Колись, у тій частині світу, де оптимізм видавали за пайок, а героїзм — за обов’язкову норму, існував 203-й важкий бомбардувальний авіаційний полк. І якщо ви думаєте, що це була просто військова частина, то ви, певно, ніколи не бачили, як історія жартує над людьми в погонах.
Під час Друга світова війна полк літав далеко й високо — настільки далеко, що навіть Берлін, Кенігсберг і Данциг почувалися незатишно. У 1942 році саме його екіпажі обережно, мов бабуся кришталеву вазу, доправили одного з найвищих радянських керівників спершу до Великої Британії, а потім і до США. І якщо хтось тоді й нервував, то це точно був не літак.
Після війни полк першим у країні отримав стратегічний бомбардувальник Tupolev Tu-4 — машину настільки нову, що вона ще не встигла злякатися власної тіні. Потім був реактивний Tupolev Tu-16, а далі — гордий надзвуковий Tupolev Tu-22. У 1965 році полк навіть здійснив перше в СРСР бомбометання на надзвуковій швидкості — що, погодьтеся, звучить як спроба влучити в мішень, мчачи повз неї швидше за власну думку.
Але, як це часто буває, історія пам’ятає не лише перемоги. Досить кількох добрих, соковитих провалів — і саме вони стають безсмертними.
Спершу полк охрестили «Кришталевим», коли з’ясувалося, що спирт, злитий із літаків, якимось дивом обмінювався на кришталевий посуд із сусіднього заводу. Як бачите, стратегічна авіація цілком здатна підтримувати вітчизняну скляну промисловість.
Потім один із Ту-22 під час посадки зустрівся з поїздом, що перевозив заморожених курей. Відтоді полк став «Курячим». І я запевняю вас: жодна з тих курей не підписувалася на участь у військових навчаннях.
Але справжню славу принесла історія 1983 року — так званий «дзеркальний політ».
Навчання «Удар-83»
У березні 1983 року радянські ВПС затіяли масштабні навчання «Удар-83» — назва така, ніби хтось вирішив вдарити по здоровому глузду. Керував усім маршал авіації Олександр Єфімов. Серед учасників був і 203-й полк у складі 22-ї дивізії.
23 березня все йшло як по нотах: вилетіли з Барановичів, «знищили» умовну базу, сіли в Моздоку — відмінно. Та раптом з’явилася новина про ворожу авіаносну групу в Каспійському морі. Її потрібно було атакувати негайно — бажано так, щоб начальство залишилося задоволене.
А присутність високого начальства в радянській армії діяла на людей приблизно так само, як кіт на мишей: усі починали дуже активно рухатися, навіть якщо не знали куди. Це явище самі військові називали «імітацією бурхливої діяльності». Іншими словами, коли немає потреби щось робити — треба робити це особливо старанно.
Помилка на 180 градусів
Тієї ночі вітер крутився, як думки перед іспитом. Спершу наказали злітати на захід. Потім — на схід. Усі екіпажі чемно переналаштували складну ортодромічну систему навігації Tupolev Tu-22, яка дозволяла вибрати будь-яку точку Землі за «північний полюс» — що вже саме по собі звучить як виклик долі.
Усі — окрім екіпажу майора Михайла Чижова.
Вони не почули нової команди. А може, почули, але вирішили, що світ не може змінюватися так швидко. У результаті їхній літак після зльоту виконав поворот на 145 градусів — математично бездоганно, стратегічно катастрофічно. Замість летіти до Каспію, вони рушили в протилежний бік. Рівно на 180 градусів. Дзеркально.
І тут починається найцікавіше: перші орієнтири виявилися напрочуд схожими. Півострови — є. Вода — є. Міста — на місці. Екіпаж був певен, що летить над Каспійським морем. Насправді ж під ними розляглися Азовське та Чорне.
Якщо вже помилятися, то з упевненістю.
Перехоплення, Тегеран і світанок
ППО СРСР помітила літак. Система «свій-чужий» сказала: «Свій». І на тому заспокоїлася. Винищувачі Sukhoi Su-15 спробували перехопити борт, але саме тоді екіпаж увімкнув засоби радіоелектронної боротьби — за сценарієм навчань. Радари осліпли, а доля, мабуть, засміялася.
О 2:58 літак перетнув кордон Ірану — саме в розпал Ірано-іракська війна. Попереду сяяли вогні великого міста.
— Курськ, — упевнено доповів штурман.
Це був Тегеран.
І лише коли майор Чижов побачив сонце, що сходило попереду — тобто на сході, куди вони нібито не мали летіти, — він зрозумів, що географія має власну думку щодо їхнього маршруту.
Пального залишалося обмаль. Відкритим каналом він подав сигнал лиха. Відгукнулася база Maryy-2 у Туркменістані. Посадка була такою складною, що навіть бетон, здається, нервував. Але Чижов посадив надзвуковий бомбардувальник із першої спроби — і це був той рідкісний випадок, коли людина виявилася надійнішою за систему.
Наслідки, які завжди приходять
Розслідування встановило: курс виставлено неправильно, магнітний компас проігноровано, довіра до складної системи — абсолютна. Провина — людська. Відповідальність — колективна. Покарання — масові: близько двох тисяч осіб отримали догани, пониження або звільнення.
Система, що прагнула бездоганності, знайшла винних — і тим самим довела власну досконалість.
Сам майор Чижов невдовзі залишив службу і менш ніж за рік помер від серцевого нападу. Історія ж залишилася жити — з усіма її кришталевими вазами, замороженими курми та польотом до Тегерана замість Білорусі.
Так 203-й полк назавжди став «Тегеранським».
І якщо в цьому є мораль, то вона проста: коли система вимагає, щоб усе було ідеально, достатньо лише одного повороту на 180 градусів, аби показати, куди насправді вона летить.