Легенда про короля Артура настільки міцно увійшла в європейську культуру, що її середньовічний образ часто сприймається як первісний. Насправді знайомі історії про лицарів Круглого столу, Мерліна, Ґвіневеру, Ланселота та святий Грааль сформувалися значно пізніше, ніж виникли перші оповіді про самого Артура.
У XII столітті важливу роль у формуванні артурівського канону відіграв Джеффрі Монмутський, який описав Артура як могутнього правителя Британії, що воював із саксами, здобув перемогу в битві при Бадоні, одружився з Ґвіневерою, а згодом загинув у протистоянні з Мордредом. Саме в цій традиції з’являються або набувають звичного вигляду такі персонажі та образи, як Мерлін, Ґвіневера й легендарний меч Калібурн, пізніше відомий як Екскалібур.
Подальший розвиток легенди значною мірою пов’язаний із французькою лицарською літературою. Кретьєн де Труа перетворив артурівські сюжети на масштабні пригодницькі романи, ввівши до них Ланселота, Персеваля та інших відомих лицарів. Саме в його незавершеній історії про Персеваля вперше з’являється Грааль — спочатку просто загадковий коштовний посуд, який лише згодом набуває християнського значення. У наступні століття легенда дедалі більше християнізувалася, а Грааль перетворився на чашу, пов’язану з кров’ю Ісуса Христа.
Перші витоки артурівської традиції сягають значно давнішої Британії приблизно VI століття. Після відходу Риму острів переживав політичний і соціальний занепад, а місцеві бритти вели боротьбу з германськими племенами — передусім саксами, англами, фризами та ютами. Саме в цей період формується образ Артура як військового ватажка, що очолює боротьбу бриттів проти загарбників.
Однією з найдавніших згадок про Артура вважається валлійська поема «Гододдін», де його ім’я використовується як еталон героїзму. Значно детальніше Артур постає у праці валлійського монаха Неннія «Історія бриттів», написаній приблизно у IX столітті. Тут він має титул Dux Bellorum — військового вождя або полководця — і бере участь у дванадцяти битвах. Кульмінацією стає битва при Бадоні, де бритти завдають саксам нищівної поразки.
Валлійські джерела також пов’язують Артура з битвою при Камланні, де він і Мордред нібито загинули. Водночас ранній валлійський Артур суттєво відрізняється від шляхетного короля з пізньої лицарської літератури. Це радше жорсткий, загартований у боях військовий ватажок, навколо якого поступово сформувався героїчний фольклор.
Сліди давнішої кельтської традиції помітні й у сюжетах про інших персонажів. Валлійська історія про Кулхвіха та Олвен містить Артура, його воїнів Гвалхмая, Кая та Бедвіра, які стали прообразами Ґавейна, Кея та Бедівера у середньовічних романах. Тут також з’являється меч Каледвлх — один із найдавніших літературних попередників Екскалібура. Окремі дослідницькі гіпотези пов’язують із ранньою валлійською традицією навіть образ Ланселота.
Особливо виразно кельтське походження простежується в магічних елементах легенди. Давні валлійські перекази містять чарівні котли, зачарованих тварин і надприродних істот. У пізнішій християнській літературі ці мотиви отримали нове пояснення. Яскравим прикладом є Мерлін, якого середньовічні автори намагалися вписати у християнську картину світу. Його образ, імовірно, походить від валлійського Мірддіна Вілта — загадкового барда, який після битви при Арфдеридді збожеволів, пішов у ліс і набув дару пророцтва. У ньому помітні риси давнього кельтського жерця або друїда.
Подібні паралелі існують і між Святим Граалем та чарівними котлами кельтської міфології. В оповіді про Бранвен, доньку Лліра, згадується магічний котел, здатний повертати загиблих воїнів до життя. Його власник, Бран Благословенний, має рану в нозі. У романі Кретьєна де Труа Грааль також має цілющі властивості, а його власник, таємничий Король-Рибалка, страждає від рани ноги. Подібність цих сюжетів дозволяє припускати, що за християнізованим образом Грааля могли стояти значно давніші кельтські мотиви.
Питання про реальне історичне існування Артура залишається без остаточної відповіді. Якщо такий персонаж справді жив, найімовірніше, його слід шукати в Британії приблизно V–VI століть, у період після занепаду римського правління. Пропонувалися різні версії його походження — від кельтського або ірландського військового ватажка до римського полководця чи сарматського вершника, однак жодна з них не має достатньої кількості доказів.
Основна проблема полягає в часовій відстані між передбачуваним Артуром та джерелами, що розповідають про нього. Середньовічні французькі й латинські тексти були створені через багато століть після описуваних подій і суттєво змінили давні сюжети. Навіть ранні валлійські джерела записані не безпосередньо в часи, коли міг жити Артур. За цей час історичні спогади могли змішатися з усною традицією, героїчними переказами та міфологією.
Тому образ Артура опиняється десь між історією та міфом — подібно до героїв давньогрецьких епосів. Неможливо достовірно відокремити реальну історичну постать від легенди, яка формувалася протягом століть. Проте незалежно від того, чи існував справжній король Артур, його образ став важливою частиною культурної пам’яті. Для середньовічної знаті він уособлював лицарські чесноти, для валлійської традиції — героїчне минуле та боротьбу за незалежність, а для наступних поколінь перетворився на одного з найвідоміших героїв європейської історії та літератури.