Андрушівське родовище бурого вугілля — родовище бурого вугілля у Житомирській області, одне з відомих родовищ північно-західної частини Дніпровського буровугільного басейну. Воно розташоване поблизу Андрушівки, в районі села Гардишівка, і приурочене до Гуйвинської депресії Українського кристалічного щита. Родовище розроблялося відкритим способом; його експлуатація була припинена, а державне підприємство «Бурвуглевидобуток», що займалося видобуванням, ліквідоване у 2004 році. Основними причинами припинення промислової розробки називали низьку якість сировини, високу собівартість, недостатній попит та екологічні проблеми.
Географічне положення
Родовище розташоване в південно-східній частині Житомирщини, у межах сучасної Андрушівської міської територіальної громади Бердичівського району. Історично воно розглядалося в межах Андрушівського району. Найтісніше родовище пов’язане з околицями міста Андрушівка та селом Гардишівка. Від промислової бази колишнього підприємства до залізничної інфраструктури було близько 4 км, що свого часу створювало відносно сприятливі умови для транспортування видобутої сировини.
Андрушівка розташована на річці Гуйві — притоці Тетерева басейну Дніпра. Саме Гуйва має важливе значення для геологічної будови родовища: річка перетинає його центральну частину і ділить основну вугленосну структуру на північну та південну частини, які в геологічній літературі описуються як північна і південна лінзи.
Геологічне положення
Андрушівське родовище належить до північно-західної частини Дніпровського буровугільного басейну, який простягається в межах Українського щита. У регіональному плані родовище входить до Коростишівського геолого-промислового району Дніпровського буровугільного басейну. До цього району також належать Коростишівське, Макарівське та Кочерівське родовища.
У геологічному відношенні родовище приурочене до верхів’я Гуйвинської депресії — зниження в поверхні кристалічного фундаменту північно-західної частини Українського кристалічного щита. Вугленосні відклади Дніпровського басейну сформувалися в кайнозої та заповнюють численні депресії в поверхні докембрійського фундаменту.
Для Дніпровського буровугільного басейну характерна континентальна платформа́на будова. Вугленосні відклади пов’язані з давніми западинами та пониженнями фундаменту. На Андрушівському родовищі вугленосна товща представлена відкладами, у складі яких виділяються кварцові піски, вуглисті глини та буре вугілля.
Будова родовища
За даними геоботанічних та ґрунтово-геологічних досліджень, вугленосна площа родовища витягнута переважно в меридіональному напрямку приблизно на 7 км, а її ширина змінюється від 0,3 до 1,1 км. Площа покладів у контурі кондиційної потужності, тобто там, де потужність вугільного шару становить щонайменше 2 м, оцінювалася приблизно у 3,6 км².
Родовище складається з кількох роз’єднаних лінз бурого вугілля. За даними дисертаційного дослідження Олени Лук’янчук, загалом виділялися чотири роз’єднані лінзи, з яких промислове значення мала центральна. Саме центральна лінза була розділена річкою Гуйвою на Північну та Південну ділянки. До промислової розробки залучалася передусім Андрушівська Північна ділянка.
Вугільний поклад переважно має просту будову і представлений одним основним пластом. За геологічними даними, потужність пласта змінюється приблизно від 1 до 7 м, а середня потужність по родовищу становить близько 2,9 м. Для Південної ділянки середня потужність пласта оцінювалася у 3,53 м.
Літологічний склад
Нижню частину розрізу становлять кварцові піски — сірі та темно-сірі різнозернисті, слабковуглисті породи. Їхня середня потужність оцінювалася приблизно у 2,2 м; у пісках трапляються прошарки бурого вугілля потужністю до 1 м.
Вугленосний горизонт пов’язаний із бучакськими відкладами. Основний пласт бурого вугілля перекривається переважно вуглистими глинами, місцями вуглистими пісками. На окремих ділянках, де відбувалися постбучакські розмиви, характер покривних порід змінюється.
Запаси
У джерелах зустрічаються різні цифри запасів Андрушівського родовища, що пов’язано, ймовірно, з різними роками підрахунку, категоріями запасів та відмінністю між загальними балансовими запасами родовища і запасами, які розглядалися як придатні для промислового відпрацювання.
