Старий Ти́врівський райо́н — колишня адміністративно-територіальна одиниця у центральній частині Вінницької області. Район мав площу 88 160 га, що становить 3,4% від території області. Він був утворений у 1923 році та межував з п’ятьма районами Вінницької області: Немирівським, Вінницьким, Жмеринським, Шаргородським та Тульчинським. Адміністративним центром був смт Тиврів. Станом на 01.01.2018 населення району складало 41 819 осіб.
Географія та природно-кліматичні особливості
Тиврівський район розташовувався на хвилястій рівнині, поверхня якої підвищується на північний захід і знижується на південний та південно-східний напрямки. Через центральну частину району протікає річка Південний Буг, яка використовується для малого судноплавства та як джерело гідроенергії.
Клімат у районі помірно континентальний. Середня температура повітря в липні — +18°С — +20°С, а в січні — -5°С — -6°С. Середня річна кількість опадів становить 590–650 мм, з яких 155–205 мм випадають в холодний період року (листопад-березень), а 435–445 мм — в теплий період.
Структура земельного фонду
- Сільськогосподарські угіддя — 69,6 тис. га (з них рілля — 59,1 тис. га)
- Ліси і інші лісовкриті площі — 11,1 тис. га
- Забудовані землі — 3,3 тис. га
- Землі водного фонду — 1,4 тис. га
Територією району протікають 22 річки, серед яких найбільша — Південний Буг.
Природні ресурси
Район розташований на південно-західній частині Українського кристалічного щита, в основі якого знаходяться гранітні та мігматитні породи. На території району виявлені прояви міді, нікелю, вольфраму, золота, срібла, алмазів та рідкісноземельних металів, що потребують спеціальних геологічних досліджень для детальнішого вивчення.
В районі розташовані родовища:
- Гранітів (зокрема Витавське, Гніванське, Рахни-Полівське, Івоновецьке та інші). Граніт використовують для виробництва будівельних блоків, облицювальної плитки, щебеню та інших матеріалів.
- Каоліну (наприклад, Рогізнянське родовище), який використовується для виготовлення цегли, фаянсу, кераміки.
- Піску (родовища в Тиврові, Онитковому, Новоміському та інших місцях) для цегельних заводів та будівельної індустрії.
- Глини (суглинки) для виробництва цегли.
Історія
Територія Тиврівського району була освоєна людьми ще в VI-IV тисячоліттях до н.е. На цих землях були знайдені неолітичні стоянки (на приклад у Тиврові, Кліщеві, Рахнах-Польових). У часи трипільської культури (3-2 тисячоліття до н.е.) на території району жили племена, про що свідчать археологічні знахідки, зокрема бронзова сокира.
У VIII-IX століттях на цих землях проживали тиверці — східнослов’янські племена, які згадуються в писемних джерелах візантійських авторів. Містечко Тиврів стало одним із центрів тиверців, і вважається, що саме тут була їхня крайня східна межа.
З часом ця територія потрапила до складу Київської Русі, пізніше — Галицько-Волинського князівства. Після монголо-татарського нашестя, в середині XIII століття, землі між річками Південний Буг та Дністер стали частиною Поділля. У 1363 році територія потрапила під владу Литовського князівства, а з 1569 року — під владу Речі Посполитої.
У період національно-визвольних рухів у XVII столітті Тиврів став важливим пунктом оборони, а в кінці століття територія перебувала під контролем Османської імперії (1672-1699).
З кінця XVIII століття Тиврівщина увійшла до складу Російської імперії після другого поділу Польщі. У XX столітті на цій території відбувалися важливі події, включаючи боротьбу з фашистськими загарбниками під час Другої світової війни.
Адміністративний поділ
Тиврівський район адміністративно поділявся на 1 міську раду, 2 селищні ради та 25 сільських рад, що об’єднували 56 населених пунктів. Адміністративним центром району було смт Тиврів.
Цей район мав велике історичне та культурне значення для Поділля, зокрема в часи козацької доби та в етапах боротьби за незалежність.