Борзнянський район — колишня адміністративно-територіальна одиниця України у складі Чернігівської області, яка існувала з 1923 по 2020 рік (з перервами в різні періоди реформ адміністративного устрою). Адміністративним центром району було місто Борзна. Після адміністративно-територіальної реформи 2020 року його територія увійшла до складу Ніжинського району Чернігівської області.

Географічне положення

Район розташовувався у східній частині Чернігівської області, на межі Полісся та лісостепової зони Придніпровської низовини. Територія району була переважно рівнинною, з хвилястим рельєфом і численними річковими долинами. Північні райони характеризувалися частковою заболоченістю та лісистістю.

Площа району становила близько 1600 км².

Борзнянський район межував із кількома районами Чернігівщини:

• на півночі — з Менським і Сосницьким;
• на сході — з Бахмацьким;
• на півдні — з Ічнянським;
• на заході — з Ніжинським і Куликівським районами.

До складу району входили місто Борзна та десятки сільських населених пунктів (понад 60 у різні періоди).

Географія Борзнянського району

Борзнянський район розташовувався у південно-східній частині Чернігівської області України. Територія району лежала в межах північної частини Придніпровської низовини та була перехідною зоною між Поліссям і Лісостепом, що зумовлювало значну природну різноманітність.

Геолого-геоморфологічна характеристика Борзнянського району

Борзнянський район розташовувався в межах північної частини Придніпровської низовини, у зоні переходу між Поліською та Лісостеповою фізико-географічними областями. Така позиція зумовила складну геолого-геоморфологічну будову території, поєднання льодовикових, водно-льодовикових, алювіальних та лесових форм рельєфу.

Геологічна будова

У геологічній основі території району залягають докембрійські кристалічні породи Українського щита, перекриті потужною товщею осадових відкладів.

Основні геологічні комплекси:

• кристалічні породи (граніти, гнейси) фундаменту, які занурені на значну глибину;
• палеозойські та мезозойські осадові відклади (місцями);
• кайнозойські відклади, що формують сучасну поверхню.

Найпоширеніші поверхневі відклади:

• четвертинні (антропогенові) піски, супіски та суглинки;
• льодовикові та водно-льодовикові (флювіогляціальні) відклади;
• алювій річкових долин;
• лесові та лесоподібні суглинки;
• торф і органогенні відклади у заболочених пониженнях.

Тектонічні особливості

Територія району розташована на північному схилі Українського щита, який поступово занурюється у Дніпровсько-Донецьку западину.

Основні тектонічні риси:

• відносна стабільність платформної ділянки;
• слабка сейсмічна активність;
• значна роль розломів у формуванні локальних понижень рельєфу;
• глибоке залягання кристалічного фундаменту.

Геоморфологічна будова

Рельєф району сформувався під впливом льодовикових процесів, водної ерозії та акумуляції, а також еолової (вітрової) діяльності.

Основні геоморфологічні елементи:

• вододільні рівнини;
• терасовані долини річок;
• заплави та надзаплавні тераси;
• піщані гриви та дюни;
• заболочені пониження.

Річкові долини та алювіальні форми

Річкова мережа належить до басейну Десни. Долини річок мають добре розвинену терасовану будову.

Характерні елементи:

• широка заплава з меандрами;
• дві–три надзаплавні тераси;
• алювіальні піщано-суглинисті відклади;
• заболочені стариці та озерця.

Річкова ерозія відіграла ключову роль у формуванні сучасного рельєфу.

Льодовикові та водно-льодовикові форми

У плейстоцені територія зазнавала впливу льодовикових процесів (переважно периферійних зон зледеніння).

Форми рельєфу:

• зандрові рівнини (піщані водно-льодовикові поля);
• моренні відклади (локальні);
• флювіогляціальні тераси;
• піщані масиви, сформовані талими водами льодовика.

Ці процеси значною мірою визначили піщаний характер окремих ділянок території.

Лесові та еолові утворення

У південніших та підвищених частинах району широко поширені леси та лесоподібні суглинки.

Особливості:

• висока пористість і водопроникність;
• значна родючість після окультурення;
• схильність до ерозії;
• формування слабохвилястих платоподібних рівнин.

Еолові процеси сприяли утворенню локальних піщаних дюн і грив.

Сучасні геоморфологічні процеси

Сьогодні рельєф району продовжує змінюватися під впливом природних процесів:

• річкова ерозія та акумуляція у заплавах;
• площинний змив на сільськогосподарських угіддях;
• заболочування понижених територій;
• вітрова ерозія на піщаних ґрунтах;
• карстові процеси локального характеру (рідко).

Корисні копалини

Геологічна будова зумовила наявність переважно будівельної та місцевої сировини:

• піски (будівельні та кварцові);
• глини та суглинки (цегельна сировина);
• торф у болотних масивах;
• місцеві запаси гравію та супісків.

Ці ресурси мали локальне господарське значення.

Ландшафтно-геоморфологічна зональність

Територія району чітко поділялася на кілька типів ландшафтів:

• вододільні лесові рівнини (аграрно освоєні території);
• піщані терасові рівнини (ліси та бідні ґрунти);
• заплавні комплекси річок (луки, болота);
• заболочені низини (торфовища).

Загальна оцінка геоморфологічних умов

Геолого-геоморфологічні умови району є сприятливими для сільського господарства на лесових ґрунтах, але складними у заболочених і піщаних районах.

Основні особливості:

• мозаїчність рельєфу;
• поєднання поліських і лісостепових рис;
• значна роль водно-льодовикових процесів;
• активна річкова ерозія в заплавах.

Клімат Борзнянського району

Борзнянський район характеризувався помірно континентальним кліматом із відносно теплим літом, помірно холодною зимою та достатньою кількістю опадів протягом року. Кліматичні умови формувалися під впливом атлантичних повітряних мас, континентальних повітряних потоків зі сходу та сезонної циркуляції атмосфери Східної Європи.

Клімат району належав до помірного поясу, атлантико-континентального типу з вираженою сезонністю.

Основні риси:

• чітко виражені пори року;
• нестійкий характер погоди в перехідні сезони;
• помірне зволоження;
• часті зміни повітряних мас.

Район перебував у зоні переходу між Поліссям і Лісостепом, що зумовлювало поєднання кліматичних рис обох природних зон.

Сонячна радіація та загальна циркуляція атмосфери

Річний баланс сонячної радіації є додатним, що забезпечує переважання теплового режиму в теплий період року.

Циркуляція атмосфери характеризувалася:

• переважанням західного переносу повітряних мас;
• частими циклонами з Атлантики;
• вторгненнями арктичного повітря взимку;
• періодичним надходженням континентального повітря зі сходу влітку та взимку.

Температурний режим

Температурні умови були типовими для північного Лісостепу України.

Середні показники:

• середня температура січня: −5…−7 °C;
• середня температура липня: +18…+20 °C;
• середньорічна температура: приблизно +6…+7 °C.

Абсолютні екстремуми:

• мінімальні температури можуть опускатися до −30 °C і нижче;
• максимальні влітку підніматися до +35 °C і більше.

Теплий період

Теплий період триває в середньому 7–8 місяців.

Характерні особливості:

• стійке підвищення температури вище 0 °C — з березня;
• період активної вегетації — з квітня до жовтня;
• найтепліші місяці — липень і серпень;
• можливі літні посухи, хоча вони не є частими.

Холодний період

Зима зазвичай триває 3–4 місяці.

Особливості зимового сезону:

• нестійкий сніговий покрив;
• часті відлиги;
• вторгнення арктичного повітря;
• ожеледиця та тумани в періоди відлиги;
• можливі сильні морози під час антициклонів.

Опади

Річна кількість опадів є помірною і становить приблизно 550–650 мм.

Розподіл опадів:

• максимум у літній період (червень–липень);
• мінімум взимку;
• весняно-осінні опади мають нестійкий характер.

Форми опадів:

• дощі (переважають);
• сніг (взимку);
• рідко — град і мокрий сніг.

