Битва за Таранто 11 листопада 1940 року стала однією з найважливіших морських операцій Другої світової війни та продемонструвала, наскільки ефективною може бути атака авіації по кораблях, що перебувають у порту. Саме цей досвід згодом привернув увагу японського адмірала Ісороку Ямамото під час підготовки удару по Перл-Гарбору.
Ще з 1930-х років британське командування розглядало можливість атаки італійського флоту в Таранто. Після вступу Італії у війну контроль над Середземним морем набув для Британії особливого значення. Італійський флот, дотримуючись стратегії «флоту в бутті», переважно залишався в гаванях, змушуючи британців постійно враховувати загрозу його можливого виходу в море.
Після падіння Франції ситуація у Середземномор’ї стала ще складнішою. Британії довелося нейтралізувати частину французького флоту, щоб він не потрапив під контроль країн Осі. Під час операції «Катапульта» британська авіація вже отримала цінний досвід атак торпедами по кораблях, що стояли в порту. Це стало одним із елементів підготовки майбутньої операції проти Таранто.
Для удару була сформована спеціальна авіаносна група на чолі з контрадміралом Ламлі Лістером. Основною ударною силою стали біплани Fairey Swordfish, здатні виконувати нічні операції та діяти навіть за складних погодних умов. Частина літаків отримала торпеди, інші — бомби та освітлювальні засоби для ударів по кораблях і портовій інфраструктурі.
Італійці вважали мілководдя Таранто надійним захистом від торпедної атаки з повітря. Глибина гавані становила близько 33 футів, тоді як загальноприйнятою вважалася значно більша глибина для ефективного застосування авіаційних торпед. Британці знайшли спосіб обійти це обмеження, використавши спеціальне кріплення, яке утримувало торпеду під час падіння та дозволяло їй входити у воду без надмірного занурення.
Не менш важливою стала конструкція самої торпеди. Новий механізм підриву дозволяв їй вибухати під корпусом корабля, тоді як італійські протиторпедні сітки були розраховані переважно на інший тип підриву. Крім того, захисних сіток у Таранто було недостатньо для повного перекриття гавані.
Основна атака відбулася в ніч на 12 листопада. Двадцять один Swordfish вирушив до Таранто двома хвилями. Літаки наближалися до гавані з різних напрямків, використовуючи освітлювальні ракети та бомбардування портових об’єктів для відволікання уваги й створення умов для торпедних атак.
Перші удари завдали серйозної шкоди італійським лінкорам. Conte di Cavour отримав пробоїну нижче ватерлінії та затонув на мілководді. Littorio була уражена кількома торпедами й зазнала значного затоплення. Наступна хвиля атакувала Caio Duilio, пробивши її корпус і спричинивши затоплення передніх відсіків. Частина бомбардувальників також завдала ударів по крейсерах, есмінцях, гідроавіаційній базі та паливних складах.
Італійська протиповітряна оборона відкрила масований вогонь, але британцям вдалося завдати значних втрат флоту. Під час операції було втрачено два британські літаки. Двоє членів екіпажів потрапили в полон, ще двоє загинули.
Втрати італійського флоту виявилися набагато масштабнішими. Conte di Cavour отримав критичні пошкодження й більше не повернувся до повноцінної служби. Littorio потребувала чотирьох місяців ремонту, а Caio Duilio — близько семи. Було пошкоджено також важкий крейсер Trento, есмінці Libeccio та Pessagno, гідролітаки, портові споруди й паливні склади. Значна кількість снарядів і бомб упала безпосередньо на Таранто, завдавши шкоди місту.
За одну ніч італійський флот втратив приблизно половину своїх лінійних кораблів. Наступного дня непошкоджені кораблі були переведені з Таранто до Неаполя, щоб зменшити ризик повторної атаки. Британський флот отримав більше свободи дій у Середземному морі, а італійські можливості для протидії британським морським комунікаціям були суттєво обмежені.
Значення битви вийшло далеко за межі Середземномор’я. Таранто довела, що авіаносна авіація може ефективно атакувати великі бойові кораблі навіть у добре захищеній і відносно мілкій гавані. Нові методи застосування торпед показали, що традиційні уявлення про необхідну глибину для таких атак більше не були абсолютним обмеженням.
Досвід Таранто уважно вивчали японські військові. Адмірал Ісороку Ямамото доручив дослідити результати операції, після чого японський офіцер Такеші Найто відвідав Таранто та підготував звіт. Інформація про британську атаку дійшла до японських командирів, зокрема до Міцуо Футіди, який згодом очолив першу хвилю атаки на Перл-Гарбор.
Таранто не стала безпосередньою причиною японського удару по Перл-Гарбору, однак продемонструвала практичну можливість масованої авіаносної атаки на кораблі в гавані. Досвід цієї операції допоміг підтвердити життєздатність тактики, яку Ямамото намагався застосувати проти американського Тихоокеанського флоту.