У науковій публікації, присвяченій дослідженню земель Андрушівського родовища, наведено 15,126 млн т балансових запасів, з яких 9,223 млн т припадало на південну лінзу.
Водночас офіційні документи Житомирської області, що характеризують мінерально-сировинну базу регіону, наводять для Андрушівського родовища 5,7 млн т запасів, які пов’язували з промислово придатною частиною родовища та колишнім Андрушівським вуглерозрізом. Саме цифра 5,7 млн т найчастіше фігурує в регіональних стратегічних документах і матеріалах про ліквідацію підприємства.
На рівні всієї Житомирської області два буровугільні об’єкти — Андрушівський і Коростишівський — у документах області оцінювалися разом приблизно у 10,844 млн т запасів промислових категорій B + C1. Із них 5,7 млн т припадало на Андрушівський, а 5,16 млн т — на Коростишівський об’єкт.
Тому цифру 5,7 млн т доцільно використовувати як показник запасів Андрушівського родовища, що фігурував у регіональному обліку та був пов’язаний із промисловою розробкою, тоді як 15,126 млн т — як показник балансових запасів у конкретному геологічному дослідженні. Ці цифри не варто без застереження вважати взаємозамінними.
Потужність покривних порід
Родовище належить до об’єктів, які могли розроблятися відкритим способом, однак значна кількість розкривних порід погіршувала економічні показники видобутку. Для Південної лінзи вказано потужність розкривної товщі близько 28 м, а середній коефіцієнт розкриву — близько 7,52 м³ порід на 1 т вугілля.
Такий коефіцієнт означає необхідність переміщення значних обсягів породи для вилучення порівняно невеликої кількості палива. У поєднанні з високою вологістю та зольністю це суттєво впливало на собівартість продукції.
Властивості бурого вугілля
Андрушівське вугілля належить до бурого вугілля Дніпровського басейну. Для цього басейну загалом характерні висока природна вологість і порівняно невисока теплота згоряння. У різних джерелах для бурого вугілля Дніпровського басейну наводяться середні значення вологості близько 55–60 %, зольності 15–25 %, вмісту сірки 2,3–3 % та нижчої теплоти згоряння близько 5–9,2 МДж/кг. Ці показники характеризують басейн загалом і не повинні автоматично ототожнюватися з лабораторним аналізом кожної проби Андрушівського родовища.
Безпосередньо щодо Андрушівського родовища джерела наголошують на високій зольності та вологості сировини, що було однією з причин економічної невигідності його експлуатації.
Історія промислової розробки
Андрушівське родовище було залучене до промислового освоєння як джерело бурого вугілля для місцевого паливно-енергетичного комплексу. Видобування здійснювалося відкритим способом — у формі вуглерозрізу, що відповідає умовам залягання буровугільного пласта. В окремих краєзнавчих матеріалах Андрушівська ділянка згадується як кар’єр, пов’язаний із Коростишівським розрізом.
Розробкою родовища займалося державне підприємство «Бурвуглевидобуток». У науковій праці зазначено, що підприємство розробляло родовище поблизу Гардишівки, а промислове освоєння було зосереджене на Андрушівській Північній ділянці.
Після припинення видобутку підприємство було ліквідоване у 2004 році. Саме 2004 рік послідовно наводиться в офіційних документах Житомирської області як рік закриття Андрушівського вуглерозрізу та ліквідації підприємства «Бурвуглевидобуток».
Причини припинення видобутку
Головною проблемою Андрушівського родовища була низька конкурентоспроможність бурого вугілля. У регіональних документах прямо зазначено, що вугілля характеризувалося низькою якістю, а його промислове використання було невигідним через високу собівартість. Серед додаткових факторів називали відсутність достатнього попиту та екологічні проблеми, пов’язані з розробкою.
За даними дисертаційного дослідження, ліквідація підприємства була пов’язана зі збитковістю виробництва, зокрема через високу зольність і вологість сировини.
