Агармиш — величний гірський масив у Південно-Східному Криму, розташований неподалік від міста Старий Крим. Його висока, витягнута з південного заходу на південь, постать, немов стародавній охоронець цього краю, гордо підноситься на 723 метри над рівнем моря.
Із серця гори виростають ялівці, немов свідки давнини, а її схили, порізані ярами і частково оголені, говорять про те, як багато віків пройшло з того часу, коли цей масив бачив перші кроки людей.
Вершина Агармиша, вкриту густим лісом, наче віддзеркалює величні вершини Головної Гряди Кримських гір. Вона не надто гостра, швидше плоска, схожа на яйли, що безжально обрубують будь-яку мандрівну душу, котра намагається дістатися до неї. Вершина, яка складається із середньо-юрських вапняків, вигнутих у антиклінальну складку, приховує в собі численні карстові порожнини — шахти, воронки, печери, що зберігають таємниці цього краю. Одна з таких печер, Лисий хвіст, згадується серед місцевих легенд поряд з Погрібом та Вовчою печерою.
У 1986 році, як у ехо минулих часів, була відкрита шахта глибиною 120 метрів. На схилах Агармиша розташований буковий ліс, що сягає понад двох століть віку, залишаючи враження непорушної стабільності, таку ж сталу, як і сама гора.
Підтвердженням незмінної сили цієї гори є її мармуризований вапняк, тверда, коричнево-сіра порода, що чудово піддається поліруванню, але через численні тріщини в ній не можна вирізати великі блоки для декоративних чи облицювальних цілей. Цей вапняк має іншу важливу властивість: він складається на 94-95% з вуглекислого кальцію, що робить його незамінним флюсом у чорній металургії, що потребує постійного постачання для доменної плавки чавуну. Хоча в Криму самій чорної металургії немає, вапняк Агармиша надходив на металургійні заводи інших регіонів України.
З 1964 року Агармиш став заповідною пам’яткою природи, частково охороняючись від посягань людських рук. Місто Старий Крим, яке лежить біля підніжжя цієї гори, знаходиться під захистом її величі і глибинних природних процесів. Завдяки тріщинам і карстовим лійкам Агармиш поглинає дощові та талі води, які знову виходять на поверхню у вигляді численних джерел. Серед них — потужне джерело Су-Баш, що живить цю землю.