Hawker Siddeley Harrier — британський бойовий реактивний літак із вертикальним/коротким злетом і посадкою (V/STOL), розроблений компанією Hawker Siddeley наприкінці 1960‑х років. Це перший серійний винищувач/штурмовик із V/STOL, що реально успішно застосовувався, і базова модель для подальшої родини літаків «Harrier».
Історія створення та розробки
Проєкт Harrier бере свій початок від експериментального Hawker Siddeley P.1127, розробка якого почалась наприкінці 1950‑х років для створення літака із вертикальними злітно‑посадковими можливостями за допомогою векторного керування тягою. Прототип P.1127 виконав перший політ у 1960 році, а потім модернізований варіант Kestrel був випробуваний у спільній програмі британських, американських та західнонімецьких випробувачів. На основі цих досліджень і модифікацій у 1967 році було створено серійний літак під назвою Harrier.
Конструкція та технології
Harrier — одномоторний реактивний літак, оснащений унікальним турбореактивним двигуном Rolls‑Royce Pegasus із чотирма поворотними соплами, що дозволяють спрямовувати тягу вниз для вертикального зльоту/посадки і назад для горизонтального польоту. Система керування включає також маленькі реакційні сопла, які допомагають стабілізувати літак під час висіння. Це забезпечує можливість зльоту з міні‑площадок, полів та коротких злітно‑посадкових смуг без потреби в традиційній довгій ВПП.
Конструкція має одне крило середньої стріловидності, шасі з двома основними та двома “аутрігерами” під крилами, а також кілька зовнішніх пилонів для підвіски зброї та паливних баків.
Оснащення та озброєння
Harrier міг нести широкий спектр озброєння — від 30‑мм гармат ADEN у підфюзеляжних вузлах до бомб, реактивних снарядів та ракет класу «повітря‑повітря» та «повітря‑поверхня». Така універсальність робила його придатним для багатьох ролей, включаючи підтримку наземних сил, штурмову роботу та короткі повітряні дуелі.
Варіанти та модифікації
Основні серійні модифікації Harrier включали:
- Harrier GR.1 та GR.3 — базові одномісні штурмовики/розвідники для Королівських Повітряних Сил Великої Британії.
- AV-8A — експортні одиночні моделі для Корпусу Морської Піхоти США; варіанти AV‑8C/Mk‑50.
- TAV‑8A — двомісні тренувальні версії.
Базовий Harrier також став основою для інших споріднених моделей, таких як палубний Sea Harrier і сучасніші Harrier II, розроблені спільно з McDonnell Douglas та British Aerospace.
Оператори та застосування
Harrier стояв на озброєнні Королівських Повітряних Сил Великої Британії, Корпусу Морської Піхоти США, а також використовувався в Іспанській і Таїландській військово‑морських силах. Завдяки своїм VTOL‑можливостям він міг базуватися на кораблях чи коротких майданчиках у польових умовах.
Бойовий досвід і застосування
Хоча Harrier не був надзвуковим перехоплювачем, його V/STOL‑можливості дозволяли виконувати ефективні штурмові та підтримуючі місії. Споріднені Sea Harrier відігравали ключову роль у війні за Фолклендські острови (1982), де вони забезпечили повітряну перевагу над обмеженими аргентинськими силами.
Переваги та недоліки
Серед основних переваг Harrier — непотрібність довгих ВПП, можливість операцій із коротких майданчиків і близька підтримка наземних сил. Проте машини мали складне технічне обслуговування, вимагаючи високої кваліфікації персоналу, і часто критикувалися за порівняно високий рівень аварійності.
Завершення служби та спадок
Harrier серійно вироблявся і експлуатувався з кінця 1960‑х до 1970‑х років, а його версії продовжували служити в різних військах до початку XXI століття. Він залишив значну спадщину як перший комерційно успішний літак із V/STOL і став технічною основою для подальших поколінь V/STOL‑літаків.