Економічну ситуацію погіршував і великий обсяг розкривних робіт. При потужності покладу в кілька метрів необхідно було переміщувати значну товщу покривних порід, що збільшувало витрати на одиницю видобутого палива.
Технологія видобування
Андрушівське родовище за своїми геологічними умовами належало до об’єктів, придатних для відкритого видобутку. На відміну від кам’яновугільних шахт, тут не було потреби створювати глибоку підземну шахтну систему. Видобування передбачало розкриття покладу, переміщення покривних порід і вилучення бурого вугілля з кар’єрного поля.
Водночас відкритий спосіб видобутку створював значні площі порушених земель. Після припинення роботи підприємства земельні ділянки та кар’єри, за даними дисертаційного дослідження, були рекультивовані та передані до земель запасу.
Рекультивація та стан території після закриття
Припинення промислової експлуатації не означало повного зникнення промислового об’єкта. На території залишалися колишні виробничі землі, інфраструктура та окремі залишки матеріалів.
У дослідженні 2016 року зазначалося, що на території підприємства зберігалися залишки видобутого бурого вугілля, придатного для виготовлення продукції та проведення лабораторних аналізів. Водночас кар’єри та земельні ділянки, які використовувалися підприємством, були рекультивовані.
Сучасні документи Андрушівської міської громади також фіксують територію колишнього «Бурвуглевидобутку» площею 53,4883 га як земельну ділянку без споруд, яку громада розглядає серед територій, потенційно придатних для інвестиційного використання.
Виробнича інфраструктура
Існування вуглевидобувного підприємства залишило після себе не лише кар’єрні виробки, а й промислову та енергетичну інфраструктуру.
Зокрема, у місцевих матеріалах згадується підстанція «Вугільна», яка перебувала у розпорядженні «Бурвуглевидобутку». Після закриття підприємства її придбала енергетична компанія для розвитку електропостачання Андрушівки; повідомлялося про використання додаткової трансформаторної потужності 5 МВт.
Цей факт показує, що інфраструктурний вплив підприємства на місто зберігався і після припинення безпосереднього видобутку.
Значення для Андрушівки та Житомирщини
Андрушівське родовище було одним із небагатьох промислових об’єктів буровугільної галузі Житомирщини. Разом із Коростишівським вуглерозрізом воно формувало регіональну базу видобутку бурого вугілля.
У документах області зазначалося, що паливно-енергетичні корисні копалини — насамперед буре вугілля і торф — становили значну частину мінерально-сировинної бази Житомирщини. Водночас Андрушівський і Коростишівський вуглерозрізи були закриті, а їхні запаси фактично перестали використовуватися для промислового видобутку.
Для Андрушівки підприємство мало також соціально-економічне значення: воно забезпечувало робочі місця, формувало промислову інфраструктуру та було частиною місцевої енергетичної системи.
Місце в Дніпровському буровугільному басейні
Дніпровський буровугільний басейн є одним із головних районів поширення бурого вугілля в Україні. Він охоплює території Житомирської, Черкаської, Кіровоградської, Дніпропетровської та частково інших областей. Басейн має значну протяжність і пов’язаний із западинами в поверхні Українського кристалічного щита.
Для басейну характерні переважно кайнозойські вугленосні відклади, які залягають у депресіях кристалічного фундаменту. У його межах відомі численні родовища, але промислове значення мають лише окремі з них. Андрушівське належить до північно-західної групи родовищ, розташованої ближче до Житомирщини.
Порівняння з Коростишівським родовищем
Андрушівське родовище було одним із двох основних буровугільних об’єктів Житомирщини, які свого часу розроблялися промислово.
Коростишівський вуглерозріз із запасами близько 5,16 млн т був закритий у 1996 році, тоді як Андрушівський із запасами, які в регіональних документах оцінювалися у 5,7 млн т, припинив роботу у 2004 році. Таким чином, до середини 2000-х років промисловий видобуток бурого вугілля на Житомирщині фактично припинився.
Екологічні наслідки
Як і інші відкриті гірничі роботи, експлуатація Андрушівського родовища спричиняла порушення земельного покриву, формування кар’єрних виробок, переміщення значних обсягів розкривних порід та необхідність подальшої рекультивації.
