Ашшуру, батькові богів, володареві великому, моєму володареві, що живе в Ехурсаггалькуркуррі, своєму великому храмі, — великий, великий привіт!
Богам долі і богиням, що живуть в місті Ашшурі, їх священному храмі,— великий, великий привіт!
Місту і людям його — привіт! Палацу і тим, що живуть в ньому, — привіт!
Шарру-кін, ясний первосвященик, раб, що шанує твою велику божественність, і військо його — дуже, дуже благополучні.
В Сурікаш, область країни маннейської, сусідньої з Караллу і Аллабрією, я спустився. Уллусуну маннейський, — тому, що я кожного року не переставав мстити за нього, — почувши про підхід мого війська (буквально: походу), сам із своїми великими, старійшинами, радниками, сім’ям роду свого, намісниками й наглядачами, що правлять його країною, з радіючим серцем, з веселим обличчям поспішно вийшов без заложників з країни своєї і з Ізірту, свого царського міста, до Сінізіні, прикордонної фортеці країни своєї, прийшов перед мене; принісши данину — упряжних коней з їх збруєю, велику і дрібну худобу, — він поцілував мої ноги. Я прибув у Латаш, фортецю, що над річкою в області Ларуеті, в Аллабрії, прийняв данину Бел-апал-ідіни Аллабрійського — коней, велику і дрібну рогату худобу, — спустився в Парсуаш. Володарі селищ [країн] Намару, Сангібуту, Біт-Абдадані і країни мідян, почувши про підхід мого війська, згадали спустошення країн своїх в минулому році моєму, і жах пролився на них. Вони принесли мені із своїх країн свою важку данину, і в Парсуаші вони виявили свою покірність (буквально: примусили дивитися в моє лице).
Я вирушив з Парсуаша і прибув у Міссі, область країни маннеїв.
Уллусуну з людьми країни своєї в сердечній готовності служити [мені] піджидав мого підходу у своїй фортеці Зірдакка. Наче мій довірений, ассірійський областеначальник, він заготував борошна і вина для мого війська, доручив мені свого старшого сина з підношенням і вітальним даром і для укріплення свого царства присвятив мені свою стелу. Я прийняв великих упряжних коней, велику і дрібну худобу, його данину, і він упав ниць [передо мною] (буквально: сплющив ніс) заради свого відомщення. Щоб стопи какмійців, лихих ворогів, були відвернуті від країни його, щоб Урсі в польовій битві було завдано поразки, щоб розсіяні маннеї були повернуті на місце, щоб йому потоптати ворогів своїх переможно і досягти бажання серця, він сам і великі, що радять раду країни його, благали мене і передо мною на четвереньках повзали, як собаки. Я виявив їм ласку, прийняв їх благання, слова їх просьби я почув і сказав їм «помилування». Заради чудової сили, яку подарували мені Ашшур і Мардук, звеличивши зброю мою більше, ніж усім князям всесвіту, я обіцяв їм розбити Урарту, відновити їх кордони, дати мир пригнобленим маннеям, — і вони надіялися серцем. Перед царем Уллусуну, їх володарем, я поставив накритий стіл, підніс престол його више, ніж Іранзу, батькові його, його родителю; їх з ассірійцями я посадив за веселу трапезу, і мою царственість перед Ашшуром і богами країни їх вони благословили.
Я вирушив з маннейської фортеці Зірдакки, 30 «беру» я швидко просувався між країною маннейською, Біт-Капсі і країною могутніх мідян, і прибув у Панзіш, його велику фортецю, закладену для охорони проти Зікірту і Андії, збудовану проти обох областей, щоб не пройшов утікач і стопи ворога щоб були затримані.
Цієї фортеці укріплення я посилив і наказав внести туди ячмінь, о[лію і вин]о.