Вологість повітря

Відносна вологість повітря є помірно високою:

• взимку — до 80–90%;
• влітку — знижується до 60–70%.

Найбільша вологість спостерігається у холодний період через низьку температуру повітря.

Вітровий режим

Вітровий режим формується під впливом західного переносу повітряних мас.

Переважаючі напрямки вітру:

• західні та північно-західні;
• взимку можливі східні та північно-східні вітри.

Середня швидкість вітру:

• 3–5 м/с.

Сильні вітри та шторми спостерігаються рідко, переважно під час проходження циклонів.

Сезонні особливості

Весна

• нестійка погода;
• швидке підвищення температури;
• часті заморозки на ґрунті до кінця квітня;
• активне танення снігу та паводки.

Літо

• тепле, іноді спекотне;
• можливі грози та зливи;
• короткочасні посухи;
• висока біологічна активність природи.

Осінь

• поступове зниження температури;
• часті тумани;
• затяжні дощі;
• перші заморозки у жовтні.

Зима

• відносно м’яка з частими відлигами;
• нестійкий сніговий покрив;
• періоди короткочасних сильних морозів.

Кліматичне районування

Територія району належала до північної частини Лісостепової кліматичної зони України з рисами поліського клімату на півночі.

Характерні риси:

• достатнє зволоження для землеробства;
• сприятливі умови для вирощування зернових культур;
• обмеження у вигляді весняних заморозків і літніх посух.

Кліматичне значення та вплив на господарство

Клімат району мав важливе значення для сільського господарства:

• сприятливий для зернових і технічних культур;
• умови дозволяли розвиток тваринництва;
• залежність урожайності від кількості опадів у літній період;
• потреба в агротехнічних заходах проти посух і ерозії.

Загальна оцінка клімату

Клімат Борзнянського району є помірно сприятливим для життя та господарської діяльності з достатнім зволоженням і помірними температурами. Основними кліматичними ризиками виступають сезонні посухи, весняні заморозки та зимові відлиги.

Флора і фауна

Флора й рослинність Борзнянського району

Борзнянський район вирізнявся різноманітним рослинним покривом, сформованим у межах перехідної зони між Поліссям і Лісостепом. Поєднання піщаних терас, заплав річок, заболочених понижень і родючих лесових рівнин зумовило високу мозаїчність флори та наявність як лісових, так і лучно-степових видів рослинності.

Загальна характеристика рослинного покриву

Рослинність району належала до двох основних геоботанічних зон:

• північна частина — поліська (лісова та болотна рослинність);
• південна частина — лісостепова (дубові ліси, луки, агроценози).

Основні типи рослинності:

• лісова;
• лучна;
• болотна;
• прибережно-водна;
• аграрна (культурна).

Лісова рослинність

Ліси займали значні площі, особливо на піщаних терасах і в північній частині району.

Основні типи лісів:

• соснові бори (на піщаних ґрунтах);
• дубово-соснові змішані ліси;
• дубові ліси (у південніших районах);
• вільхові ліси в заболочених пониженнях.

Домінуючі деревні породи:

• сосна звичайна;
• дуб звичайний;
• береза повисла;
• вільха чорна;
• осика;
• клен гостролистий.

Підлісок і трав’яний ярус:

• ліщина;
• крушина ламка;
• чорниця (у соснових борах);
• конвалія травнева;
• папороті (орляк, щитник).

Лучна рослинність

Луки були поширені у заплавах річок та на зволожених ділянках.

Типи луків:

• заплавні (алювіальні);
• суходільні;
• болотисті.

Основні рослини:

• тонконіг лучний;
• костриця червона;
• тимофіївка лучна;
• конюшина лучна;
• жовтець їдкий;
• осоки (у вологих місцях).

Луки мали велике господарське значення як сіножаті.

Болотна рослинність

Болотні комплекси були характерні для північної частини району та заплавних понижень.

Типові рослини боліт:

• сфагнові мохи;
• осоки;
• очерет звичайний;
• рогіз;
• пухівка піхвова;
• журавлина болотна (локально);
• багно болотне.

Болота виконували важливу гідрологічну функцію, регулюючи водний баланс території.

Прибережно-водна рослинність

Вздовж річок і ставків формувалися специфічні рослинні угруповання.

Основні види:

• очерет звичайний;
• рогіз широколистий;
• лепешняк великий;
• стрілолист звичайний;
• ряска мала;
• латаття біле (у чистих водоймах).

Ці рослинні комплекси стабілізували береги та сприяли очищенню води.

Лісостепова рослинність

У південній частині району переважали лісостепові елементи.

Характерні угруповання:

• дубові гаї;
• лучно-степові ділянки;
• чагарникові зарості.

Типові види:

• дуб звичайний;
• глід;
• шипшина;
• терен;
• ковила (локально, на сухих ділянках);
• типчак.

Аграрна (культурна) рослинність

Значна частина території була перетворена на сільськогосподарські угіддя.

Основні культурні рослини:

• пшениця озима і яра;
• жито;
• ячмінь;
• кукурудза;
• цукровий буряк;
• соняшник;
• кормові культури (люцерна, конюшина).

Агроценози значно змінили природну структуру рослинності.

Рідкісні та охоронювані види

У межах району траплялися рідкісні рослини, занесені до Червоної книги України (локальні популяції):

• сон розкритий;
• зозулині черевички справжні;
• любка дволиста;
• лілія лісова;
• підсніжник звичайний (локально);
• орхідеї болотних видів (у вологих біотопах).

Екологічні особливості рослинності

Рослинний покрив району характеризувався:

• високою мозаїчністю;
• сильним антропогенним впливом;
• поєднанням поліських і лісостепових видів;
• збереженням природних фрагментів у лісах і болотах.

Основні екологічні фактори:

• ґрунтова різноманітність (піски, суглинки, торфи);
• рівень зволоження;
• діяльність людини (розорювання, вирубки, меліорація).

Природоохоронне значення

Окремі ділянки рослинності мали природоохоронну цінність:

• старовікові дубові та соснові ліси;
• болотні масиви з рідкісними видами;
• заплавні луки з високим біорізноманіттям.

Вони виконували функцію збереження біорізноманіття регіону.

Флора Борзнянського району є типовим прикладом перехідної природної зони України, де поєднуються елементи Полісся та Лісостепу. Це зумовлює високу різноманітність видів, але також значну вразливість до антропогенного впливу.

Тваринний світ Борзнянського району

Борзнянський район характеризувався багатим і різноманітним тваринним світом, сформованим у межах перехідної зони між Поліссям і Лісостепом. Поєднання лісів, луків, боліт, річкових долин і сільськогосподарських угідь створювало сприятливі умови для існування як лісових, так і степових, водно-болотних та синантропних видів.

Фауна району відзначалася значним видовим різноманіттям і типовістю для північного Лісостепу України. Вона включала:

• лісові види;
• лучно-польові види;
• водно-болотні комплекси;
• види, пов’язані з агроландшафтами;
• синантропні (пов’язані з житлом людини) види.

Тваринний світ зазнав суттєвого впливу господарської діяльності людини, але зберіг природну основу.

Ссавці

Ссавці були найчисельнішою групою наземних хребетних.

Великі та середні ссавці:

• дикий кабан;
• козуля європейська;
• лисиця руда;
• вовк (епізодично);
• єнотовидний собака;
• заєць-русак;
• заєць-біляк (локально у лісових масивах).

Дрібні ссавці:

• білка звичайна;
• їжак білочеревий;
• миша польова;
• полівка звичайна;
• кріт європейський;
• тхір лісовий;
• куниця лісова.

Кажани (рукокрилі):

• вечірниця руда;
• нетопирі (кілька видів);
• вухань бурий.

Птахи

Орнітофауна району була особливо різноманітною завдяки поєднанню різних біотопів.

Лісові птахи:

• дятел звичайний;
• синиця велика;
• синиця блакитна;
• зозуля звичайна;
• дрізд чорний;
• сова сіра;
• яструб великий.

Водно-болотні птахи:

• качка крижень;
• чапля сіра;
• лелека білий;
• кулики (різні види);
• лиска;
• очеретянки.

Польові та лучні птахи:

• жайворонок польовий;
• перепілка;
• куріпка сіра;
• ластівка сільська;
• шпак звичайний.

Хижі птахи:

• канюк звичайний;
• шуліка чорний;
• сова вухата;
• боривітер звичайний.

Плазуни

Плазуни були представлені переважно видами помірної зони:

• ящірка прудка;
• вуж звичайний;
• гадюка звичайна (рідше, у лісових і болотних ділянках);
• веретільниця ламка (безнога ящірка).

Вони траплялися в лісах, на луках, узліссях і біля водойм.

Земноводні

Земноводні були численні у вологих біотопах і водоймах:

• жаба озерна;
• жаба трав’яна;
• ропуха сіра;
• ропуха зелена;
• тритон звичайний;
• кумка червоночерева (локально).

Найбільша різноманітність спостерігалася у заплавах річок і болотах.

Риби

Іхтіофауна формувалася у річках, ставках і заплавних водоймах басейну Десни.

Основні види:

• щука;
• окунь;
• карась сріблястий;
• короп (у ставках);
• лящ;
• плітка;
• краснопірка;
• лин;
• сом (рідше у великих водоймах).

Риби відігравали важливу роль у місцевому рибальстві.

Безхребетні

Безхребетні тварини становили найбільшу за видовим різноманіттям групу.

Комахи:

• метелики (капустяниця, павичеве око, адмірал);
• жуки (жужелиці, хрущі);
• бабки;
• коники;
• мурахи;
• комарі та мошки (особливо в болотних районах).

Павукоподібні:

• павуки-коловертки;
• хрестовики;
• кліщі (у лісових біотопах).

Молюски:

• равлик виноградний;
• ставковики;
• беззубки (у водоймах).

Водні та прибережні екосистеми

Водно-болотні комплекси були одними з найважливіших осередків біорізноманіття.

Характерні тварини:

• бобер європейський (локально відновлений);
• видра річкова (рідко);
• водоплавні птахи;
• земноводні у великих популяціях;
• численні водні безхребетні.

Агроландшафтна фауна

Значна частина тварин пристосувалася до сільськогосподарських угідь:

• заєць-русак;
• миша польова;
• куріпка сіра;
• жайворонок;
• лисиця (у пошуках їжі біля сіл).

Такі види стали типовими для відкритих просторів.

Рідкісні та охоронювані види

На території району траплялися види, занесені до Червоної книги України:

• видра річкова (локально);
• лелека чорний (рідко у лісах);
• сова довгохвоста;
• деякі види кажанів;
• окремі рідкісні комахи (бабки, метелики).

Їхнє існування пов’язане зі збереженими природними ділянками лісів і боліт.

Екологічні особливості фауни

Тваринний світ району визначався такими факторами:

• мозаїчністю ландшафтів;
• наявністю лісово-болотних і лучних комплексів;
• інтенсивним сільськогосподарським освоєнням;
• фрагментацією природних середовищ існування.

Це спричиняло як збагачення агроландшафтної фауни, так і скорочення чисельності чутливих видів.

Фауна Борзнянського району є типовою для перехідної зони між Поліссям і Лісостепом України. Вона поєднує риси лісових, лучних і водно-болотних екосистем та має значну екологічну цінність, попри антропогенний вплив.

Природно-заповідний фонд

Ботанічні заказники Борознянського району

Борзнянський район (історична адміністративна одиниця Чернігівської області, ліквідована у 2020 році) розташовувався в межах лісостепової та поліської природних зон України та характеризувався значною часткою природних лісових і лучно-болотних екосистем. Його природно-заповідний фонд включав численні об’єкти місцевого значення, серед яких особливе місце займали ботанічні заказники — території, створені для охорони цінних рослинних угруповань і рідкісних видів флори.

Серед таких об’єктів — ботанічні заказники «Пасіка», «Плющеве» та «Юрківщина», які входили до системи природоохоронних територій Борзнянського району та нині розташовані в межах Ніжинського району Чернігівської області.

Ботанічний заказник «Пасіка»

Ботанічний заказник місцевого значення «Пасіка» є одним із природоохоронних об’єктів Борзнянського району, що входить до складу лісового фонду ДП «Борзнянське лісове господарство».

• Представляє собою лісові масиви з домінуванням деревних порід, характерних для північного Лісостепу та Полісся (дуб, вільха, сосна).
• Має високу екологічну цінність як осередок природних лісових угруповань.
• Виконує функцію збереження біорізноманіття та регуляції місцевих екосистем.

Заказник створений для охорони природних лісових комплексів і збереження типових для регіону видів рослинності, що перебувають під впливом господарської діяльності людини.=

Ботанічний заказник «Плющеве»

Ботанічний заказник «Плющеве» є одним із найбільш досліджених природоохоронних об’єктів району. Його площа становить близько 173–175 га.

Він розташований у межах лісових кварталів Борзнянського лісництва.

Заказник створено для збереження:

• дубово-вільхових лісів віком 40–60 років;
• природних лісових екосистем із високим рівнем біорізноманіття.

Рослинний світ

У межах території зростають:

• конвалія звичайна;
• цмин пісковий;
• суниці лісові;
• інші типові види лісової флори.

«Плющеве» належить до територій природно-заповідного фонду, де заборонені суцільні рубки, розорювання та інші види діяльності, що можуть порушити природні екосистеми.

Ботанічний заказник «Юрківщина»

«Юрківщина» є одним із найбільших ботанічних заказників Чернігівської області, його площа становить близько 536 га.

Він розташований у лісових кварталах Борзнянського лісництва та є частиною великого природного комплексу регіону.

Природні особливості

• Значні масиви природних лісів.
• Поєднання соснових, дубових і змішаних лісів.
• Наявність типових поліських і лісостепових рослинних угруповань.

Екологічне значення

• Є одним із ключових резерватів біорізноманіття регіону.
• Виконує роль екологічного коридору для фауни.
• Має важливе значення для збереження рідкісних та типових лісових екосистем.

Гідрологічні заказники Борознянського району

Борзнянський район Чернігівської області (ліквідований у 2020 році, нині територія входить до складу Ніжинського району) характеризувався значною кількістю об’єктів природно-заповідного фонду, серед яких важливе місце займали гідрологічні заказники місцевого значення.

Ці об’єкти створювалися для охорони водно-болотних угідь, заплав річок, озер, стариць та заболочених територій, що відіграють ключову роль у регулюванні водного режиму, збереженні біорізноманіття та підтриманні екологічної рівноваги регіону.

У межах колишнього району зафіксовано значну кількість гідрологічних заказників, що відображає високу щільність водно-болотних екосистем у басейні Десни та її приток.

Гідрологічні заказники Борзнянського району охоплюють різноманітні типи водних і водно-болотних екосистем:

• заплавні луки річкових долин
• заболочені низини та болота різних типів
• стариці та староріччя
• приозерні та прибережні комплекси
• малі річки та їх притоки

Більшість цих територій пов’язані з гідрологічною системою басейну Десни, яка формує складну мережу заплавних екосистем із високою природною різноманітністю.

Гідрологічні заказники району мають ключове значення для природного середовища Чернігівщини.

Вони акумулюють надлишкову вологу під час паводків і поступово її віддають у посушливі періоди, стабілізуючи гідрологічний баланс території.

У межах заказників зосереджені:

• водно-болотні рослини
• лучна рослинність
• прибережно-водні види флори і фауни

Тут мешкають і розмножуються:

• водоплавні птахи
• амфібії
• риби заплавних водойм
• дрібні ссавці, пов’язані з болотами

Болота й заплави виконують функцію природних біофільтрів, очищаючи поверхневі води.

Гідрологічні заказник Борознянського району:

• Бабакове. Гідрологічний заказник, що охоплює заболочені ділянки заплавного типу. Характерні вологі луки, осоково-очеретяні угруповання, місця гніздування водно-болотних птахів.
• Бідновщина. Заплавно-болотний комплекс із сезонним перезволоженням. Переважають вільшняки та лучно-болотна рослинність.
• Борнище. Водно-болотна територія з поєднанням стариць і заболочених луків. Виконує функцію природного водорегулювання.
• Гнилиця. Болотно-заплавний заказник із торф’янистими ґрунтами. Характерна очеретяна та осокова рослинність.
• Кисличне. Невеликий водно-болотний масив із заболоченими луками та чагарниковою рослинністю у заплаві.
• Лебединське.Заплавний гідрологічний комплекс, пов’язаний із водоймами стоячого типу. Важливе місце для водоплавних птахів.
• Мялине. Болотно-лучна територія зі змішаними гідрологічними умовами. Переважають вологолюбні трави та чагарники.
• Оривцьове. Заплавний заказник із ділянками заболочених луків і дрібних водотоків. Типовий поліський водно-болотний ландшафт.
• Пайка-Кривча. Складний болотний комплекс із чергуванням відкритих боліт і лучних ділянок. Важливий для біорізноманіття амфібій.
• Плютине. Водно-болотна система з переважанням осокових боліт та заплавних лук.
• Поповичове. Заплава з болотними та лучними екосистемами. Часто підтоплювана територія з багатою прибережною рослинністю.
• Прохоренків острів. Острівна або напівострівна заплавна ділянка. Характерні чагарники, вологі луки та прибережні зарості.
• Синичне. Болотно-заплавний заказник із домінуванням очерету та осоки. Місце існування водно-болотних птахів.
• Смолянське. Водно-болотний масив із торфовищами та заболоченими луками. Має стабільний рівень зволоження.
• Сорока. Заплавна територія з мозаїкою боліт і луків. Важливий елемент локальної гідросистеми.
• Топило. Типовий болотний заказник із застійним зволоженням. Переважають осокові та очеретяні угруповання.
• Федорове. Заплавно-болотний комплекс із лучною рослинністю та сезонними підтопленнями.
• Чорторій. Один із найбільш водонасичених заказників. Характерні глибші заплавні пониження, стариці та болотні екосистеми.

Макошинський ландшафтний заказник

«Макошинський» — ландшафтний заказник місцевого значення, розташований на території колишнього Борзнянського району Чернігівської області (нині — Ніжинський район). Об’єкт входить до складу природно-заповідного фонду Чернігівщини та є одним із важливих природоохоронних комплексів регіону.

Заказник створено з метою охорони цінних природних ландшафтів заплавного типу, збереження водно-болотних екосистем, лісових масивів і лучної рослинності, характерних для долини Десни та прилеглих територій Полісся.

Заказник розташований поблизу селища Макошине, у північній частині колишнього Борзнянського району. Територія належить до басейну річки Десна та охоплює природні комплекси її заплави.

Місцевість характеризується:

• низинним рельєфом;
• значною заболоченістю;
• наявністю заплавних луків;
• старицями та дрібними водоймами;
• фрагментами природних лісів.

Природні умови

Ландшафт заказника сформований під впливом водного режиму Десни та сезонних паводків.

Тут поширені:

• алювіальні ґрунти;
• болотні й торфово-болотні ґрунти;
• заплавні пониження;
• водно-болотні ділянки.

Весняні розливи відіграють важливу роль у підтриманні природного функціонування екосистем заказника.

Рослинний світ

Рослинність заказника представлена комплексом заплавних, лучних, болотних і лісових угруповань.

Найпоширеніші типи рослинності:

• заплавні луки;
• вільшняки;
• вербові зарості;
• осоково-очеретяні болота;
• ділянки дубових і змішаних лісів.

Серед характерних рослин:

• осока;
• очерет;
• рогіз;
• конвалія;
• лучне різнотрав’я;
• вологолюбні чагарники.

Тваринний світ

Територія заказника є важливим місцем існування багатьох видів тварин, особливо тих, що пов’язані з водно-болотними угіддями.

Тут трапляються:

• водоплавні птахи;
• болотні види птахів;
• амфібії;
• риби заплавних водойм;
• дрібні ссавці;
• комахи вологих екосистем.

Під час сезонних міграцій заплава Десни використовується птахами як місце відпочинку та годівлі.

Ботанічні пам’ятки природи Борзнянського району

На території району до ботанічних пам’яток природи належали:

• Група вікових дубів — ботанічна пам’ятка природи місцевого значення, створена для охорони старовікових дубів, які є залишками природних лісів історичного походження. Розташована в межах міста Борзна на території Борзнянської школи-інтернату (вул. Красносільського). Старовікові дуби підтримують високе локальне біорізноманіття та формують специфічний мікроклімат.
• Березовий Гай — ботанічна пам’ятка природи, створена для охорони природного або напівприродного березового насадження. Розташований на північний схід від села Забілівщина. Березові гаї є характерними для поліських ландшафтів Чернігівщини, однак унаслідок господарського освоєння багато таких ділянок було втрачено.
• Високопрачівська Дача — ботанічна пам’ятка природи місцевого значення, що охороняє цінний лісовий масив у районі села Купченків.
• Лісовий дендрарій — ботанічна пам’ятка природи, створена як колекція деревних порід у природних умовах..Розташований на північний схід від села Забілівщина.

Геологічна пам’ятка природи Гордонова Гора

Гордонова Гора — геологічна пам’ятка природи місцевого значення у вигляді «гори» з пісковикових і суглинкових порід, яке піднімається над навколишньою місцевістю, розташована на території колишнього Борзнянського району Чернігівської області (нині — Ніжинський район).

Гідрологічні пам’ятки природи Борзнянського району

Озеро Ворона — гідрологічна пам’ятка природи місцевого значення в Україні. Розташована у межах Комарівської громади Ніжинського району Чернігівської області, поблизу с. Сидорівка.

Озеро Тру́бин — заплавне озеро, розташоване в Борзнянській громаді Ніжинського району Чернігівської області, на лівому березі Десни, біля сіл Гришівка та Ядути.

Озеро простягається на 7 км, має ширину близько 600 м і площу 0,4 км². Середня глибина становить 5–7 м. Його улоговина видовжена, а північна частина роздвоюється. Береги вкриті лісом і чагарниками. Живиться озеро змішаними водами, а також поповнюється під час весняних повеней завдяки водообміну з Десною.

У літній період температура води біля поверхні сягає +19…+20,5 °C, а поблизу дна знижується до +16…+17,5 °C. Взимку озеро замерзає.

Вода досить прозора — до 0,85 м. Дно вкрите піщано-мулистими відкладами.

Рослинний світ представлений прибережно-водною та водною рослинністю. Тут ростуть очерет звичайний, осока гостра, глечики жовті, латаття біле, омег водяний, вех широколистий, щавель земноводний, частуха подорожникова та півники болотні. На окремих ділянках трапляються реліктові види — сальвінія плаваюча, водяний горіх плаваючий і плавун щитолистий, які занесені або раніше були занесені до Червоної книги України.

В озері водяться карась, окунь, плітка, лин, сом і щука. У прибережних заростях гніздяться погоничі, болотні крячки, чибіси та очеретяні вівсянки. Також тут є поселення бобрів. Озеро

Трубин є популярним місцем для рибальства та відпочинку на природі.

Зоологічна пам’ятка природи Лаврик

Лаврик — зоологічна пам’ятка природи місцевого значення, розташована на території колишнього Борзнянського району Чернігівської області .Вона знаходиться на північний схід від села Велике Устя, у заплаві річки Десна, неподалік місця впадіння Сейму.

Природоохоронний статус територія отримала для збереження річкової стариці, де існують колонії та поселення європейського бобра.

Заповідне урочище «Базарщина»

Базарщина — заповідне урочище місцевого значення, розташоване на території колишнього Борзнянського району, на північ і північний схід від села Забілівщина.

Урочище створене для збереження двох частин лісового масиву. Тут зростає високопродуктивний листяний ліс, переважно липово-дубовий, віком 50–60 років. Місцями трапляються посадки інтродукованих видів, зокрема горіха маньчжурського.

Підлісок добре розвинений: у ньому переважає ліщина звичайна, а також ростуть бруслина європейська та крушина ламка. У трав’яному ярусі найпоширеніші яглиця звичайна, осока волосиста, конвалія звичайна та зірочник ланцетолистий. Основу рослинного різноманіття складають типові лісові (неморальні) види, серед яких копитняк європейський, медунка темна, розхідник шорсткий, просянка розлога, перлівка поникла та інші.

Історія Борзнянського району

Територія колишнього Борзнянського району належить до регіонів із високою концентрацією археологічних об’єктів. Тут зафіксовано поселення та стоянки різних історичних періодів, зокрема неоліту, бронзової доби та скіфо-сарматського часу. Більшість пам’яток виявлено під час археологічних розвідок у другій половині ХХ століття.

Археологічні знахідки в околицях Борзни свідчать про присутність людини ще в поху палеоліту та бронзової доби. На території міста Борзна і району виявлено скіфські поховання, ранньослов’янські поселення черняхівської культури, а також римські монети II ст. н. е., що свідчить про торгові зв’язки з античним світом.

Неоліт

Найдавніші сліди людської діяльності на території району датуються епохою неоліту.

• Поблизу села Гришівка археологами було виявлено поселення цього періоду. Знахідки свідчать про існування ранніх землеробських або рибальсько-мисливських громад, які використовували знаряддя праці з каменю та кістки.
• Поблизу села Нові Млини виявлено поселення доби неоліту (V-IV тисячоліття до н. е.
• Поблизу села Ядути виявлено два поселення доби неоліту.

Бронзова доба

Епоха бронзи представлена низкою поселень і культурних шарів, виявлених у різних пунктах району. Поблизу Гришівки зафіксовано поселення бронзової доби, що вказує на тривале заселення цієї території.

• Поблизу села Нові Млини виявлено поселення доби бронзи (II тисячоліття до н. е.)
• Поблизу села Миколаївка виявлено поселення доби бронзи (II тисячоліття до н. е.).
• На території Хороше Озеро села знаходяться кургани епохи бронзи (II тисячоліття до н. е.).

Також залишки поселень цього періоду знайдені біля сіл:

• Кинашівки
• Носелівки
• Оленівки

Матеріали бронзової доби зазвичай включають фрагменти кераміки, крем’яні та бронзові знаряддя, а також сліди житлових і господарських споруд.

Скіфи і сармати

На території поблизу Гришівки також виявлено сліди скіфо-сарматської культурної традиції, що датується VIII–III століттями до н. е. Ці знахідки пов’язані з епохою раннього залізного віку, коли в степовій та лісостеповій зонах сучасної України домінували кочові та напівкочові племена.

• Поблизу села Миколаївка виявлено поселення скіфського періоду (V-III століття до н. е.) .
• Поблизу села Нові Млини виявлено поселення скіфського періоду.
• Скіфські кургани VII—II століть до н. е. збереглися під Борзною, біля Комарівки, Червоного Озера. До характерних артефактів цього періоду належать елементи озброєння, прикраси та кераміка, які відображають контакти місцевого населення зі скіфським культурним колом.

Черняхівська культура

Під Борзною знайдене поселення черняхівської культури (II—VI століть).

Давня Русь

У ранньому середньовіччі ці землі входили до сфери розселення східнослов’янських племен, зокрема сіверян, які відігравали значну роль у формуванні населення Чернігівщини.

• Ранньослов’янське поселення II—V століть знайдено біля Плисок.
• Поблизу села Миколаївка виявлено давньоруське городище (IX-XIII століття).
• Біля села Смоляж розташоване давньоруське поселення «Смоляж-1», в самому селі — давньоруське городище.
• У Борзні збереглося городище періоду Київської Русі (VIII—XIII століть), зруйноване 1239 року ордою хана Батия.
• Поблизу села Нові Млини виявлено давньоруське городище (IX-XIII століття).
• У селі Хороше Озеро виявлено давньоруське городище (IX—XIII століття).
• Поблизу села Шаповалівка виявлене давньоруське городище IX—XI століття.
• Поблизу села Ядути виявлено давньоруське городище (IX-XIII століття). 1239 року городище ймовірно зруйнували орди Батия].

Всеволож

Всеволож — давньоруське місто у Чернігівській землі (Чернігівське князівство), рештки якого розташовані поблизу села Сиволож у Ніжинському районі Чернігівської області. Ймовірно, місто було засноване наприкінці XI століття, що пов’язують із діяльністю чернігівських князів — або Всеволода Ярославича, який правив у 1073–1078 роках, або Всеволода Ольговича (1127–1139). Археологічні дослідження, зокрема роботи В. П. Коваленка, підтверджують датування виникнення міста кінцем XI століття. Поселення контролювало важливий південно-східний шлях до Чернігова.

Перша літописна згадка про Всеволож датується 1147 роком у Никонівському літописі. У цей час київський князь Ізяслав Мстиславич разом із братом Ростиславом Мстиславичем здійснив військовий похід проти чернігівських земель. У ході цих подій було спалено низку міст, зокрема Всеволож, Біла Вежа, Бохмач, Уненіж та «інші численні гради», після чого було взято город Глебль. Тоді ж зазначається, що мешканці сусідніх міст, почувши про падіння Всеволожа, втекли до Чернігова.

Друга згадка датується 1153 роком, коли війська знову перебували біля Всеволожа, а князь Ізяслав відрядив свого сина Мстислава проти половців разом із чорними клобуками. Третя згадка з’являється у 1156 році, коли згадується захоплення Всеволожа в контексті боротьби за подесенські міста. Остання літописна згадка датується 1158 роком, в якій чернігівський князь Святослав Ольгович перелічує Всеволож серед міст своєї вотчини разом із Любечем, Моровійськом та Оргощем, підкреслюючи, що в них залишалися переважно служилі люди та половці.

У 1239 році місто було знищене під час монгольської навали військами Батиєвої орди. Після цього Всеволож припинив своє існування як міське поселення. У XVII столітті на його місці виникло село Сиволож, поруч із яким збереглося давньоруське городище — залишки колишнього міста.

Козацькі час і Гетьманщина

Місто Борзна як центр регіону відоме з XVI століття. Спочатку це було укріплене поселення на річці Борзенці. У XVII столітті воно набуло значення як один із важливих осередків козацької доби.

Борзнянщина є одним із історичних регіонів Лівобережної України, тісно пов’язаних із добою Гетьманщини XVII–XVIII століть. Територія району входила до складу козацької держави та мала важливе військове й адміністративне значення. Тут збереглися пам’ятки архітектури, місця історичних подій, поховання та культурні осередки, пов’язані з українським козацтвом.

У період Національно-визвольної війни середини XVII століття Борзна стала центром Борзнянського козацького полку. Першим полковником був Михайло Небаба.

Населені пункти колишнього Борзнянського району

• Адамівка — село у Борзнянській міській громаді. У населеному пункті налічується близько 100 дворів, а чисельність населення становить приблизно 120 осіб.
• Березівка (до 1951 року — Ольгодорф) — село в Чернігівській області, Ніжинському районі, розташоване біля річки Береза, лівої притоки Десни. Історично хутір належав родині Якимашин/Якимаха, мав німецьку назву, пов’язану з іменем Ольги, та у 1927 році налічував 51 господарство з колгоспом «Червоний Пісок». Нині село майже нежиле й адміністративно з 2020 року входить до Комарівської громади та Ніжинського району.
• Берестовець — колишнє козацьке село в Ніжинському районі Чернігівської області, вперше згадане у 1690 році та розташоване на річці Смолянка, притоці Десни. Воно входило до складу Ніжинського полку Гетьманщини, пережило революційні події, Голодомор 1932–1933 років і Другу світову війну, під час якої загинуло багато мешканців. У радянський і повоєнний період тут діяли колгосп «Правда», розвинена соціальна інфраструктура та господарство, а з 2020 року село входить до Комарівської громади Ніжинського району.
• Борзна — місто в Чернігівській області України, розташоване на річці Борзенка, центр Борзнянської громади з населенням близько 9,5 тис. осіб (2022). Засноване у XVI ст., воно було важливим козацьким, а згодом повітовим містом, пережило події Гетьманщини, Голодомору, Другої світової війни та російсько-української війни, включно з тимчасовою окупацією. Сьогодні Борзна є містом із розвиненою інфраструктурою, підприємствами, освітніми та культурними закладами, а також багатою історико-культурною спадщиною, пов’язаною з відомими діячами України.
• Велика Доч — село в Ніжинському районі Чернігівської області, у складі Височанської сільської громади, з населенням близько 554 осіб. Воно сформувалося на місці давнього Савченкового хутора, через який у XIX ст. пройшла Любаво-Роменська залізниця, що сприяло розвитку станції та інфраструктури. У XX ст. село пережило воєнні події, радянську індустріалізацію з розвитком залізничної станції, підприємств і складів, а з 2020 року входить до Ніжинського району після адміністративної реформи.
• Велика Загорівка — село в Ніжинському районі Чернігівської області, розташоване поблизу Борзни, з населенням близько 954 осіб (2017). Засноване у XVI–XVII ст., воно розвивалося як слобода в період польсько-литовського панування, було пов’язане з козацькими повстаннями та увійшло до складу Борзнянської сотні. У наступні століття село залишалося значним сільським центром із церквою, школою та ярмарками, а в радянський період — колгоспним господарством; з 2017 року входить до Плисківської громади, а з 2020 — до Ніжинського району.
• Високе — село в Ніжинському районі Чернігівської області, адміністративний центр Височанської громади з населенням близько 1 тис. осіб. Розташоване на північному сході району, поблизу залізничної станції Доч. Відоме з першої половини XVII століття; у ХХ ст. входило до складу Борзнянського району, а під час Другої світової війни понад пів тисячі жителів брали участь у бойових діях, значна частина загинула. У повоєнний період тут діяв великий колгосп з розвиненим рослинництвом і тваринництвом, а також місцева інфраструктура — школа, клуб, медпункт і підприємства переробки та лісового господарства.
• Воловиця — село на березі Десни в Ніжинському районі Чернігівської області, що входить до Комарівської громади. Відоме з XVII століття як козацько-церковне поселення, яке неодноразово змінювало власників і відігравало роль у регіональних земельних та адміністративних конфліктах. У ХІХ — на початку ХХ століття село було переважно козацьким, із церквою Архангела Михаїла, школою, млинами та розвиненим селянським господарством. У ХХ столітті пережило колективізацію, Голодомор, Другу світову війну та подальшу радянську перебудову господарства з колгоспом «Перебудова». Після 1991 року село перейшло до сучасної громади, зберігши базову інфраструктуру й аграрний характер.
• Вольниця — село в Україні, у Ніжинському районі Чернігівської області, що входить до Борзнянської міської громади. Воно виникло з кількох хуторів, відомих ще з XIX століття, а сучасну назву отримало у 1946 році. У 2020 році внаслідок адміністративної реформи село було включене до Ніжинського району.
• Ворона — село в Ніжинському районі Чернігівської області, що входить до Комарівської сільської громади, розташоване за 43 км від Борзни. До 2016 року належало до Ховмівської сільської ради. У 2020 році внаслідок адміністративної реформи село увійшло до складу Ніжинського району та Комарівської громади.
• Галайбине — село в Ніжинському районі Чернігівської області, що входить до Височанської сільської громади, з населенням близько 541 особи. Воно простягається майже на 6 км і історично сформувалося з кількох хуторів, відомих ще з XIX століття. У 2020 році внаслідок адміністративної реформи село увійшло до складу Височанської громади та Ніжинського району.
• Головеньки — село в Ніжинському районі Чернігівської області, що входить до Височанської сільської громади; засноване в першій половині XVII століття, має дерев’яну церкву Святого Архистратига Михаїла початку XIX ст. У ХХ столітті село пережило колективізацію, репресії та втрати під час Другої світової війни, а в повоєнний час тут діяв колгосп «Шлях до комунізму». У 2020 році внаслідок адміністративної реформи село увійшло до складу Ніжинського району.
• Гришівка — село в Ніжинському районі Чернігівської області, що входить до Борзнянської міської громади, з дуже малою кількістю населення. Воно розташоване поблизу Борзни та має давню історію заселення, з археологічними пам’ятками від доби неоліту. У 2020 році внаслідок адміністративної реформи село увійшло до складу Ніжинського району.
• Добропілля — село в Ніжинському районі Чернігівської області, що входить до Височанської сільської громади, з населенням близько 53 осіб. У 1941 році воно було частиною села Паристівка. У 2020 році внаслідок адміністративної реформи село увійшло до складу Височанської громади та Ніжинського району.
• Жданів — село в Ніжинському районі Чернігівської області, що входить до Борзнянської міської громади; до 2020 року належало до Ядутинської сільської ради. Історично відоме як хутір Кленусів, позначений на картах XIX століття. У 2020 році внаслідок адміністративної реформи село увійшло до складу Ніжинського району.
• Забілівщина — село в Ніжинському районі Чернігівської області, що входить до Борзнянської міської громади. Його колишня назва — хутір Кукуріківщина (або Забілин), а сучасна назва пов’язана з поетом Віктором Забілою, який тут народився. У 2020 році внаслідок адміністративної реформи село увійшло до складу Ніжинського району.
• Забілівщина Друга — село в Ніжинському районі Чернігівської області, що входить до Борзнянської міської громади, з населенням близько 89 осіб. Воно розташоване за 9 км від центру громади та раніше мало інші назви, зокрема Більшовик і хутір Серебровський. У 2020 році внаслідок адміністративної реформи село увійшло до складу Ніжинського району.
• Запоріжжя — селище в Ніжинському районі Чернігівської області, що входить до Комарівської сільської громади. До 2020 року воно підпорядковувалося Красносільській сільській раді, яка в 2016 році була об’єднана з Комарівською громадою. У 2020 році внаслідок адміністративної реформи селище увійшло до складу Ніжинського району.
• Іванівка — село в Ніжинському районі Чернігівської області, що входить до Борзнянської міської громади, розташоване біля автошляху М02/E101. Воно має історію, пов’язану з хуторами Мацко-Іванівські, та раніше входило до Миколаївської сільської ради. У 2020 році внаслідок адміністративної реформи село було включене до складу Ніжинського району.
• Іллінці — село в Ніжинському районі Чернігівської області, що входить до Комарівської сільської громади; до 2016 року належало до Берестовецької сільської ради. У 2020 році внаслідок адміністративної реформи село було включене до складу Комарівської громади та Ніжинського району.
• Кербутівка — село в Ніжинському районі Чернігівської області, що входить до Височанської сільської громади, з населенням близько 420 осіб. У 2020 році внаслідок адміністративної реформи село було включене до складу Височанської громади та Ніжинського району.
