Олександрів (раніше — Олександрівська слобода, Олександрова слобода) — місто з 1778 року. Адміністративний центр Олександрівського району Володимирської області.
Четверте за чисельністю населення місто області. Є центром Олександрівської агломерації з населенням близько 130 тисяч осіб. Має міста-супутники — Струніно та Карабанове. Утворює муніципальне утворення «місто Олександрів» зі статусом міського поселення, єдиний населений пункт у його складі.
Місто розташоване на північному заході Володимирської області, на східних відрогах Клинсько-Дмитрівської гряди, у північно-східній частині Смоленсько-Московської височини, за 125 км на північний захід від Володимира і за 111 км на північний схід від Москви. Є важливим залізничним вузлом на лініях Москва — Архангельськ та Великого кільця Московської залізниці. Через місто протікає річка Сіра.
Історія
Поселення на місці сучасного Олександрова відоме з середини XIV століття, в документах XIV—XV століть згадується як Велика слобода, з початку XVI століття — Нове село Олександрівське або Олександрівська слобода. Близькість до Москви, Троїце-Сергієвого монастиря та Переславля-Залєського зробила слободу улюбленим місцем відпочинку московських князів.
У духовному заповіті Івана III (1504 рік) Нове село Олександрівське було передане його синові Василію III. У 1509–1515 роках тут був збудований палацово-храмовий комплекс, ймовірно архітектором Алевізом Новим. До нашого часу збереглись:
- Троїцький (раніше Покровський) собор;
- Покровська (раніше Троїцька) церква;
- церква митрополита Олексія (всередині Расп’ятської дзвіниці);
- Успенська церква.
Після смерті Василія III, його вдова Олена Глінська укріпила слободу дерев’яними стінами й ровом. Іван IV (Грозний) часто бував тут, особливо з 1532 до 1563 років. У 1564 році він перебрався сюди остаточно — Олександрівська слобода стала головним політичним і культурним центром держави та центром опричнини до 1581 року.
У 1569 році до слободи було перевезено першу в Московії друкарню. Тут у 1578 році було видано Псалтир, а пізніше — і листівки проти Стефана Баторія.
У 1571 році Іван Грозний провів у слободі «огляд наречених» — з усієї Московії приїхали 2000 дівчат, з яких він обрав Марфу Собакину.
У листопаді 1581 року тут трагічно загинув царевич Іван. Після цього Іван IV назавжди покинув слободу.
Після Івана Грозного
На початку XVII століття Олександрівська слобода зазнала нападу польських військ у 1609 та 1611 роках. Після звільнення ополченням Мініна й Пожарського вона знову почала відновлюватися. Близько 1635 року для царя Михайла Федоровича було збудовано новий дерев’яний палац.
За часів Олексія Михайловича на місці старої фортеці засновано жіночий Свято-Успенський монастир. Архітектурні пам’ятки тієї доби нині входять до складу музею-заповідника Олександрівська слобода.
Урядовий центр
1 вересня 1778 року за указом Катерини II слобода була перетворена на повітове місто Олександрів. У 1781 році місто отримало герб із зображенням тисків і ковадла — символів традиційного ремесла. У 1788 році затверджено перший регулярний план забудови.
Індустріальний розвиток
У XIX столітті Олександрів став центром бавовняного промислу. Тут діяли великі ткацькі мануфактури: Троїцько-Олександрівська та Соколовська.
У 1870 році через місто пройшла залізниця, яка з’єднала його з Москвою та Ярославлем, а з 1896 — з Іваново-Вознесенськом і Кінешмою. Це сприяло розвитку промисловості.
У 1903 році було зведено будівлю залізничного вокзалу, яка є пам’яткою архітектури.
Події XX століття
9 грудня 1905 року в місті спалахнуло повстання — робітники захопили владу та проголосили Олександрівську республіку, яка проіснувала 5 днів і була придушена царськими військами.
У 1915–1917 роках в Олександрові жила Анастасія Цвєтаєва з родиною. Її часто навідувала сестра, поетеса Марина Цвєтаєва, яка саме тут випадково зустріла поета Осипа Мандельштама.