Церква Стрітення Господнього — колишній костел Матері Божої Громничої і монастир кармеліток босих, пам’ятка архітектури у Львові на вулиці Винниченка.
Початково будівлі були дерев’яні. Проект кам’яного костелу розроблений італійським архітектором Джованні Баттистою Джизлені у 1642 році. Будівництво з перервами тривало від 1644 до 1692 року. Завершено завдяки фундації короля Яна III Собеського. Початково освячений як Костел Матері Божої з Лоретто.
Наприкінці XVIII ст. австрійська влада закрила костел і розмістила у ньому склад. Повернутий Римо-Католицькій церкві 1842 року на прохання львівського архієпископа Францішека Піштека костел було наново посвячено Матері Божій Громничій (Стрітенню Господньому).
1940 року частину монастиря було передано Львівському медичному інститутові. Костел і монастир продовжували діяти до 1946 року, коли увесь комплекс був переданий військовим. 1976 року храм передано для влаштування експозиції обласному управлінню якості, метрології та стандартизації (нині це Науково-дослідний інститут “Система”). В часи незалежності храм передано в користування Українській греко-католицькій церкві. 2009 року каплицю при храмі передано в користування Римо-католицькій церкві. Нині в храмі проводяться богослужіння східного і західного обрядів.
Церква святих Ольги і Єлизавети (раніше Костел Святої Єлизавети) — неоготичний храм у Львові, на площі Кропивницького (в народі — Привокзальній).
Костел було збудовано у 1903-1911 роках для задоволення релігійних потреб зрослого на початку ХХ століття польськомовного населення Львова, основну масу якого складали залізничники та члени їхніх сімей, і саме тому для спорудження нового храму була обрана місцина біля залізничного вокзалу. Храм збудували на пам’ять про популярну імператрицю (цісареву) Єлизавету Баварську (Габсбурґ), відому як Сісі, дружину цісаря Австро-Угорщини Франца-Йосифа I.
1946 року костел закрили. Оскільки влада УРСР мало піклувалася про релігійні споруди і більше сприяла їхньому знищенню, безлад панував у храмі до 1970-х, коли будівлю передали під склад.
1991 року храм передали греко-католицькій громаді і освятили як церкву Св. Ольги та Єлизавети. На сьогодні ця будівля є найвищою в місті, її висота 88 метрів.
Архикатедральна базиліка Успіння Пресвятої Діви Марії, або Латинський катедральний собор, або Катедра — католицька базиліка, головний храм Львівської архідієцезії Римо-Католицької Церкви на Катедральній площі у Львові. Пам’ятка сакральної архітектури XIV—XVIII століття. Знаходиться по центру площі Катедральної і від часів середньовіччя залишається архітектурною домінантою південно-західної частини колишнього середмістя. Зорієнтований на осі схід-захід, із головним входом із заходу на осі храму. Довжина храму 67 м, ширина — 23 м. Будівля тринавна, зального типу, з витягнутим пресбітерієм і гранчастою абсидою. В інтер’єрі чотири високі сніпчасті колони підтримують стрільчаті арки і склепіння з готичними нервюрами. Стіни і склепіння вкриті численними фресками.
Архикафедральний собор святого Юра у Львові — собор Галицької митрополії УГКЦ, до 1817 при монастирі Чину св. Василія Великого, бароково-рококовий монументальний архітектурний ансамбль з виразними національними рисами (1744–1762), головна святиня українських греко-католиків.
Власне собор є частиною комплексу: барокового собору (1745–1770) з дзвіницею (дзвін з 1341), рококової з класицистичними портиками митрополичої палати (1761–1762), будинків капітули, тераси з двораменними сходами, ажурної огорожі довкола соборового подвір’я з двома брамами в подвір’ї (1771) та мурів, що обводять капітульні будинки і владичий сад (1772).
З 1998 року Собор разом із Ансамблем історичного центру Львова належить до Світової спадщини ЮНЕСКО.