• Кинашівка — село в Ніжинському районі Чернігівської області, що входить до Борзнянської міської громади, розташоване поблизу Борзни на річці Борзна. Воно має давню історію, пов’язану з козацькою добою та родом Кочубеїв, а також значну культурну й господарську спадщину. У 2020 році внаслідок адміністративної реформи село увійшло до складу Ніжинського району.
• Клипин — селище в Ніжинському районі Чернігівської області, що входить до Височанської сільської громади, з дуже малою кількістю населення (близько 5 осіб). Історично відоме як хутір Клипин (Клипень), який існував ще з XIX століття. У 2020 році внаслідок адміністративної реформи селище увійшло до складу Ніжинського району.
• Комарівка — село в Ніжинському районі Чернігівської області, адміністративний центр Комарівської сільської громади, розташоване на річці Смолянка та має населення близько 1118 осіб. Воно відоме з XVII століття, має багату історію, пов’язану з козацькою добою, магнатськими родами та значним економічним розвитком у XIX–XX століттях, а також активним сільським господарством і промисловістю. У 2020 році внаслідок адміністративної реформи село увійшло до складу Ніжинського району Чернігівської області.
• Красносільське (до 1949 року — Євлашівка) — село в Ніжинському районі Чернігівської області, що входить до Комарівської сільської громади, з населенням близько 794 осіб. Воно відоме з XVII століття, має історію, пов’язану з селянськими виступами, подіями ХХ століття та значними втратами під час Другої світової війни, а в повоєнний період розвивалося як центр колгоспного господарства. У 2020 році внаслідок адміністративної реформи село увійшло до складу Ніжинського району Чернігівської області.
• Красностав — село в Ніжинському районі Чернігівської області, що входить до Борзнянської міської громади; до 2020 року належало до Ядутинської сільської ради. У 1859 році воно згадується як козацьке село Красний Став із 51 двором і 315 мешканцями. У 2020 році внаслідок адміністративної реформи село увійшло до складу Ніжинського району.
• Купченків — село в Ніжинському районі Чернігівської області, що входить до Височанської сільської громади, з населенням близько 68 осіб. Поруч із селом розташована ботанічна пам’ятка природи «Високопрачівська Дача». У 2020 році внаслідок адміністративної реформи село було включене до складу Ніжинського району.
• Линівка — село в Ніжинському районі Чернігівської області, що входить до Комарівської сільської громади; до 2016 року належало до Ховмівської сільської ради. Історично відоме як хутори Товстолісів та Іванівський, що фіксуються на картах XIX–XX століть. У 2020 році внаслідок адміністративної реформи село увійшло до складу Ніжинського району.
• Любомудрівка — село в Ніжинському районі Чернігівської області, що входить до Борзнянської міської громади. У 2020 році внаслідок адміністративної реформи воно було включене до складу Борзнянської громади та Ніжинського району. Населений пункт є невеликим і має сучасний адміністративний статус, сформований у процесі децентралізації.
• Мала Доч — село в Ніжинському районі Чернігівської області, що входить до Височанської сільської громади, з населенням близько 73 осіб. Воно виникло як хутір у XVIII столітті на річці Доч і пов’язане з історією володінь родини Розумовських. У 2020 році внаслідок адміністративної реформи село увійшло до складу Ніжинського району.
• Мала Загорівка — село в Ніжинському районі Чернігівської області, що входить до Борзнянської міської громади, з населенням близько 628 осіб. Воно виникло в XVII столітті, має складну історію розвитку у складі козацьких володінь, а також пережило події XIX–XX століть, включно з війнами, колективізацією та повоєнним відновленням. У 2020 році внаслідок адміністративної реформи село увійшло до складу Ніжинського району Чернігівської області.
• Маличина Гребля — село в Ніжинському районі Чернігівської області, що входить до Височанської сільської громади, з населенням близько 185 осіб. Назва села походить від прізвища Маліка, який наприкінці XIX століття збудував греблю та водяний млин на річці Доч. У 2020 році внаслідок адміністративної реформи село увійшло до складу Ніжинського району.
• Махнівка (у 1927–2016 роках — Петрівка) — село в Ніжинському районі Чернігівської області, що входить до Плисківської сільської громади, розташоване на річці Остер. Село відоме з XVII століття, у радянський період було перейменоване з ідеологічних причин, а після Другої світової війни стало центром колгоспного господарства. З 2017 року Махнівка входить до складу Плисківської територіальної громади.
• Миколаївка — село в Ніжинському районі Чернігівської області, що входить до Борзнянської міської громади, розташоване поблизу автошляху Кіпті—Глухів. Село має давню історію, відому ще з XVII століття, а поблизу нього виявлено археологічні пам’ятки доби бронзи, скіфського часу та Київської Русі. У 2020 році внаслідок адміністративної реформи Миколаївка увійшла до складу Ніжинського району.
• Нові Млини — село в Ніжинському районі Чернігівської області, що входить до Височанської сільської громади, розташоване на річці Сейм і має населення близько 905 осіб. Засноване у 1630 році, село має багату історію та археологічну спадщину, а також відоме Свято-Троїцькою церквою XVIII століття. У 2020 році внаслідок адміністративної реформи Нові Млини увійшли до складу Ніжинського району.
• Носелівка — село у Височанській сільській громаді Ніжинського району Чернігівської області, відоме з другої половини XVII століття; у минулому входило до Шаповалівської сотні Ніжинського полку. Поблизу села виявлено археологічні пам’ятки доби бронзи та скіфського періоду, а у 1920-х роках тут діяла парафія УАПЦ. Село постраждало від Голодомору 1932–1933 років і подій Другої світової війни, а у 2020 році увійшло до складу Височанської сільської громади Ніжинського району.
• Оленівка — село Борзнянської міської громади Ніжинського району, відоме з 1654 року як козацьке містечко Ніжинського полку. Поруч із селом розташований хутір Мотронівка (Ганнина Пустинь), пов’язаний із Пантелеймон Куліш, Ганна Барвінок та Тарас Шевченко, які бували й жили тут. Село зазнало втрат під час Другої світової війни, а у 2020 році увійшло до складу Борзнянської міської громади Ніжинського району.
• Омбиш — село Крутівської сільської громади Ніжинського району, вперше згадане у 1627 році; у XVII–XVIII століттях входило до складу Івангородської сотні Ніжинського полку. Село пережило Голодомор 1932–1933 років, масові репресії та значні втрати під час Другої світової війни. У 2020 році Омбиш увійшов до складу Крутівської сільської громади Ніжинського району.
• Остер — село у Крутівській сільській громаді Ніжинського району Чернігівської області, засноване після Другої світової війни. До 2016 року мало назву Червоний Остер, після чого було перейменоване в межах декомунізації. У 2020 році село увійшло до складу Крутівської сільської громади та Ніжинського району.
• Острів Надії — село Борзнянської міської громади Ніжинського району, відоме з XIX століття як хутір Майорщина (Добра Надія). У 2016 році в межах декомунізації воно було перейменоване з Кіровського на сучасну назву. У 2020 році село увійшло до складу Борзнянської міської громади Ніжинського району Чернігівської області.
• Пам’ятне — село Крутівської громади, що виникло як пристанційне поселення біля залізниці після відкриття станції Крути у 1868 році. До 1947 року було пов’язане з назвою Крути, а згодом отримало сучасну назву. Поруч розташовані залізнична станція Крути та меморіал пам’яті героїв Крут.
• Паристівка — село Височанської сільської громади Ніжинського району, що виникло як хутір у XIX столітті (вперше згадується на мапі 1869 року). У 1892 році вже мало сталу назву та розвинену хутірську забудову. У 2020 році після адміністративної реформи увійшло до складу Ніжинського району Чернігівської області.
• Печі — село Крутівської сільської громади, відоме з раннього середньовіччя та згадуване в джерелах із XVII століття. Воно пережило монгольське руйнування у 1239 році, Голодомор 1932–1933 років і значні втрати у Другій світовій війні, а також має давню православну традицію з відновленим після незалежності України храмом. У 2020 році село увійшло до складу Крутівської сільської громади Ніжинського району.
