Татарбунарський район — колишня адміністративно-територіальна одиниця у складі Одеської області України, розташована на її півдні. Існував до 17 липня 2020 року, коли був ліквідований у межах адміністративно-територіальної реформи відповідно до Постанови Верховної Ради України № 807-I
Адміністративним, господарським та культурним центром району було місто Татарбунари, розташоване на річці Когильник, за 165 км від обласного центру — міста Одеса. Найближча залізнична станція — Сарата (24 км), на лінії Одеса—Ізмаїл.
Загальна площа району становила 174,8 тис. га, з яких 114,2 тис. га — сільськогосподарські угіддя, у тому числі 103,7 тис. га ріллі.
Район розташовувався у південно-західній частині Одеської області. Межував із такими районами:
- на півночі — Саратським,
- на сході — Білгород-Дністровським,
- на північному заході — Арцизьким,
- на півдні — Кілійським.
На південному сході район омивався водами Чорного моря. Значна частина морського узбережжя була розчленована лагунами: Сасик, Шагани, Бурнас, Алібей, Хаджидер, Карачаус, які відокремлені від моря піщаними пересипами. Загальна протяжність морського берега становила близько 50 км.
Рельєф і гідрографія
Район лежав у межах Причорноморської низовини. Рельєф — рівнинний, з незначним ухилом з півночі на південь. Територія являла собою водороздільне плато, яке прорізують долини річок і балок. Основні водні артерії району: Когильник, Кагач, Сарата, Алкалія, Хаджидер. Річки переважно пересихаючі.
Клімат
Клімат району — помірно континентальний, з високими середньорічними температурами та низьким рівнем опадів. Середньорічна кількість опадів — 350–390 мм. Безморозний період тривав у середньому 210–215 діб. Район розташований у степовій зоні, ґрунти — південні чорноземи.
Природні ресурси
До природних багатств району належать:
- лікувальні грязі та сірководневі мінеральні джерела,
- поклади вапняку (будівельний камінь),
- будівельний пісок.