Історія костелу Святого Казимира (зараз Храм блаженного Климентія Щептицького УГКЦ), що знаходиться у Львові на вулиці Максима Кривоноса, 1, бере свій початок із XVII століття. Ця пам’ятка барокової архітектури постала у місті як храм для римо-католицького ордену ченців-реформатів, які прибули до Львова у 1630 році з Перемишля. Руська воєводина Софія Данилович виділила землю для будівництва і її коштом почали споруджувати дерев’яний монастир і костел Свв. мучеників Роха і Себастьяна. Однак під час штурму Львова загонами Максима Кривоноса у 1648 р. ці споруди згоріли. Роботи над зведенням нового мурованого костелу завершилися у 1656 р. 1664 р. костел посвятили св. Казимиру.
Костел св. Казимира постав як однонавова з прямокутною апсидою споруда, вимурувана з цегли і тесаного каменю, отинькована. Будівля скромна, бічні фасади позбавлені архітектурного декору, лише головний фасад вирішений у барокових формах. Його декорують фронтон із кам’яними вазами та ніші зі статуями святих. Гребінь даху над вівтарем вінчає барокової форми сиґнатурка. До головного входу був прибудований бабинець із фронтоном такого ж стилю.
Вже у 1783 р. австрійська влада передала ці споруди разом із землями сестрам милосердя для утримання дитячого притулку-сиротинця. Сиротинець, що отримав назву св. Казимира, та шпиталь св. Вінцента, ведені сестрами милосердя, функціонували до 1939 р.
В радянський час у приміщеннях сиротинця розмістили трудову колонію для неповнолітніх дівчат, а у шпиталі св. Вінцента – школу міліції. Від 1980-х рр. весь комплекс Милосердя використовувався Міністерством внутрішніх справ СРСР, а відтак і цим же міністерством України. 12 грудня 2006 року владика Ігор (Возьняк), Архиєпископ Львівський УГКЦ, поставив питання про можливу передачу церковній громаді УГКЦ приміщень і споруд колишнього монастиря по вул. М. Кривоноса, 1, зокрема храму св. Казимира. Уже 4 січня 2007 року від генерала Володимира Ортинського надійшла відповідь зі згодою, а також запевненням відповідного клопотання перед керівництвом МВС та обіцянкою сприяння у проведенні реставраційних і ремонтних робіт. Відновлення храму розпочалося у середині жовтня 2007 року під керівництвом отця-студита, доктора богослов’я Севастіяна (Дмитруха). Штукатури, столярі й ковалі добре попрацювали над тим, щоб інтер’єр храму набув відповідного вигляду.
Сьогодні храм блаженного Климентія Шептицького виконує роль Церкви-музею сакрального мистецтва Львівської архиєпархії УГКЦ, скарбниці врятованих від знищення перлин народного мистецтва – колекції “Студіону”, яка сьогодні нараховує понад 5 тисяч витворів сакрального мистецтва: старовинні ікони, хрести, які дивом уціліли у радянських лихоліттях.
Перші представники ордену кармелітів босих з’явились у Львові 1613 року. Вони спорудили невеликий дерев’яний монастир із храмом на передмісті неподалік Краківської
Успенська (Волоська) церква у Львові, вона ж Ставропігійна Церква Успіння Пресвятої Богородиці — храм, збудований у 1591–1629 рр. за планом Павла Римлянина, за участю Войцеха Капіноса і Амвросія Прихильного, на замовлення Львівського братства. Сьогодні знаходиться під юрисдикцією Української автокефальної православної церкви. Структура церкви витримана в стилі італійського ренесансу, але на основі традицій українського будівництва: на осі захід-схід — тридільна і триверха, як і основний тип українських дерев’яних церков.
Вежа Корнякта — пам’ятка архітектури національного значення у Львові, частина ансамблю Успенської церкви. Збудована у 1572–1578 роках як дзвіниця Успенської церкви за проектом архітектора Петра Барбона за участю Павла Римлянина на кошти львівського купця грецького походження Костянтина Корнякта. Вежа-дзвіниця квадратна у плані, збудована з ламаного каменю і обнесена тесаним каменем, в обробці використана поліхромія. Сполучена з північним фасадом Успенської церкви. По вертикалі фасади прикрашені пілястрами тосканського ордеру з червоними видовженими арочними нішами з невеликими віконними прорізами. Висота ярусів поступово зменшується, а точно знайдені пропорційні співвідношення додають дзвіниці стрункості та витонченості. Загальна висота вежі 65 метрів.