Вчиться тільки виконавець.
Фрідріх Ніцше
У нашому містечку жив старий скрипаль, який щодня грав одну й ту саму мелодію. Люди сміялися з нього, бо їм здавалося, що за сорок років він мав би вже давно навчитися. Але щоранку він починав спочатку, ніби пальці вперше зустрічалися зі струнами.
Одного разу я запитав його, чому він не грає щось нове.
Він усміхнувся.
— Новому вчиться не той, хто знає. Новому вчиться той, хто грає.
Тоді я не зрозумів цих слів.
Минуло багато років, і я зустрів людей, які прочитали тисячі книжок, але боялися написати перше речення. Знав тих, хто міг годинами пояснювати, як будують кораблі, але жодного разу не торкався дерева. Бачив тих, хто знав напам’ять правила кохання, але так і не наважився сказати комусь: «Залишайся».
Вони збирали знання так, як діти збирають мушлі на березі. Але море ніколи не відкривало їм своїх течій.
Лише виконавець має привілей помилятися. А помилка — це єдина мова, якою світ відповідає на наші запитання.
Книжки можуть показати дорогу. Учителі можуть пояснити карту. Та тільки той, хто йде, дізнається, де після дощу розливається річка, де каміння слизьке, а де росте дерево, про яке не знає жоден картограф.
Тому вчиться тільки виконавець.
Усі інші лише накопичують описи чужого досвіду, сподіваючись, що одного дня він непомітно стане їхнім власним.
Але світ ніколи не був таким щедрим. Він відкриває свої таємниці лише тим, хто приходить по них із подряпаними руками.