Старі фотографії Білої Церкви не прагнуть красивого кадру. Вони прагнуть правди — теплої, повільної, щоденної. І якщо дивитися на них довго, здається, що місто ще не залишило свого минулого. Воно тихо чекає, щоб хтось знову пройшов його вулицями, послухав дерева, поспостерігав за Росью і відчув, що справжнє життя завжди поруч — навіть на старому знімку.

Дещо інше: