Сьогодні йдеться про інший погляд на історію Голодомору — не лише як про трагедію народу-жертви, а й як про період масштабного спротиву радянській владі.
Йдеться про події 1929–1932 років, коли в Україні розгорнувся масовий опір колективізації. Селяни не хотіли вступати до колгоспів, чинили опір владі, відбувалися підпали, збройні виступи та напади на радянських активістів. Цей спротив охопив більшість регіонів України.
Радянська влада відповідала репресіями: арештами, виселеннями, створенням каральних загонів. Десятки тисяч людей були репресовані або депортовані. Повстанські групи, хоч і розрізнені, діяли по всій території України, але були поступово придушені силою.
На цьому тлі Сталінський режим переходить до політики штучного голоду. Голод став інструментом не лише економічного тиску, а й придушення опору — способом зламати українське село і знищити потенціал спротиву.
Таким чином Голодомор — це не тільки трагедія масового знищення людей, а й наслідок боротьби між українським селом і радянською владою, яка прагнула повного контролю.
Попри поразку того спротиву, важливо пам’ятати: українці боролися. І ця боротьба є частиною нашої історичної пам’яті.