Екологічний фактор був одним із чинників, які згадувалися регіональними документами серед причин відсутності промислового інтересу до подальшого освоєння родовища.
Після ліквідації підприємства здійснювалися роботи з рекультивації порушених земель. За даними наукового дослідження, кар’єри та земельні ділянки колишнього підприємства були рекультивовані й передані до земель запасу.
Сучасний стан
Станом на останні доступні у відкритих джерелах матеріали Андрушівське родовище не розробляється, а промисловий видобуток бурого вугілля на колишньому Андрушівському вуглерозрізі не ведеться. Державне підприємство «Бурвуглевидобуток», яке розробляло родовище, ліквідоване ще у 2004 році.
У програмних документах Андрушівської міської громади на 2026 рік територія колишнього «Бурвуглевидобутку» площею 53,4883 га продовжує фігурувати як земельна ділянка без споруд, яку можна розглядати для потенційного інвестиційного використання. Це свідчить, що сучасне значення колишньої промислової території пов’язується вже не стільки з видобуванням вугілля, скільки з можливістю її подальшого господарського переосвоєння.
Перспективи повторного освоєння
Теоретично наявність залишкових запасів створює можливість повернення до питання їх використання, однак автоматично не означає економічної доцільності відновлення видобутку.
Для Андрушівського родовища головними обмеженнями залишаються якість вугілля, висока вологість і зольність, значні обсяги розкривних робіт, собівартість видобутку, потреба у відновленні інфраструктури, екологічні вимоги та необхідність наявності гарантованого ринку збуту. Саме сукупність цих факторів раніше стала причиною припинення промислової експлуатації.
З огляду на сучасні тенденції декарбонізації енергетики, повторне використання родовища саме як джерела теплового вугілля потребувало б окремого техніко-економічного та екологічного обґрунтування. Водночас колишні промислові землі можуть становити інтерес для іншого промислового або енергетичного використання.
Значення для вивчення буровугільних ресурсів України
Андрушівське родовище має значення не стільки через масштаб запасів, скільки як показовий об’єкт північно-західної частини Дніпровського буровугільного басейну. Воно демонструє характерну для басейну геологічну ситуацію — залягання кайнозойських вугленосних відкладів у депресіях Українського щита — і водночас ілюструє складність промислового освоєння невеликих буровугільних об’єктів.
Історія родовища також показова для української вугільної промисловості кінця XX — початку XXI століття: наявність геологічних запасів сама по собі не гарантує економічної ефективності їх видобутку. Для Андрушівського об’єкта поєднання невисокої паливної якості, значного розкриву та обмеженого попиту призвело до припинення роботи підприємства.
Відомості про запаси в різних джерелах
Узагальнення доступних джерел дає змогу виділити кілька показників:
- 15,126 млн т — балансові запаси, наведені в науковій роботі з дослідження Андрушівського родовища; з них 9,223 млн т припадало на південну лінзу.
- 5,7 млн т — запаси Андрушівського родовища, які фігурують у документах Житомирської області як промислові запаси колишнього Андрушівського вуглерозрізу.
- 10,844 млн т — сумарні запаси двох закритих буровугільних об’єктів Житомирщини — Андрушівського та Коростишівського — у регіональному обліку; ця цифра не є запасами самого Андрушівського родовища.
Розбіжність між 15,126 і 5,7 млн т, найімовірніше, пояснюється різницею в методиці обліку, часі оцінки, категоріях запасів та визначенні промислової частини родовища. Без доступу до первинної геологічної документації Державної комісії України по запасах корисних копалин ототожнювати ці показники некоректно.
Назва
Назва родовища походить від міста Андрушівка, біля якого розташована його основна промислова ділянка. У геологічних та регіональних джерелах використовуються назви «Андрушівське родовище бурого вугілля», «Андрушівський вуглерозріз», «Андрушівська ділянка» та «Андрушівська-Північна/Південна ділянка».
Ділянка «Північна».
Ділянка «Південна».
Добуте тут вугілля перероблялося в брикети на Коростишівській брикетній фабриці.