУНР Вітовський був призначений першим командиром Української Галицької Армії (УГА). Через кілька днів, 9 листопада 1918 року, він став Державним секретарем військових справ, тобто міністром оборони уряду ЗУНР.
Під його керівництвом розпочалася організація української армії й мобілізація. За життя Вітовського чисельність УГА швидко зростала. Сам він говорив:
«Буде армія — буде держава!»
Він також був активним прихильником союзу з УНР і сприяв підписанню Акту злуки ЗУНР з УНР 22 січня 1919 року в Києві.
Дипломатична діяльність і Париж
Навесні 1919 року Вітовського відрядили до Паризької мирної конференції як члена делегації ЗУНР, щоб представляти інтереси української державності перед країнами Антанти.
Смерть
Повертаючись з Парижа до України, 2 (або 4) серпня 1919 року Вітовський загинув у авіакатастрофі поблизу міста Ратибор (Сілезія). Причини аварії остаточно не встановлені, але найпоширеніша версія — технічна несправність літака.
Спочатку його поховали у Берліні, а 1 листопада 2002 року перепоховали на Личаківському цвинтарі у Львові з державними почестями як одного з національних героїв.
Особистість і спадок
Дмитро Вітовський був людиною надзвичайної енергії, цілеспрямованості і патріотизму. Він поєднував військовий талант і організаторські здібності з глибокою вірою в українську державність. Його діяльність заклала основу української національної армії й стала символом боротьби за незалежність.