Систематизовані переклади античних джерел стали зрештою основним матеріалом для характеристики клімату Північного Причорномор’я впродовж цілого тисячоліття.
В описі Геродота, окрім життя скіфів, досить детально описано кліматичні особливості Причорномор’я, замерзання Керченської протоки, суху зиму, дощове літо. Ідея поділу Земної кулі на зони чи пояси з’явилась у грецьких науковців у 6 ст. до н. е. і базувалась на астрономічному знанні про положення Сонця над горизонтом і відповідній тривалості дня.
І мабуть, тільки в Арістотелевій метеорології ми можемо говорити про кліматологічне розуміння зон: він виділив жарку, дві помірно теплі та дві морозно холодні, що можна вважати правильним і досі. Зони в астрономічному розумінні, виділені Птолемеєм, використовувалась багато століть. І хоча їхнє застосування піддавали сумніву арабські науковці раннього середньовіччя, Ідрісі до прикладу, вони все ж стали основою для дуже популярної праці доби Ренесансу географа Бернхарда Вараніуса. І тільки з появою інструментальних спостережень за приземною атмосферою, поняття «клімату» змістилося до статистики погоди.