Я вирушив з Панзіша, перейшов через рі[чку] Іштараура і прибув в Аукане, область [країни] Зікірту. Метатті, зікіртець, що скинув ярмо Ашшура, занедбав Уллусуну, свого володаря, забув свою службу, покладався на Урсу, урарта, — що, як і сам він, не відав порядку, — на союзника, не здатного врятувати його життя, в страху піднявся він на Уашдіріку, важку гору, і як побачив він здаля рух мого війська — заціпеніла плоть його; всіх людей країни своєї він зібрав, примусив їх піднятися з трудом в далекі гори, і не було знайдено їх місце. А сам він — Парда, його царське місто йому не було дороге, покинув він майно палацу свого і вийшов геть; своїх коней і бійців він зібрав (?) і послав підмогою на поміч Урсі. Я перебив його грізних воїнів, що стояли для охорони на перевалі [гори] Уашдіріки, і підкорив Іштаїппу, Сактатуш, Нанзу, Аукане, Кабані, Гуррусупу, Раксі, Гімдакрікку, Барунакку, Убабару, Сітеру, Таштамі і Тесаммію, 12 його міцних селищ, оточених мурами, разом з усіма 84 околишніми селищами.
Мури їх я розвалив, будинки в них я спалив, зруйнував, як потоп, насипав горбами.
Я вирушив з Аукане і прибув вУїшдіш, маннейську область, відняту Урсою.
Я не дав стражденним військам [бога] Ашшура, що ходили далеким шляхом, що змучилися і втомилися, без кінця переходили високі гори, важкі при спуску і при піднятті, змарнілим на лиці, заспокоїти їх втому, не поїв я їх водою, [що тамує] спрагу, не ставив я табору, не укріпляв я стін табору, — бійців моїх я не послав, не збирав я полку мого, ті, що були справа і зліва, не (встигли] повернутися до мене, не чекав [тих], що позаду, не лякався безлічі військ його, нехтував його коней, численність його панцирних воїнів не удостоїв я погляду — з єдиною особистою моєю колісницею і з кіньми, що йдуть поруч зі мною, що не покидають [мене] у ворожих і чужих місцях, загін табуна (?) Сін-ахусура, як шалений спис, по ньому я ударив, завдав йому поразки, відвернув його наступ, вчинив йому велике побоїще, і трупи воїнів його я розкидав, як полову, наповнив гірські провалля; по прірвах і ущелинах кров їх я пролив ріками; степи, рівнини, висоти я зафарбував, як червону вовну (?). Бійців його, надію його війська, лучників і списоносців, коло ніг його, як ягнят, я зарізав, голови їм відрубав; його кращим людям, радникам і вельможам, в бою я поламав зброю, їх забрав разом з кіньми; 260 [чоловік] сімені його царського роду, його довірених осіб, його намісників, його кіннотників захопив я у свої руки, розсіяв бойові ряди; а його я замкнув у юрбі (?) його табору, упряжних коней його вістрями стріл під ним я побив; щоб врятувати життя своє, він покинув свою колісницю і верхи на кобилі утік попереду свого війська.
Метатті зікіртського з околишніми царями я побив, їх воїнство, їх полк розсіяв; військам Урарту, лихого ворога, і його союзникам я завдав поразки, на горі Уауш примусив їх тікати; їх
кіньми я наповнив гірські провалля і ущелини, а самі вони, як мурашки в біді, рушили важкими шляхами. В завзятті моєї зброї слідом за ними і я піднявся, перевали і спуски вкрив тілами бійців.
На 6 «беру» відстані від Уаушу до Зімуру, яшмової гори, гнав я його вістрям стріли; інших людей його, що втекли для врятування життя, я залишив славити перемогу Ашшура, мого володаря; Адад, могутній син Ану, хоробрий, поверг на них свій великий грім, хмарами зливи і градом небесним покінчив з рештою.
Урса, їх правитель, що порушив волю Шамаша і Мардука і не пошанував присяги Ашшура, царя богів, злякався грому моєї сильної зброї, і, як у птаха, що рятується від орла, затремтіло його серце; як той, що пролив кров, він покинув Турушпу, своє царське місто; як тікаючий від мисливця, він досяг краю своїх гір; як родільниця, кинувся він на ложе, відхиляв від уст своїх хліб і воду, незціленну недугу на себе навів він. Перемогу Ашшура, мого володаря, на віки вічні встановив я над Урарту, страх його без забуття на прийдешні часи я залишив; у грізному бою я зробив гіркою для Урарту силу могутності моєї великої і натиску моєї зброї; людей Андії і Зікірту я вкрив смертною піною. Стопи лихого ворога відвернув я від країни маннеїв, серце Уллусуну, їх володаря, я вдовольнив і для стражденних людей його дав сяяти світлу.
