Полеський державний радіаційно-екологічний заповідник – єдиний у світі природоохоронний об’єкт такого типу, створений для збереження екосистем, що зазнали сильного радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
Заповідник розташований у південно-східній частині Гомельської області Республіки Білорусь. Створений у 1988 році на території найбільш забруднених районів — Брагінського, Нараўлянського та Хойницького. Площа становить 2165,78 км². Адміністративно підпорядковується Департаменту з ліквідації наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС Міністерства з надзвичайних ситуацій Республіки Білорусь.
Заповідник заснований постановою ЦК КПБ і Ради Міністрів БРСР № 59-5 від 24 лютого 1988 року (за іншими даними — розпорядженням Ради Міністрів БРСР № 485р від 18 липня 1988 року) під назвою Палеський державний екологічний заповідник. У 1989 році постановою Ради Міністрів № 122 перейменований на Палеський державний радіаційно-екологічний заповідник. У 1993 році його територія була розширена за рахунок прилеглих до зони відчуження земель.
До аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році на території заповідника існували 96 населених пунктів із понад 22 тисячами мешканців. Основною галуззю господарства було молочно-м’ясне тваринництво. Після аварії усі мешканці були відселені, сільське господарство припинене, а частина сіл — знищена. Територія зазнала значного забруднення радіонуклідами, зокрема цезієм-137, стронцієм-90 та ізотопами плутонію.
Радіаційна ситуація
Рівень забруднення ґрунтів на території заповідника на сьогодні становить до 1000 Кі/км² цезію-137, до 20 Кі/км² стронцію-90 і до 5 Кі/км² ізотопів плутонію (238–240). Очікується, що значна частина території залишатиметься непридатною для господарського використання щонайменше протягом 300 років. Особливу небезпеку становить америцій-241 — продукт розпаду плутонію-241, рівень якого зростатиме приблизно до 2060 року. Через високу біологічну активність і токсичність, америцій є небезпечнішим за плутоній і стронцій.
Для підтримання режиму заповідності на території функціонує 11 контрольно-пропускних пунктів (зокрема Бабчин, Глухавичі, Цешкаў), розміщено науково-дослідну базу в Бабчині та дослідницьку станцію в селі Масани (створена у 1996 році). Заповідник виконує функції моніторингу радіаційної обстановки, вивчення екологічних процесів, а також забезпечує охорону природних ресурсів.
Структура та управління
Адміністрація заповідника розташована у місті Хойники (Гомельська область). Територіально поділений на три ділянки:
- Брагінська — 64 602 га
- Нараўлянська — 63 645 га
- Хойницька — 88 331 га
У складі заповідника функціонують 16 лісництв. Науково-дослідна база та експериментальна станція розташовані в колишньому селі Бабчин, а дослідна станція «Масани» — поблизу кордону з Україною, за 12 км від ЧАЕС. Штат заповідника налічує близько 700 осіб, щорічне фінансування — близько 4 млн доларів США.
Основні завдання заповідника
- запобігання переносу радіонуклідів на суміжні території;
- моніторинг радіаційної обстановки (ґрунт, повітря, вода, флора, фауна);
- проведення радіобіологічних досліджень та розробка методів реабілітації забруднених земель;
- охорона території від несанкціонованого проникнення;
- лісогосподарські заходи: боротьба з пожежами, шкідниками, захворюваннями;
- рекультивація: заліснення еродованих земель.
Також здійснюється обмежена господарська діяльність (для власних потреб та зниження витрат), зокрема: заготівля та обробка деревини, вирощування зернових, племінне конярство, свинарство, пасічництво, вирощування саджанців.
Природне середовище
Після відселення населення і припинення господарської діяльності територія заповідника стала ареалом активного заселення дикими тваринами і птахами. У межах заповідника сформувався один із найбільших у Європі біологічних резерватів, що характеризується високим рівнем збереження природних екосистем.
Заповідник розташований на заболоченій низинній рівнині з висотами від 105 до 149,4 м над рівнем моря. Клімат — помірно континентальний, середньорічна температура повітря — 6,8 °C, вегетаційний період триває 195–200 днів, середньорічна кількість опадів — 510–540 мм.
Основна водна артерія — річка Прип’ять (120 км у межах заповідника, з широкою заплавою до 9 км). Крім неї, територію перетинають малі річки (Брагінка, Віть, Жалонь тощо) та великі меліоративні канали (Грубчанський, Кажушківський, Паганянський).
Серед великих болотних масивів — Грубчанське болото (11 тис. га) і Радзінсько-Нежихівське (14 тис. га). Внаслідок припинення господарської діяльності та перекриття каналів спостерігається вторинне заболочення. Ґрунтові води залягають на глибині від 5 см до 1 м, з підвищеним вмістом органіки та заліза.
Ліси та флора
Заповідник належить до Полісько-Придніпровського району широколисто-соснових лісів. Лісистість території — 51,1 % (110,4 тис. га), з них 60 % ростуть у зонах з щільністю забруднення цезієм-137 понад 40 Кі/км². Основні породи:
- сосна — 43,8 %
- береза — 30,6 %
- вільха чорна — 12,5 %
- дуб — 6,3 %
Зафіксовано 1251 вид судинних рослин (близько 70 % флори Білорусі), з них 40 видів охороняються, серед яких венерин черевичок, вадяний горіх, гвоздика армерієподібна та інші.
Фауна
Фауна заповідника представлена лісовими, тайговими і степовими видами. Виявлено:
- 46 видів ссавців, з них 6 занесені до Червоної книги Білорусі: бурий ведмідь, рись, борсук, два види сонь (ліщинна та садова), зубр. Популяція зубрів (завезених у 1996 р.) у 2007 р. налічувала 54 особини.
- Коні Пржевальського, що проникли з України (приблизно 10 голів).
- 213 видів птахів (58 у Червоній книзі), зокрема чорний лелека, беркут, орлан-білохвіст.
- 18 з 19 видів амфібій і рептилій, у тому числі 3 рідкісних види.
- 25 видів риб.
Регулярна поява нових для фауни Білорусі видів свідчить про виняткову природну цінність території.
Екологічна динаміка
Територія заповідника зазнає подальших природних змін: деградація сільськогосподарських угідь, руйнування інфраструктури, поширення чагарників, вторинне заболочення. Це зумовлює поступову зміну фіто- і зооценозів у бік природних ландшафтів з високим рівнем біорізноманіття.