Бе́ла Црква (серб. Бела Црква, угор. Fehértemplom, нім. Weisskirchen, рум. Biserica Albă) — місто на південному сході Воєводини (Сербія), адміністративний центр однойменної общини у Південнобанатському окрузі. За переписом 2022 року, населення становило 7 456 осіб.
Відоме як багатонаціональний центр із багатою історією, культурною спадщиною та туристичними ресурсами. Розташоване поблизу групи штучних озер, зокрема Белоцркванських, що є популярним рекреаційним напрямком.
Бела Црква розташована в Белоцркванській улоговині, між Вршачкими горами на півночі та Дунаєм на півдні, неподалік від кордону з Румунією. Через місто протікають річки Нера і Караш, а також проходить канал Дунай—Тиса—Дунай. Переважає рівнинний рельєф, місцями — дюнний (на межі з Деліблатською піщаною пустелею). Клімат — помірно континентальний, із характерним сухим вітром «кошава».
Історія
Археологічні знахідки свідчать про заселення території ще в доісторичну добу. Сучасне місто засноване в 1717 році австрійським фельдмаршалом графом Клодом Флорімоном де Мерсі після звільнення території від Османської імперії. Поселення створене як колонія німецьких поселенців (данаубшвабів), що прибули з Фраконії та Гессену. У XVIII–XIX ст. Бела Црква входила до складу Воєнної границі Габсбурзької монархії, а з 1872 — до Угорського королівства у складі Австро-Угорщини.
Після Першої світової війни місто стало частиною Королівства СХС (Югославії). У міжвоєнний період тут існувала значна німецька громада, яка після Другої світової війни майже повністю залишила місто. Під час німецької окупації (1941–1944) відбувалися масові репресії проти сербського та єврейського населення. Після 1945 року місто активно колонізували переселенці з гірських регіонів Югославії (Сербія, Чорногорія, Боснія і Герцеговина, Хорватія).
Населення
Історично місто мало багатонаціональний склад — серби, німці, румуни, угорці, чехи, словаки, євреї. На початку XX ст. більшість становили німці (понад 50 %), однак після 1945 року етнічна картина змінилася — переважну більшість стали становити серби. Станом на 2002 рік у місті мешкало 23 707 осіб, із них близько 19 тис. — серби.
Економіка
З XVIII ст. Бела Црква розвивалася як центр виноградарства та виноробства. У XX ст. значного розвитку набули також шовківництво, садівництво, ткацтво, гончарство, переробка харчових продуктів. У міжвоєнний період тут діяли численні мануфактури, зокрема 5 фабрик шовку, цегельні, спиртові та кондитерські підприємства. Після Другої світової війни частина виноградників була знищена, виноробство втратило статус провідної галузі.
Культура та архітектура
Місто має численні зразки барокової архітектури XVIII століття, зокрема римо-католицький та православний храми, будівлю мерії, військовий дім, пожежне депо. Чимало споруд мають риси віденської сецесії. Збереглися фрагменти старого німецького цвинтаря з мармуровими надгробками. Відомою культурною подією є Карнавал квітів (Karneval cveća), що проводиться з 1852 року.
Туризм
На околицях міста розташовано понад шість штучних озер, що виникли внаслідок видобутку гравію. Найбільше з них — «Градське озеро», обладнане пляжем, кемпінгом і базою відпочинку. Розвивається спортивна риболовля, водні види спорту та рекреаційний туризм. Ще однією туристичною подією є фестиваль «Лов на Бесія» (риболовля на сома).
Адміністративний устрій
Община Бела Црква охоплює 353 км². Окрім самого міста, включає 13 сіл: Банатська Паланка, Банатська Суботиця, Врачев Гай, Гребенац, Добричево, Дупляя, Ясеново, Кайтасово, Калуђерово, Крушчиця, Кусић, Чешко Село та Црвена Црква.