На Андію і Зікірту, куди лице моє було звернене, припинив я похід мій, на Урарту звернув лице я. Уїшдіш, область країни маннеїв, яку відняв і взяв собі Урса, — її численні селища, що, як зорі небесні, не мали числа, підкорив я, їх укріплені стіни, разом з насипом їх основи, я розбив, як горщики, і зрівняв з землею, численні їх комори без ліку я відчинив і ячменем без ліку нагодував моє військо.
Я вирушив з Уїшдішу і прибув до Ушкайї, великої фортеці, звідки починається Урарту, яка на перевалі області Заранда була зачинена, як двері, вдержувала гінців, на Маллуа, кипарисовій горі, блищала, як віха, і над околицею Субі була прибрана в сяйво. Люди, шо живуть в цій області, в усьому Урарту, не мають рівних в умінні [навчати] коней для кінноти — малі лошата, породження країни його обширної, яких він вирощує для свого царського полку і щороку бере як податок, — поки вони не будуть взяті в область Субі, яку люди Урарту називають країною маннеїв, і не будуть визначені їх здатності, на них не їздять верхи, виходів, вольтів і поворотів, всього, що треба для битви, їх не вчать, [вони ходять] розсідлані . Ці люди фортеці і області побачили поразку Урси, їх володаря, і ослабли їх ноги, як корінь на березі потоку. Їх ватажки, досвідчені в битві, що втекли від моєї зброї і були вкриті смертною піною, прибули до них; славу Ашшура, мого володаря, який не залишив ні одного втікача з усіх їх бійців, вони їм повідали, і ті стали як мертві.
Ушкайю, надію країни його, разом з селищами вони зробили пусткою, покинули своє майно і вирушили світ за очі. Натиском моєї сильної зброї я піднявся в цю фортецю, пограбував багате її майно і звелів перенести в мій табір. Її міцний мур, фундамент якого був збудований на скелі і мав 8 ліктів в товщину, — від зубців муру почавши, поки не досяг його високої основи, відразу я поруйнував і зрівняв з землею. Будинки всередині неї я спалив, їх довгі балки обернув я в полум’я. 115 її околишніх селищ я запалив, як вогнище, димом їх, як ураганом, я застелив лице небес. Її місцевість я зробив [подібною до того, як коли б] потоп її погубив, грудами насипав її селища. Аніаштанію, дім його табунів, побудований на кордоні Сангібуту, між Ушкайєю і Тармакісою, разом з 17 її околишніми селищами, я зруйнував і зрівняв з землею, довгі балки покрівель їх спалив я вогнем. Урожай їх і солому їх я спалив, повні комори я відчинив, ячменем без ліку нагодував моє військо. На луки його я пустив худобу мого табору, як полчища сарани; вони вирвали траву, його надію, і спустошили його ниви.
Із Ушкайї я вирушив, прибув у Барі, надію худоби його, що називається Сангібуту, Таруї і Тармакісу…
З Тармакіси я вирушив, прибув у [… …]. Ульху, укріплене місто, [що лежить] під [горою…], — а люди їх, як риби [на суші страждають від спраги], не п’ють і не насичуються — Урса, цар, правитель їх, за бажанням серця свого [… …] вказав вихід вод.
Він викопав канал, що несе проточну воду, і [… воду (?)] достатку, як Євфрат, він примусив текти. Він вивів незліченні арики від його русла і […] воістину оросив ниви. Його (м. Ульху) пустинні землі, що їх споконвіку [… він…] і, як дощ, пролив [на них] плоди і виноград. Платанам, високим (?) деревам, окрасі палацу його, [… …} як лісові, над його околицею він дав простерти тінь, а на необробленій землі його [… …] і, як бог, дав його людям покликнути радісне «аллалу». 300 імерів (1 імер—міра площі, на посів якої ішло 84,2 метра зерна) посіву, […] хліба при врожаї він дав рости, і при продажу зерна (?) вони збільшували дохід (?). Його пустинні землі він обернув у луки, і [зеленіли вони] дуже сильно на початку року, трава і пасовища були і взимку і влітку. Він обернув їх у загін для коней і стад, зробив всій своїй закритій (?) країні відомими верблюдів, і вони працювали при насипанні гребель.
