Михайло Сергійович Грушевський (29 вересня 1866, Холм, нині Хелм, Польща — 24 листопада 1934, Кисловодськ, РФ) — видатний український історик, публіцист, громадсько‑політичний діяч та державний діяч. Він був одним із провідних організаторів української науки й культурного відродження на зламі XIX–XX століть, автором фундаментальної праці “Історія України‑Руси”, а також першим головою Центральної Ради — революційного парламенту Української Народної Республіки 1917–1918 років. Грушевський суттєво вплинув на формування української національної ідеї, історичної свідомості й державного руху.
Походження та освіта
Михайло Грушевський народився 29 вересня 1866 року в місті Холм у сім’ї вчителя Сергія та Глафіри Грушевських. У ранньому дитинстві родина переїхала на Кавказ, де він навчався в класичній гімназії в Тифлісі (нині Тбілісі).
Після закінчення гімназії у 1886 році Грушевський вступив на історичне відділення історико‑філологічного факультету Київського університету Святого Володимира (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка). Під впливом Володимира Антоновича сформувався його професійний науковий підхід, що поєднував глибоку джерельну базу з національно‑історичним баченням.
Наукова діяльність і історіографія
Після здобуття вченого ступеня магістра історії Грушевський 1894 року став професором Львівського університету, де очолив кафедру всесвітньої історії зі спеціальним оглядом на історію Східної Європи. У Львові він активізував діяльність Шевченкового наукового товариства (НТШ), перетворив його на академічний рівень та започаткував Академічну археографічну комісію.
У цей період Грушевський почав працю над своєю magnum opus — “Історією України‑Руси”, серією монументальних історичних томів, у яких системно окреслив розвиток українського народу від найдавніших часів до XVII століття. Цей цикл став фундаментом для української історичної науки та національної ідентичності.
Він також організував і підтримував низку наукових і культурних видань, товариств і журналів, сприяючи формуванню української наукової спільноти.
Політична діяльність
Після Лютневої революції 1917 року у Російській імперії Грушевський очолив Українську Центральну Раду — перший представницький парламент українців, створений для захисту національних прав і автономії в межах розпадаючої імперії. Центральна Рада під його керівництвом проголосила Українську Народну Республіку (УНР) і прийняла низку універсалів — основних законодавчих актів, що закріплювали демократичні перетворення та формували державний устрій.
Грушевський намагався досягти поступок від Тимчасового уряду Росії щодо автономії України, а після Жовтневого перевороту 1917 року Центральна Рада виступила за незалежність України. Проте складна політична ситуація, зовнішні загрози й внутрішні труднощі унеможливили довготривале зміцнення УНР у роки революційних потрясінь.
Літературна та публіцистична діяльність
Грушевський був автором понад 1 800 праць, включно з історичними дослідженнями, монографіями, публіцистичними статтями, літературними творами та популярними публікаціями. Він прагнув не лише досліджувати минуле, а й донести знання про нього до широких верств населення, формуючи національну самосвідомість.
Відносини з радянською владою та останні роки
Після повернення до радянської України в 1920‑х роках Грушевський продовжував наукову діяльність як академік Всеукраїнської академії наук, працював у галузі історії, педагогіки та організації науки. Проте вже наприкінці 1920‑х – на початку 1930‑х років почалися репресивні обмеження його діяльності з боку радянської влади, що ускладнило його роботу та публічну діяльність.
Грушевський помер 24 листопада 1934 року у Кисловодську під час лікування й активного наукового періоду. Його смерть стала великим ударом для української наукової та державницької спільноти.
Значення та спадщина
Михайло Грушевський вважається одним із найвеличніших українських істориків і державотворців. Його фундаментальний внесок у українську науку, державність і культуру важко переоцінити. Його ім’я увіковічене в численних установах: міжнародні премії, наукові центри, вулиці та пам’ятники в Україні та за її межами.
Грушевський залишив безцінну спадщину для майбутніх поколінь — не лише як історик, який окреслив державну та культурну самобутність України, але й як символ прагнення до свободи та національного самовираження.