• Плиски — найбільше село Плисківської громади Ніжинського району Чернігівської області, залізничний вузол, відомий з XVII ст. та центром громади з розвиненою інфраструктурою. Тут діє станція Плиски, працюють підприємства, школа (з 1869 р.), спортивний клуб «Єдність» і соціальні заклади. Історично село входило до Ніжинського полку Гетьманщини, пережило події селянських виступів початку ХХ ст., Голодомору та Другої світової війни, коли загинула значна частина мешканців і відбувалися запеклі бої. У 2017 році створено Плисківську громаду, а після адмінреформи 2020 року село увійшло до Ніжинського району.
• Прачі — село в Борзнянській міській громаді Ніжинського району Чернігівської області, відоме з XVII століття як козацьке поселення з розвиненим сільським господарством. Воно розташоване біля річки Десна та залізничної станції Бондарівка, має давню історію землеробства, колективізації та складних подій ХХ століття, включно з війнами й радянськими реформами. У селі можна побачити наочно історію розвитку освіти (від церковнопарафіяльної школи XIX ст. до сучасного навчального комплексу), медицини та інфраструктури, а також активне громадське життя з будівництвом школи, дитсадка й церкви.
• Прохори — село в Ніжинському районі Чернігівської області, відоме ще з XVII століття як козацьке поселення і колишній сотенний центр Ніжинського полку. Його історія пов’язана з розвитком козацького устрою, пізнішим кріпацтвом, подіями Другої світової війни та значними втратами населення. Сьогодні село є частиною Борзнянської громади, має школу, культурні та релігійні заклади, а також поступово зменшується за кількістю жителів.
• Сапонівка — село в Ніжинському районі Чернігівської області, що входить до складу Борзнянської міської громади. До 2020 року воно належало до Ядутинської сільської ради. У 2020 році внаслідок адміністративної реформи село було включене до Борзнянської громади та Ніжинського району.
• Сиволож — село в Ніжинський район, що входить до Плисківська сільська територіальна громада і має населення близько 482 осіб (2025). Воно розташоване біля річки Рудка та має давню історію, з поселеннями ще часів Київської Русі й козацьким періодом, коли було сотенним центром. У ХХ столітті село зазнало значних втрат у Другій світовій війні, а в 2017–2020 роках увійшло до складу нових адміністративних утворень унаслідок реформи.
• Сидорівка — село в Ніжинському районі Чернігівської області, поблизу якого розташовані природоохоронні об’єкти «Бідновщина» та озеро Ворона. Історично поселення відоме з XVIII століття, а також має давні археологічні пам’ятки від ІІІ тисячоліття до н. е. У 2020 році внаслідок адміністративної реформи село увійшло до складу Борзнянської громади та Ніжинського району.
• Смоляж — село в Ніжинському районі Чернігівської області, що входить до Комарівської сільської громади. Воно має давнє походження: тут виявлено слов’янські поселення та городище, а в козацьку добу населення складалося з козаків і посполитих. У 2020 році внаслідок адміністративної реформи село було включене до Борзнянської громади та Ніжинського району.
• Степ — село в Ніжинському районі Чернігівської області, що входить до Плисківської сільської територіальної громади. Вперше як хутір Великий Степ воно згадується у 1923 році, коли налічувало лише кілька дворів і десятки мешканців. Унаслідок адміністративних реформ 2017–2020 років село увійшло до складу Плисківської громади та Ніжинського району.
• Степанівка — село в Ніжинському районі Чернігівської області, що до 2020 року було центром сільської ради. Воно відоме з XVII століття та сформувалося як козацько-слобідське поселення, яке згодом розвивалося як аграрний населений пункт із колгоспним господарством і соціальною інфраструктурою. У 2020 році внаслідок адміністративної реформи село увійшло до складу Борзнянської громади та Ніжинського району.
• Суховодка — село в Ніжинському районі Чернігівської області, що входить до Борзнянської міської громади. До 2018 року воно підпорядковувалося Миколаївській сільській раді як органу місцевого самоврядування. У 2020 році внаслідок адміністративної реформи село було включене до Борзнянської громади та Ніжинського району.
• Тростянка — село в Ніжинському районі Чернігівської області, що входить до Височанської сільської громади та має населення близько 622 осіб (2012). Воно має давню історію від козацьких часів і пережило періоди поміщицького землеволодіння, колективізації, Голодомору та значні втрати у Другій світовій війні. У XXI столітті село розвивається як невеликий сільський населений пункт із базовою інфраструктурою та новозбудованою церквою.
• Українка (до 2016 року — Червона Україна) — село в Ніжинському районі Чернігівської області, що входить до Крутівської сільської громади. Воно виникло не раніше 1930-х років і тривалий час залишалося невеликим населеним пунктом. У 2016 році село було перейменоване, а у 2020 році внаслідок адміністративної реформи увійшло до складу Ніжинського району.
• Ховми — село в Ніжинському районі Чернігівської області, що до 2016 року було центром сільської ради. Воно відоме з XVII століття, а також подіями селянських виступів початку ХХ століття та значними втратами у Другій світовій війні. У повоєнний період село розвивалося як аграрний центр із колгоспом, а у 2020 році увійшло до складу Ніжинського району внаслідок адміністративної реформи.
• Хороше Озеро — село в Ніжинському районі Чернігівської області, що входить до Крутівської сільської громади та має населення близько 648 осіб. Воно відоме з кінця XV століття, має давнє городище та тривалу козацьку історію, у тому числі період перебування в складі Ніжинського полку та участь місцевих жителів у подіях визвольних війн і бою під Крутами. У ХХ столітті село пережило Голодомор і Другу світову війну, а сьогодні зберігає базову інфраструктуру та залізничне сполучення.
• Червона Гірка — село в Ніжинському районі Чернігівської області, що входить до Височанської сільської громади та має дуже мале населення (близько 17 осіб). У 2020 році воно було включене до складу Височанської громади та Ніжинського району внаслідок адміністративної реформи.
• Червоне Озеро — село в Ніжинському районі Чернігівської області, що входить до Борзнянської міської громади та до 2016 року підпорядковувалося Малозагорівській сільській раді. У 2020 році внаслідок адміністративної реформи воно було включене до Борзнянської громади та Ніжинського району.
• Шаповалівка — село в Ніжинському районі Чернігівської області, що входить до Борзнянської міської громади та має населення близько 1074 осіб (2025). Воно має давню історію від слов’янських поселень і козацької доби, коли було сотенним центром Ніжинського полку, а пізніше розвивалося як велике ремісниче й торгове село. У ХХ столітті Шаповалівка пережила Голодомор, події Другої світової війни та післявоєнні трансформації, а у 2020 році була включена до складу Ніжинського району внаслідок адміністративної реформи.
• Шевченка — село в Ніжинському районі Чернігівської області, яке до 2016 року підпорядковувалося Прохорівській сільській раді. У 2020 році внаслідок адміністративної реформи воно увійшло до складу Борзнянської міської громади та Ніжинського району. Село є невеликим населеним пунктом, адміністративний статус якого був змінений у межах реформи децентралізації.
• Юрківщина — село в Ніжинському районі Чернігівської області, що входить до Борзнянської міської громади та до 2020 року підпорядковувалося Ядутинській сільській раді. Вперше згадується у XIX столітті як хутір із невеликою кількістю дворів і винокурним заводом. Біля села розташований ботанічний заказник «Юрківщина», а у 2020 році воно увійшло до складу Ніжинського району внаслідок адміністративної реформи.
• Ядути — село в Ніжинському районі Чернігівської області, що входить до Борзнянської міської громади та до 2020 року було центром сільської ради. Воно має давню історію від археологічних поселень і козацької доби до періоду Речі Посполитої та Російської імперії, а в ХХ столітті пережило колективізацію, Голодомор і Другу світову війну з великими людськими втратами. У сучасний період село розвиває соціальну інфраструктуру, але також зазнало впливу подій російського вторгнення у 2022 році.

Дещо інше:

• Арт-дворик в Одесі | 2
• Ботанічний сад імені Фоміна | Київ | 4
• Ботанічний сад імені Фоміна | Київ | 3
• Ботанічний сад імені Фоміна | Київ | 2
• До водоспаду Арпат | Крим, Україна | 19
• До водоспаду Арпат | Крим, Україна | 18