[Він побудував] для своєї втіхи на березі каналу палац, царственне житло, перекрив його кипарисовими балками і зробив приємним його аромат. Фортецю Сардуріхурда він [побудував] для охорони його на горі Кішті і поставив там […] тінейців, опору його країни.
Люди цієї області почули погані звістки про те, що я вчинив Урсі, і покликнули «горе!», ударяючи себе по стегнах. Вони покинули укріплене місто Ульху і фортецю Сардуріхурду, свою надію, і вночі втекли на важкодоступні краї гір. В люті серця мого я, як ураган, вкрив всю область цю, і, як хмарою, обложив [її] з флангу і з фронту. Я, як володар, увійшов в Ульху, місто запасів (?) Урси, я увійшов переможно в палац, в його царствене житло.
Його (м. Ульху) міцний мур, зроблений з гострого гірського каміння, я звелів розбити залізними кирками і мечами, як глиняний горщик, і зрівняти з землею. Довгі кипарисові балки, покрівлю палацу його, я зірвав, звелів обробити [соки]рами (?) і забрав в Ассірію. Я відчинив його повні комори, його багатими запасами без ліку нагодував моє військо. Я вступив в його заховані винні підвали, і численні воїнства Ашшура черпали з великих (?) і малих (?) міхів запашне вино, як річкову воду. Каналові, річці, що живила його, я заткнув вихід, і св[іж]у воду його обернув я в болото, арики, [відведені] від його русла, я […], їх підземні труби (?) показав я сонцю. В його прекрасні сади, окрасу його міста, повні плодових дерев і лоз, і, як небесна злива… вд[ерл]ися мої сильні воїни і дали гриміти залізним сокирам, як Ададу. Численні їх плодові дерева вони порубали, щоб у битві ніколи [жителів] не залишав сердечний страх, на віки віків щоб мучилися [нездійснимим] бажанням. Його великі балки, окрасу палацу його, я розсипав, як полову, (?) місто слави його я віддав на ганьбу, сплюндрував його область. Ці стовбури і дерева, скільки я нарубав, я зібрав, насипав купою і спалив вогнем, їх багатий врожай, як очерет, що не має ліку, я вирвав з корінням, ні колоска не залишив для відродження після руїни. Його прекрасну землю, що мала колір лазурного каменю, [бо] в околиці були насаджені квіти і рослини, я затопив, як Адад, візками, кіннотою, ходою воїнів, і луги, надію коней його, обернув я в пустку. Сардуріхурду, їх велику фортецю, разом з 57 її околишніми селищами в області Сангібуту — всі їх я зруйнував, зрівняв з землею, балки покрівель їх спалив вогнем, обернув їх у полум’я.
З Ульху я вирушив, прибув у […] уніате, перше з укріплених міст області Сангібуту. Ця область була батьківщиною його храму, на яку попередній цар, що жив до нього, тратився для того, щоб розширити свою країну.
Коли я повертався, Урзана — мусасірський негідник і лиходій, що порушив клятву богам і не скорився пануванню, горець злий, що согрішив проти присяги Ашшура, Шамаша, Набу і Мардука, повстав проти мене, припинив просування мого походу додому, [бо] з важким своїм приношенням не поцілував моїх ніг.
В гніві серця мого я дав усім моїм колісницям, численним коням, всьому моєму таборові рушати на Ассірію, [а сам]…
З однією тільки єдиною особистою моєю колісницею і 1000 моїх палких кіннотників, лучників, щитоносців і списоносців — моїми хоробрими воїнами, досвідченими в битвах, я вишикував війська (?) і, вирушивши в Мусасір шляхом важким, я звелів війську моєму піднятися на Арсіу, могутню гору, підняття на яку, як на голку, неможливе (буквально: підняття на яку, як сходження на голку, не має підняття). Я перейшов Верхній Заб, який люди Наїрі і Хабхі називають Еламунія; між Шейаком, Ардікші, Улаяу і Аллуріу, високими горами, величезними горбами, неприступними шпилями гір, що не мають ліку, — між ними нема стежки для проходу піхоти, водопади могутні там спадають, і шум їх падіння гримить на «беру», наче Адад, поросли вони всякими жаданими плодовими деревами і лозами, як очеретом, де не проходив ні один ще цар і чиїх стежок не бачив князь, що жив до мене, — їх великі стовбури повалив я і, воістину, я стесав неприступні шпилі їх сокирами з бронзи; вузький шлях (прохід, провулок), де піхота йшла боком, я поліпшив для просування мого війська. Мою колісницю на потилиці [людей] я поставив і сам верхи на коні став на чолі мого війська, а воїнам моїм з кіньми, що йшли зі мною, я звелів розтягтися поодинці і пройти з трудом. Щоб він (тобто Урзана) не ухилявся, послав я наказ моїм довіреним людям, областеначальникам з їх полками, написав [їм] поспішно.
Над цим містом великому грому мого війська дав я гриміти, як Адад; жителі [… … …] його люди, старі чоловіки і жінки піднялись на покрівлі домів своїх, гірко плачуть [ ……..], щоб урятувати душі свої, на четвереньках повзали, руки свої [простягали]
Тому що Урзана, цар, їх порадник, не посоромився імені Ашшура, скинув ярмо моєї влади, забув свою службу мені (буквально: своє рабство мені), — я задумав забрати в полон людей цього міста і звелів забрати Халда, надію Урарту. Проти брами його міста я посадив його (Халда) переможно і полонив його (Урзани) дружину, його синів, його дочок, його людей, сім’я роду (буквально: дому батька) його; я залічив [їх] до 6110 людей, 12 мулів, 380 ослів, 525 биків, 1235 овець і ввів [їх] за стіну мого табору. В Мусасір, оселю Халда, увійшов я переможно, як повелитель, оселився я в палаці, житлі Урзани. З [комор його], де було безліч назбираних скарбів, я звелів зняти їх охоронні печаті.
Майном палацу Урзани і Халда і великим багатством його, яке я забрав з Мусасіра, я навантажив мої численні війська у величезній кількості їх і наказав тягти в Ассірію. Людей області Мусасіра я залічив до людей Ассірії, повинність військову і будівельну я наклав на них, як на ассірійців. Почувши, Урса поник на землю, розідрав свою одежу, опустив свої руки, зірвав свою головну пов’язку, розпустив своє волосся, притиснув (?) обидві руки до серця; повалився на черево; його серце спинилося, його печінка горіла, в устах його були гіркі зойки; в [усьому] Урарту аж до кінців його я поширив ридання, плач на вічні часи я зробив вНаїрі.
З високими силами Ашшура, мого володаря, з перемогою могутності Бела і Набу, богів, моїх помічників, з ласкавою згодою Шамаша, великого судді богів, що відкривав путі, що простирав покров над моїм військом, з величчю Нергала, найсильнішого з богів, що йшов зі мною, оберігаючи мій табір, із області Сумбу між Нікіппою і Упою, горами трудними, я вступив в Урарту; до Урарту, Зікірту, країні маннеїв, Наїрі і Мусасіру я пройшов повелителем, як ошкірений пес, і не бачив я того, хто мене б заспокоїв. У Урси урартського і Метатті зікіртського військо переміг я у польовій битві, 430 селищ семи областей Урси урартського всі підкорив я і країну його спустошив. У Урзани мусасірського Халда, його бога, і Багмашту, його богиню, разом з великим майном палацу його, з 6110 людьми, 12 мулами, 380 ослами, 525 биками, 1285 вівцями, дружиною його, синами його, дочками його я забрав; через перевали Андарутти, гори трудної, проти м. Хіпнарни я вийшов благополучно, повернувся до своєї країни. Один колісничий, 2 кіннотника, 3 сапери були вбиті. Донесення (?) Таб-шар-Ашшура, великого «баракку», я послав принести до Ашшура, мого володаря.
Таблетка Наму-шаллімшуну, великого царського писаря, головного мудреця, візира Шаррукіна, царя Ассірії, первістка Хармакку, царського ассірійського писаря. Доставлено в епонімат Іштар-дурі, намісника м. Аррапгі.