Тимчасовий міст 1944 року через Старий Дніпро на острів Хортиця — інженерно‑залізнична переправа в місті Запоріжжя, побудована під час Другої світової війни для відновлення транспортного сполучення через Дніпро після руйнування основних мостів і греблі ДніпроГЕСу. Вона була частиною тимчасової залізничної гілки, що з’єднувала обидва береги річки через острів Хортиця й використовувалася до спорудження постійних мостів у 1950‑х роках.
Передумови та історичний контекст
Наприкінці 1943 року, після звільнення правобережної частини Запоріжжя від нацистської окупації, виникла проблема відсутності транспортного сполучення: грeбля ДніпроГЕСу та сталеві мости Стрілецького були зруйновані під час відступу німців, що паралізувало рух між лівим та правим берегами Дніпра.
Щоб продовжити наступ військ і забезпечити логістику, було прийняте рішення побудувати тимчасову залізничну переправу через Дніпро, яка пролягала південною частиною острова Хортиця, включно зі Старим Дніпром.
Початок будівництва
Будівництво почалося 4 січня 1944 року, майже одразу після відходу німецьких військ із правого берега Дніпра. До робіт були залучені інженерні війська, працівники промислових підприємств Запоріжжя та тисячі робітників із регіону.
Через суворі зимові умови (морози до −20 °C) близько 80 % земляних робіт виконували вручну. Перед початком будівництва сапери розмінували територію острова Хортиця, знешкодивши близько 10 000 мін.
Конструкція та маршрут
Тимчасова переправа складалася з двох ділянок мостів і земляних насипів загальною довжиною понад 1 800 м. Маршрут пролягав від залізничного вокзалу «Запоріжжя‑1» на лівому березі до Хортиці та далі на правий берег:
- Перший сегмент: міст через Новий Дніпро довжиною приблизно 1 330 м, який підключався до землі дамби у плавнях острова Хортиця.
- Другий сегмент: міст через Старий Дніпро довжиною приблизно 560 м, що виводив колію на правий берег Дніпра.
Між цими мостами пролягала дамба та високий насип по острову Хортиця, що утворював основу залізничної гілки.
Конструкція мостів була дерев’яною, із палями, імпегнованими спеціальними складами, на які кріпили дерев’яні ферми, балки та рейки. Це дозволило прокласти залізничну колію для руху поїздів зі швидкістю до 30 км/год.
Відкриття та експлуатація
Переправу через Новий Дніпро завершили 20 лютого 1944 року, а вже 23 лютого 1944 року перший потяг проїхав по всій тимчасовій гілці, відновивши залізничне сполучення між берегами.
Спочатку тимчасовий міст використовували для воєнних і вантажних перевезень, але згодом він забезпечував і цивільне транспортне сполучення, відновивши важливу логістичну артерію для регіону.
Тривалість служби та демонтаж
Тимчасові переправи проіснували майже 9 років — до 1952 року, коли в Запоріжжі був збудований і відкритий міст Преображенського через Дніпро (залізобетонні капітальні споруди, які замінили тимчасові переправи). Після відкриття нових мостів тимчасові конструкції було демонтовано.
Залишки та сучасні спостереження
Протягом десятиліть залишки опор дерев’яних мостів 1944 року були під водою Дніпра і не були видимі. Проте внаслідок значного зниження рівня води після руйнування Каховської ГЕС у 2023 році частина фрагментів цих опор знову вийшла на поверхню, що привернуло увагу місцевих мешканців і істориків.
Ці артефакти є рідкісним фізичним нагадуванням про масштабні інженерні зусилля у важкі повоєнні роки та стратегічну роль Запоріжжя як транспортного вузла України під час і після Другої світової війни.
Значення та історична спадщина
Тимчасовий міст 1944 року був важливим елементом відновлення інфраструктури після воєнних руйнувань, що дозволив продовжити рух залізничного транспорту через Дніпро та сприяв економічній й соціальній стабілізації регіону. Він є частиною історії Запоріжжя, Хортиці та української залізничної мережі того періоду. Збережені уламки споруди сьогодні мають не лише технічну, а й історико‑культурну цінність як рідкісне свідчення інженерної діяльності воєнної та повоєнної доби.