Моя бабуся колись розповідала, що Корсунь завжди жив у двох вимірах — у реальному й у фотографіях. У реальному місто шуміло ринковим гамором, а у фотографіях воно дихало повільно, відлунюючи тишею, яка могла розповісти про кохання, війну та забуті легенди. Кожен будинок на світлині був схожий на старого мудреця: фасади тріскались, але в очах їхніх вікон жевріла пам’ять.
InterNetri
Країна+