Меря — зниклий народ із Волго-фінської уральської групи.
Мешкав у районах Верхньої Волги на території сучасної Московської, Владимирської, Ярославської, Івановської й Костромської областей. Територія меря стала основою Володимиро-Суздальського князівства.
Нзва народу меря, очевидно, походить від пра-фінно-угорского слова «мері», що означало «людина».
Розмовляли вимерлою мовою меря. Мерянська мова була у сучасних областях Російської Федерації: Московській, Володимирській, Ярославській, Івановській, Костромській, частина Тверської, невеликих частинах Вологодської та Архангельської.
Меря здебільшого жили навколо багатьох річок, і багато річкових гідронімів досі мають мерянське походження.
Найближчими родичами мері, ймовірно, були марійці.
Люди на ім’я Меренс вперше з’являються в Гетиці Йордана в VI столітті нашої ери як васальне плем’я Готського королівства. Потім Меря згадується в скандинавських і руських літописах. У «Повісті временних літ» меря розташована в районі озер Неро («Ростовське озеро») і Плещеєво («Клещина»).
У 10-11 століттях Меря мала перші контакти з русинськими племенами.
Існування народу підтверджується ще в чотирнадцятому столітті.
У переписі населення 2002 року деякі жителі Костромської та Ярославської областей вказали свою національність як Меря.